Страница 83 из 114
над головою. Її футболка підіймалася над твердим, золотаво-коричневим
опуклим животом. Вона рухалася мляво, як жінка, яка щойно вилізла з ліжка.
— Дафно, — писнув Стюарт тонким дзвінким голосом. Він відкашлявся. —
Це… це не те, що ти подумала.
Коріна закотила очі й мовила:
— Власне, Дафно, це саме те, що ти подумала.
Голос у неї був нормальний. Замість того щоб говорити як маленька дівчинка, вона промовила це як доросла, і я пригадала, як Дрю казала мені: «Вона не така, якою її вважають».
— Коріно… — озвався Стюарт.
Вона звернула закочені очі на нього.
— Який тепер сенс ховатися? Нам більше не треба брехати! Той час минув!
Ляльковий голос із придихом, котячі рухи, манери маленької дівчинки — усе
це зникло. Можливо, ця розсудлива, жорстка жінка була справжньою Коріною.
Можливо, справжньої Коріни взагалі не існувало, лише різні версії, різні
Коріни для різних випадків.
Стюарт поклав руку їй на плече. Коріна скинула її.
— Ні. Ні, не зацитькуй мене. Усе, край. Досить з мене брехні. — Вона
обернулася до мене. Зі зверхнім виразом її гарненьке обличчя здавалося зовсім
не таким гарненьким. — Ми зі Стюартом кохаємо одне одного. Ми ніколи не
переставали кохати одне одного. І тепер будемо разом. Кохання перемогло.
Коріна посміхнулася мені на всі зуби. Стюарт тим часом мав такий вигляд, наче в нього камінь з нирки виходив. Мені згадалася жінка, чий голос Нік чув
у темряві, жінка, яка казала «З мене досить» і «Я вже давно чекаю».
— А Дрю знала, що ви з Коріною досі разом?
Стюартові плечі опустилися. Коріна сіла пряміше й відповіла:
— Звісно, знала.
Вона знайшла час, щоб нанести повний макіяж: від тонального крему до
контуру губ і накладних вій. Соски в неї стирчали так, що їх видно було через
футболку, і вона сиділа так близько до Стюарта, що одним стегном упиралася
в нього.
— Послухай, — сказала вона. — Я знаю, що Дрю була твоєю подругою, тож
вибач. Але вона була жахливою людиною. Вона поводилася зі Стюартом, як зі
своїм слугою. Зроби це, зроби те. Іди туди, стій тут. Одружися зі мною в червні
на Кейп-Коді, щоб увесь світ бачив, і не… ой!
Я підвела погляд. Стюарт схопив її за зап’ястя й щипав. Без крихти ніжності.
— Досить, — сказав він.
Коріна з вереском вирвалася від нього. На шоу нігті в неї були короткі й
пофарбовані в ніжно-рожевий колір, наче зовсім природні. Тепер манікюр був
криваво-червоний, такий темний, що нігті цілком могли бути вкриті тим самим
лаком, що був у Тінслі, головної лиходійки на шоу.
— Ми не зобов’язані з тобою розмовляти, — закінчила вона.
— Не зобов’язані, — згодилась я. — Але якщо виявиться, що Дрю було вбито, а та дівчина, яку заарештували, не робила цього, ви двоє очолюватимете
список. Тобто я не Анджела Ленсбері, втім оце, — я виконала жест, який
охоплював їх двох і, як я сподівалася, те, що вони робили минулої ночі, — має
недобрий вигляд.
— У нас є алібі.
Голос Коріни був самовдоволений.
— Серйозно? Збираєтеся сказати копам, що минулої ночі були разом? —
запитала я так, щоб вона почула скептицизм у моєму голосі.
Можливо, до Коріни й не доходило, але Стюарт, вочевидь, зрозумів, яка це
жахлива ідея.
— Коррі… — почав він.
Вона не зважала на Стюарта.
— Це правда. А правда зробить тебе вільним. — Крутнувшись до мене так, що сріблясте волосся розвіялося, Коріна сказала: — Вони ніколи не були
закохані. І навіть весілля ніякого не мало бути. Уся ця історія була фейком.
Я подивилася на неї, потім обернулася до Стюарта, який зігнувся, упершись
ліктями в стегна та обхопивши голову руками.
— Що відбувалося? — запитала я.
— Дрю потрібні були гроші, — сказав він, не підводячи очей. — Із сімейним
бізнесом сталася халепа, і вона хотіла його врятувати. Вона не могла отримати
доступу до свого трастового фонду, доки їй не виповнилося тридцять, якби не
одружилася раніше.
Я кивнула, згадавши, як Дрю мені це пояснювала.
— Добре, значить, їй потрібно було одружитися. Та хіба ви щойно не сказали, що сьогодні весілля не мало відбутися?
У Стюарта Лоу вистачило совісті принаймні зробити присоромлений вигляд.
Він навіть не міг подивитися мені в очі, тож свої пояснення адресував до
підлоги.
— Ми з Дрю розписалися пів року тому в міськраді. Вона отримала свій
трастовий фонд. І ми почали планувати все оце. — Він кивнув у бік дверей, на
Труро, орендовані особняки, пляжну вечірку, кейтерів, діджеїв, домоткані
шовкові килимки на піску. — План полягав…
Він поглянув на Коріну із жалюгідним обличчям.
Вона, стиснувши губи, кивнула йому й промовила:
— Ну ж бо. Викладай усе.
Стюарт зітхнув.
— Гаразд, план полягав у тому, щоб кинути Дрю біля вівтаря. Замість «так», я збирався сказати «я не можу». Збирався сказати, що досі кохаю Коріну.
При цьому Коріна самовдоволено всміхнулася та ще ближче притулилася до
нього. Я дивилася на них, згадуючи маркетингові листівки, які показав мені
слідчий Мак-Майклс: «Гламур, присутність знаменитостей і, можливо, один чи
навіть кілька сюрпризів гарантовано!»
«Ну, то що ж», — подумала я. Це достоту був би сюрприз. І ще це пояснювало
байдужість Дрю до майбутнього чоловіка, те, як вона закотила очі й сказала:
«Пхе», коли я запитала, чи не буде він проти, що вона вшилася зі святкування
їхніх заручин. І, звісно, те, що його не було поряд з нею минулого вечора.
— То от що ви пообіцяли компаніям, яким пропонували рекламу. Це й був
крутий поворот сюжету.
Він злегка кивнув із жалюгідним виглядом.
— Ми вирішили, якщо весілля не відбудеться — це буде в новинах, і ми всі
троє отримаємо купу нових підписників у соцмережах. Ми хотіли поукладати
угоди, перш ніж це станеться, щоб мати змогу, ну, розумієш…
— Монетизувати скандал? — підказала я.
— Це була моя ідея, — з гордістю оголосила Коріна.
Якщо вона хоч трішечки шкодувала про те, що вони зі Стюартом планували, якщо вона відчувала бодай малесеньку дещицю провини — жодних ознак цього
не було видно на її гарненькому обличчі.
— А що мало відбуватися потім? — запитала я.
Коріна пригладила своє сріблясте волосся.