Страница 69 из 114
— О, це був раунд перший, — сказала Арден. Вона потяглася, піднявши руки
над головою. — Так ми з батьками це називаємо — коли вони вперше
зустрічалися.
— У коледжі, так?
Арден похитала головою так, що хвіст захитався.
— Ні. Коли вони навчалися в школі. У Крофті.
«Крофт?»
— Дрю ходила до Школи Латроп, — сказала я. — У Нью-Йорку. Зі мною.
— До дванадцятого класу. Я говорю про те, що було після. Вона
познайомилася зі Стюартом у Крофті. Це школа-пансіон. У Каліфорнії. Стюарт
був там від самого початку. А Дрю з’явилася після того, як закінчила Латроп, щоб там повчитися ще рік. — Я тільки очима кліпала, й Арден цинічно
посміхнулася. — Так, я знаю, вона вдавала, що вирішила рік відпочити. Я
бачила її інстаграм. Усі ті фото з Австралії, створення «Хабітату для людства»
та все таке. Правда була в тому, що той рік після Латропа вона навчалася в
Крофті, намагаючись дотягти оцінки та скласти стандартизовані тести, щоб
цього вистачило для вступу в Гарвард.
— То всі ті подорожі… — Я спробувала згадати фотографії, які бачила на
сайті Школи Латроп, намагаючись зіставити це одкровення з тим, що було мені
відомо раніше. — То були фейки?
— Ні. Вона робила всі ті штуки, але тільки на канікулах. Між усіма
репетиторами, які їй потрібні були, щоб перетнути-таки фінішну пряму й
потрапити в Гааррр-ваарррд. У Крофті навіть був скандал, начебто її батьки
заплатили комусь, щоб він здав за неї стандартизовані тести. У школі це
замовчали. І все вийшло. Її прийняли. І жила вона довго й щасливо.
Я стулила рота, що мимоволі розтулився — така я була ошелешена. Я
трималася так далеко від Дрю в соціальних мережах, як тільки могла, тому не
зовсім розуміла, наскільки мені варто довіряти власній пам’яті. Чи говорила
вона коли-небудь прямо, що вирішила рік перепочити, чи просто робила все, щоб так здавалося, сподіваючись — абсолютно правильно, — що більшість
людей саме так і подумає?
Я похитала головою.
— Ого. Я завжди думала, що вона потрапила до Гарварду старомодним
способом. Хороші оцінки, гарно складені тести та велика пожертва від мами з
татом.
Губи Арден насмішкувато викривилися.
— Хоч її тато й заплатив купу грошей, вона однаково мала показати в
Гарварді, що здатна буде там навчатися. Гадаю, їй потрібен був додатковий рік, щоб підтягнутися.
«Цікаво», — подумала я. Звичайно, не дивно: Дрю не надто розголошувала, що їй знадобилася додаткова допомога чи додатковий час, щоб вступити у виш.
Дрю була розумною — досить розумною, щоб бути однією з найкращих
учениць нашого класу, якби вона захотіла. Але такого бажання в неї не було.
Вона вважала за краще гуляти на вечірках, ходити крамницями та зависати з
хлопцями. «Я більше ніколи не буду такою молодою», — казала вона. Отож
більшу частину семестру вона відкладала навчання, а потім читала все, що
потрібно, за одну ніч, запиваючи літрами кави та заїдаючи маминими
таблетками для схуднення. А ще використовувала мене як секретну зброю, до
якої завжди можна було звернутися по допомогу: я друкувала її роботи, перевіряла на помилки, а іноді, коли її охоплювали особливі лінощі, просто
вислуховувала її міркування й сама їх записувала.
Тож думка про те, що Дрю знадобилася допомога й більше часу, не те щоб
дуже мене здивувала. Як і повідомлення, що в пошуку цього всього вона
подалася на захід. Багато найкрутіших підготовчих шкіл розташовано в Новій
Англії, утім, якби Дрю пішла в котрусь із них, то неодмінно зіткнулася б зі
знайомими — своїми чи своєї сім’ї, і її таємницю розкрили б.
Я вирішила відкласти загадку про той рік Дрю після Латропа й перед
Гарвардом і повернутися до теми її особистого життя.
— Отже, Дрю та Стюарт зустрічалися в Крофті, а потім знову, вже коли
вчилися у виші?
Арден підвелася й кілька разів перекотилася на підошвах, наче готуючись до
забігу на п’ять кілометрів.
— Так. І там сталося точнісінько те саме. Дрю була щаслива зі Стюартом, поки
один хлопець, який кинув навчання після першого курсу й винайшов якийсь
додаток, що приніс купу грошей, не повернувся до вишу, щоб виступити з
промовою. — Арден пригладила хвіст, пропускаючи крізь пальці тонкі
каштанові пасма. — Спершу Дрю сказала Стюартові, що хоче запросити того
хлопця на каву, аби поговорити з ним, отримати пораду щодо бізнесу. Потім
вони вечеряють разом, щоб «поглибити спілкування». А далі: «Ой, вибач, Стюарте, але Девон — моя споріднена душа».
— Отакої.
— Так. Тож коли Стюарт знову з нею зв’язався… — У голосі Арден з’явилася
злість. — Ніхто з нас не хотів про це навіть чути. Обдуриш мене раз — ганьба
тобі, обдуриш мене двічі… Ну, ти знаєш. Ми з мамою і татом не хотіли бачити, як він знову крізь усе це проходить з нею, але він відмовлявся навіть слухати.
Вона завжди могла його повернути. Свиснула — і він прибіг. — На останніх
словах голос Арден напружився. Я опустила погляд — і побачила, як
стискаються в кулаки її руки. — Ми ніколи цього не розуміли. І він навіть не
пробував нам пояснити. Дрю особлива, говорив він, з нею весело.
Я кивнула, сповнена глибочезного співчуття до Стюарта Лоу. Я теж не змогла
б цього пояснити, але знала, що таке бути центром всесвіту Дрю Кавано, як її
схвалення
змушувало
почуватися
найяскравішою,
найсяйливішою,
найпрекраснішою, найдосконалішою версією себе і як вона вміла перетворити
звичайнісінький день на пригоду. Мені пригадався рядок з пісні Джо Генрі: «І
я й близько не сумую за тобою / Так, як за тим, ким почувався біля тебе». Це
була магія Дрю, те, чого я так і не змогла як слід пояснити Дарші: Дрю
поводилася з тобою так, ніби ти просто дивовижна людина — і ти справді
починав думати, що так воно і є.
— А як же Коріна?
— Коріна була чудова, — відповіла Арден задумливим голосом. — Можливо, не найрозумніша, але така мила. Поряд з нею було легко. Вона кохала Стюарта, а ми всі любили її. Ми були б раді, якби вони залишилися разом.