Страница 88 из 114
знає про мене. «Ти та нова дівчина», — сказала вона. Не схоже було, що вона
сердиться чи хоча б засмучується. Радше вона просто… змирилася. І, можливо, трішки зраділа, що є з ким про це поговорити. Що є хтось, хто її зрозуміє. —
Барбара заплющила очі й похитала головою. — Я була зовсім молодою, коли
все це трапилося, утім, коли стаєш мамою-одиначкою, швидко дорослішаєш. Я
сказала Робертові, що все скінчено. Він зобразив розбите серце, але я впевнена: це для нього було полегшення — уже двоє малих дітей на Кейпі та ще одна
вдома. Сказав, що допомагатиме мені всім, чим зможе, і завжди буде поряд з
Еммою. Наступного тижня ми вже пили каву з Крістіною. Ми здибалися у
Веллфліті, в «Летючій рибі», і довго розмовляли. А потім час від часу
зустрічалися. — Барбара всміхнулася Нікові, її обличчя посвітлішало. — Ми
возили вас, дітей, на пляж Корн-гілл-біч, щоб ви там похлюпалися. Крістіна
приносила сумку-холодильник із соком, нарізаними фруктами та вином. —
Вона торкнулася волосся. — Я почувалася такою неоковирною біля твоєї мами.
Як маленький сірий горобець біля павича. — Усміхнувшись знову, Барбара
дивилася кудись у далечінь. — Крістіна була така гламурна. Вона жила в Нью-Йорку — саме там вони познайомилися з Робертом — і мандрувала по всьому
світі. Волосся в неї було майже до талії, — розповідала жінка, руками
показуючи, куди сягали пасма Крістіни. — І вона вдягала такі довгі
різнокольорові спідниці з бахромою або дзеркальцями, попришиваними до
подолу. — Руки Барбари злетіли до вух під її власним охайно підстриженим
сивим волоссям, потім до шиї. — Такі великі сережки, що звисали з вух, браслети та намистини, бурштин, опал і бірюза, скрізь, від зап’ясть до ліктів.
Вона скидалася на ту дівчину з
Fleetwood Mac
.
— Стіві Нікс, — підказав Нік. Голос у нього був хрипкий. — А як вона
познайомилася з… — Він затнувся, не знаючи, як його назвати, і зрештою
вимовив: — Робертом Кавано?
— У кав’ярні в Нью-Йорку. Вона стояла в черзі по своє лате. Він запитав, чи
можна пригостити її кавою, а вона відповіла, що вже заплатила і йде на
інтерв’ю. Роберт попросив візитівку, а наступного дня надіслав їй додому якусь
крутезну кавомашину для приготування капучино з листівкою: «Тепер вам
більше ніколи не доведеться стояти в черзі». — Барбара всміхнулася. — Він
знав, як знести дівчині дах, чудово знав.
— Пам’ятаю ту машину. Велика мідна штукенція. Вона займала пів стола на
кухні.
Нік досі мав приголомшений вигляд, але принаймні заговорив.
Барбара вкотре йому всміхнулася.
— Твоя мама розповідала мені, що вона, коли їй виповнилося тридцять п’ять, припинила пошуки Того Самого й намагалася знайти донора сперми — так чи
інакше. Чоловіка з хорошими генами та хоч би яким банківським рахунком. —
Дивлячись на свої коліна, Барбара пробурмотіла: — Гадаю, Роберт їй підійшов.
Він не міг одружитися з нею, але був гарний та успішний. Він міг допомогти
їй, підтримати, доки вона сиділа з тобою вдома. І слід віддати йому належне —
він намагався бути батьком. Бачився з дітьми, коли міг. — Вона кривувато
посміхнулася й кивнула Нікові. — Щовівторка вечори належали Еммі.
Щосереди — тобі.
— То ми з ним зустрічалися? Він проводив зі мною час? — Нік похитав
головою і сказав майже розлютованим голосом: — Я нічого із цього не
пам’ятаю.
— Ну, ти був маленьким хлопчиком. Але це було. Чесне слово, було.
Барбара розповіла нам, як вони з Крістіною водили дітей на пляж. Як
чергувалися — одна з них стежила за малечею, а друга дрімала на сонці
(«Матері-одиначки на роботі, потім уночі з дитиною, у якої ріжуться зуби, —
спати ми хотіли більше, ніж сексу», — пояснила Барб, а потім, зашарівшись, затулила рота рукою). Вона розповіла, як вони доглядали за дітьми одна одної, коли Барбару викликали на зміну офіціанткою або коли Крістіні потрібно було
терміново закінчити статтю чи ще якийсь проєкт, за який вона взялася.
— Але, як я розумію, ви прийшли не про це поговорити. — Вона нахилилася
вперед, стиснувши руки на серці. — Його дочка… Боже мій, як усе заплуталося.
— Дивлячись на Ніка, вона сказала: — Я думаю, твоя мама все правильно
вирішила. Вона взагалі не збиралася нічого тобі розповідати про твого тата.
— Вона, власне, і не прожила стільки, щоб ми могли про це поговорити, —
відповів Нік.
— Ні, але ми з нею говорили. Я пам’ятаю, як сказала їй, що хочу, щоб Еммі
знала свого батька, а Крістіна відповіла, що вона впевнена: Роберт через рік чи
два втратить до тебе інтерес і вона ніколи не розкриє тобі його імені. «Нічого
хорошого із цього не вийде», — сказала вона. І мала рацію. — Обличчя Барбари
похнюпилося, а тіло неначе обвисло. — Емма виросла, чудово знаючи, хто її
батько, і це не дало їй нічого, крім розбитого серця. — Барбара стиснула губи.
— І Крістіна правильно думала. Коли Еммі було років десять чи одинадцять, він перестав з’являтися.
— Чому? — запитала Дарші.
Барбара знизала плечима.
— Йому набридло, мабуть. А може, дотоді в нього народилася ще одна
дитина.
— То як зрештою вийшло, що Емма обслуговувала весілля Дрю? — запитала
я.
Барбара Вінсент дуже зацікавилася зав’язками на капюшоні своєї толстовки: спочатку витягла на всю довжину ліву, потім — праву.
— Вона працює в
Angel Foods
. Уже не один рік вона частина їхньої літньої
команди. Її викликають, коли влаштовують великі свята.
— А вона розуміла, хто там наречена, коли її покликали на це весілля? —
запитала я.
Барбара неохоче кивнула.
— Вона говорила з вами про це? Типу: «Ой, яка чудова нагода нарешті
познайомитися із сестрою»?
Шия Барбари почервоніла. Вона стиснула губи, а один з тер’єрів біля її ноги
тихо гаркнув, наче попереджуючи.
— Вона туди пішла не для того, щоб когось скривдити, — пояснювала жінка.
— А щодо того, чи планувала вона спробувати познайомитися з Дрю, не можу
нічого сказати.
— Поліціянти знайшли в машині Емми фотографії Дрю, — сказала Дарші. —
І пістолет.
Барбара звела підборіддя та втупилася в стіну над головою Дарші.