Страница 70 из 114
«Треба сказати Мак-Майклсові», — подумала я, коли Арден повернулася, щоб іти. Але хоч ці відкриття й перевернули мій світ, для слідчого інформація
про те, що Дрю потайки навчалася в школі зайвий рік і раніше вже двічі була
дівчиною Стюарта, навряд чи могла докорінно змінити ситуацію. А якщо
розповісти йому, що довідалася про заповіт, мені доведеться зізнатися: я
з’ясувала це, підслуховуючи охоплених скорботою родичів.
«Гаразд, мовчатиму», — вирішила я. Принаймні поки не дізнаюся більше.
— Гей, — гукнула я.
Арден тримала одну руку на воротах, що вели до басейну. Я почула, як вона
зітхнула, перш ніж обернутися.
— Ти знаєш щось про те, що Стюарт і Дрю пропонували брендам розповісти
про себе на їхньому весіллі?
Вона насупилася.
— Га?
— Ну, типу оформити пітчдек? — З її обличчя було зрозуміло: вона гадки не
має, що це таке. — Чи пропонували вони якимось компаніям співпрацювати з
ними та спонсорувати весілля або медовий місяць?
Арден витріщилася на мене.
— Ти маєш на увазі, типу продажу реклами?
— Ні, не реклами… ну, типу того. Більше схоже на обмін. Приходиш до
«Американських авіаліній» і кажеш: «Дайте нам квитки на медовий місяць, і
ми згадаємо вас у пості в інстаграмі». Або обіцяєш викласти знімок у літаку, на
якому буде видно логотип.
Арден здавалася щиро спантеличеною.
— Навіщо їм це? Хіба в Дрю не було більше грошей, ніж у самого Бога?
— По-моєму, було.
— Оце єдине в цій історії з Дрю та Стюартом мало для мене сенс, — сказала
Арден. — Думаю, вона обіцяла витратити частину сімейних статків на його
стартап.
— Як ти вважаєш, вони кохали одне одного? — запитала я.
Здавалося, це запитання заскочило її зненацька.
— Він збирався з нею одружитися, — сказала вона.
Це була не те щоб зовсім відповідь. Я чекала, дивлячись їй в обличчя й
гадаючи, чи буде вона зараз сіпатись, чи знову почне поправляти хвоста, і
Арден заговорила:
— Слухай. Стюарт старший за мене, він поїхав до школи-пансіону, коли мені
було вісім років. Ми не надто близько спілкувалися. Якщо тобі цікаво, я гадаю, що він вважав привабливим увесь світ Дрю. І те, яким вона допомагала йому
почуватися. — Арден знизала плечима. — І, зважаючи на те, що я бачила, у них
було чимало спільних бажань. Гроші та влада. Люди будують спільне життя, маючи й значно менше.
Я намагалася вигадати, що ще мені в неї запитати, коли почула шурхіт
автомобільних шин на мушлях. Перед гаражем зупинилася непоказна «тойота».
Двері її відчинилися, і з них вийшла Даршіні Шаг. У чорних штанах і піджаку, із сумкою для ноутбука, перекинутою через плече, вона була найпрекраснішим
видовищем, яке я лише могла собі уявити.
Розділ тринадцятий
— Розкажи мені все, що ти дотепер з’ясувала.
Дарші сіла на стілець біля мого ліжка, а я беркицнулася на подушку. Я
відчинила скляні двері, щоб до нас залітав вітерець, і ми чули, як хвилі
накочуються й відступають на пляжі внизу. Час від часу кричали якісь морські
птахи, і ми бачили, як вони висять за вікном майже нерухомо, вловивши потік
повітря.
Дарші, увійшовши до кімнати, визирнула з вікна на терасу (тепер прикрашену
стрічкою, що оточувала місце злочину) та океан за нею і коротко кинула:
— Гарно.
Моя співмешканка була не аж такою естеткою, навіть за кращих обставин, але
її присутність, звук голосу, запах кокосового кондиціонера та сандалових
парфумів — усе це мене заспокоювало.
— По-перше, — розпочала я, — чи ти знала, що Дрю навчалася додатковий
рік у Школі Крофта в Каліфорнії, перш ніж вступити до Гарварду?
Я була задоволена тим, як очі в Дарші розширилися.
— Ого, — сказала вона.
— Отож-бо й воно! Тобто чи ти знала, що в неї були проблеми зі вступом до
коледжу?
Дарші знову похитала головою. Вона підкотила рукави піджака, а потім знову
їх розгорнула. Окрім кокосу й сандалового дерева, я відчула легкий запах
незнайомих парфумів і замислилася: чи була й Кармен на тій конференції і чи
відправила її Дарші саму додому, коли поїхала мені на поміч.
— Я гадала, її батьки просто заплатили гарні гроші, — мовила вона.
— Розумію! Я теж так гадала! — Голос у мене був трохи хрипкуватий. Я
змусила себе віддихатися. — А ще я чула, як бабуся Дрю говорила про її
заповіт. Заповіт Дрю, а не бабусин. І виявилося, що Дрю залишила грошей
шкільній товаришці.
Дарші витріщилася.
— Тобі?
— Не знаю.
Думка про те, що я можу зрештою якимось чином отримати купу грошви, викликала в мене тремтіння, мене кидало в жар, а потім у холод, ніби від грипу.
— А що там твій загадковий чоловік? — запитала Дарші.
Я розповіла Дарші, що ніхто не відповів за телефоном «Леді Лу», що жінка, яка все-таки взяла слухавку, відімкнулася, щойно я назвала ім’я Дрю, і що гугл
показував мені спокусливих інструкторів з йоги, але не того хлопця, з яким я
познайомилася вчора ввечері.
— Я записала все, що змогла про нього згадати, — сказала я, показуючи їй
свій блокнот.
Брови Дарші повільно підійнялися.
— Дивовижний у сексі? Серйозно? — Вона згорнула записник, із сумнівом у
погляді. — Ну, що ж, молодець.
— Так. Якщо виявиться, що Дрю вбили, і я опинюся у в’язниці, у мене
принаймні будуть приємні спогади. — Я зітхнула, потім подивилася на неї. —
Якщо хочеш сказати: «Я попереджала», то зараз саме час.
Дарші похитала головою.
— Мені шкода, — сказала вона. Голос у неї був тихий, а тон незрозумілий. —
Справді. Мені не те щоб дуже подобалася Дрю, але мені її шкода. Я співчуваю
її рідним. І тобі теж.
Я кивнула. В очах у мене знову пекло від сліз.
— Дякую, що приїхала.
Дарші кивнула та знову взяла записник.
— Твій залицяльник згадував тітку, дядька, двоюрідних братів і сестер, а
батьків, рідних братів чи сестер — ні. Шрам на щиколотці. Татуювань немає.
— Вона похитала головою, на обличчі в неї було водночас веселе здивування й
люте роздратування. — Дуже докладно. Добре, бери сумочку.
— Що?
— Ми їдемо на прогулянку.
Я озирнулася, ніби хтось міг її підслухати.
— Мені не можна виходити!