Страница 10 из 114
То була дурість. З тієї компанії мені надіслали брошуру з планом тренувань, що коштувала шістдесят доларів, повну закликів про те, щоб «Готуватися до
пляжного сезону, працюючи над фігурою вже зараз», «Отримати дупку, мов
горіх» та «Ніщо не смакує так, як сила в почуттях» і світлин худюсіньких
моделей у надзвичайній формі, з кубиками на животі та нескінченними
ніжками, що демонстрували правильні рухи. Я виконала весь план тренувань, усі дванадцять тижнів. Я знімала відео про те, як виконую присідання та бурпі, хоч і була розчервоніла й спітніла, а різні частини мого тіла коливалися й ішли
хвилями, коли я робила «велосипед» або стрибала зірочкою (у жодної з
моделей не було на тілі нічогісінько, що могло йти хвилями чи коливатися). У
своєму огляді я, ретельно добираючи слова, вказувала і на складні тренування, і на образливі слова, котрі, як на мене, відволікають та, як мені відомо, не мають
жодного ефекту. «Дослідження доводять, що соромити товстих людей для того, щоб вони худли, — не дієво. Та ну, якби це справді працювало, більшість
товстих жінок, найпевніше, уже зникли б із цього світу», — ось як я написала.
— У тобі є справжність, яка подобається людям. Ти просто… — Вона знову
нахилила голову. — Безсоромно є собою. Людям здається, ніби ти їхня подруга,
— мовила Ліла, дивлячись мені просто в очі. — Ти далеко підеш, Дафно, і я
хочу, щоб ми йшли разом. — Вона впевнено простягнула мені руку. — То що
скажеш?
Я змусила себе всміхнутися. Я зраділа тому, як вона мене похвалила, яка вона
впевнена була, що я далеко піду. А ще досі думала про той огляд «Найкращого
тіла» та про те, що насправді після тренувань я плакала, з такою огидою до себе, що мені хотілося ножем порізати собі стегна та живіт. Такого я, звісно, не
писала. Нікому не хотілося б бачити, як перед ним отак оголюють душу. Я
довідалася, що головна штука в інтернеті полягає не в тому, щоб безсоромно
бути собою без жодних фільтрів, а в тому, щоб навчитися справляти таке
враження. У тому, щоб приправляти свої дописи достатньою кількістю
справжності… а це, звісно, означає, що справжнім ти взагалі ніколи не буваєш.
Що більше в мене ставало підписників, то більше я розмірковувала про цю
суперечність. Що більше ті підписники вихваляли мене за те, яка я безстрашна
і справжня, то менш безстрашною і справжньою вважала я себе в реальності.
Ліла досі дивилася на мене, уся така зі сріблястим волоссям і очима, сповненими очікування, тож я взяла її за руку.
— Я в ділі.
Вона усміхнулася й піднялася навшпиньки — радісна маленька ельфійка, яка
щойно дістала підвищення від Санти. Ми вдарили по руках і взялися
обговорювати умови: скільки вона платитиме за скільки фотографій і відео, викладених за який період часу та на яких платформах. Ми розмовляли про те, у який час доби найліпше викладати пости та які фони найбільше подобаються
її аудиторії.
— Фото — це круто. Барвистий фон. Стіни з текстурами, мурали. А ще всі в
моді люблять відео, — сказала Ліла урочисто, наче священник, який пояснює
сутність страшенно важливого ритуалу. — Їм подобається дивитися, як одяг
рухається.
— Зрозуміла, — відповіла я, мало не сіпаючись від нетерплячки.
Я вже дочекатися не могла, коли цей день закінчиться, я повернуся до своєї
квартири й примірятиму одяг перед своєю співмешканкою, дивитимусь, як
пасує він до мого взуття та намист, міркуватиму, куди можу його вдягати та що
зробити, щоб він мав якнайкращий вигляд.
— Ой, і надворі краще, ніж у приміщенні, звичайно. Маєш плани на літо? —
запитала Ліла. — Подорожі?
Я глибоко вдихнула, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя.
— Я збираюся на весілля на Кейпі. Знаєш Дрю Кавано?
Ліла прикусила губку бездоганно білими зубами.
— Це та дочка, чи не так? Дочка Роберта Кавано. Та, що одружується з
хлопцем із «Самотніх панянок»?
— Так, вона. Ми з нею разом ходили до школи, і я збираюся на її весілля.
Ліла з широкою усмішкою заплескала в долоні.
— Бездоганно. Просто бездоганно.
__________________________________________________________________
3
Від англ.
Outfit Of The Day
.
4
Цитата з пісні з фільму «Чарівник країни Оз».
Розділ другий
Мені треба було змарнувати кілька годин до початку робочого дня, тож я
пішла центром по Парк-авеню в натовпі людей, котрі квапилися на роботу, і
туристів, повз дорогі квартири та бутики, а тоді повернула в Центральний парк.
Я була в захваті —
у мене буде стільки нових прихильників і підписників
! Потім
мене охопив жах — у мене буде стільки нових прихильників і підписників!
Більше уваги означає більше прискіпливості й презирства. Це насправді так для
будь-якої жінки в інтернеті, а надто, мабуть, для мене. Товсті жінки
приваблюють особливих тролів. Бувають такі люди, котрих обурює твоє тіло, і
вони користаються кожною нагодою, щоб тобі про це сказати, а ще люди, котрі
маскують свою огиду турботою: «Ти не дбаєш про своє здоров’я? Тобі
байдуже?»
Я підвела погляд і не здивувалася, побачивши, що ноги привели мене туди, звідки все починалося. Удень вікна на Дайв, 75, були темні, двері щільно
зачинені. У вигляді його не було нічого особливого, але певним чином це було
місце, де я народилася. Місце мого найстрашнішого сорому та найбільшого
тріумфу.
Довго стояла, втупившись у двері. Потім дістала телефон, відкрила інстаграм, зайшла в свої сторіз, повернула екран так, щоб дивитися на своє власне
обличчя, і натиснула на «Прямий ефір».
— Вітаю, дівчата! — Я нахилила обличчя, щоб дивитися в камеру під
вигідним кутом, і напружила біцепс, аби на руці нічого не теліпалося, коли я
махаю. — І хлопці! Я знаю, що ви там усі! — На мене справді підписуються
чоловіки. Хоч і небагато. І підозрюю, що ті, хто лайкають і коментують мої
дописи, — то не так прихильники, як збоченці, хоча, можливо, у мене просто
параноя. — Скажіть, чи впізнаєте ви це місце? — Я підняла телефон, щоб
показати вивіску на барі. Я вже бачила, як на моєму екрані миготять смайли із
серцями, піднятими великими пальцями та оплесками, коментарі «OMG», «ТИ