Страница 68 из 114
на один із чотирьох стільців, розставлених навколо столу під парасолькою.
Арден примостилася на край столу.
— Як у тебе справи? — спитала вона. — Це, мабуть, було для тебе просто
жахливо.
Арден була така сама невеличка, як і її брат, ніби створена для телевізора.
Неначе вона спершу була нормальною, а потім її зменшили до семи восьмих
початкового розміру. Великий ніс, який мав бездоганний вигляд на обличчі її
брата, був трохи завеликим для неї, а із зібраним у хвіст волоссям видно було, що вуха в неї трохи стирчать.
— Зі мною все гаразд. — Я розгладила на собі блузку. — Тобто, думаю, я досі
в шоці.
У шоці від смерті Дрю та в шоці від усього, про що дізналася після того, як
знайшла її тіло.
— Мабуть, це було жахливо, — знову сказала Арден.
Я подивилася на джакузі, наче бульбашки в ньому раптом стали цікавими, зважуючи ризик і потенційну вигоду від того, щоб розповісти їй, що сказав мені
Нік. Нарешті я вирішила, що воно того варте.
— Не знаю, чи чула ти, а якщо не чула, мені шкода, що принесу тобі погані
новини. Але про твого брата ходять чутки.
Арден здавалася не надто здивованою. Вона звела підборіддя, губи стиснула
так, що вони стали тоншими, а очі примружила.
— Що за чутки?
— Його бачили на пляжі минулої ночі. З іншою жінкою.
Якби я очікувала, що вона буде шокована, пошепки благатиме мене мовчати
чи палко все заперечуватиме, то була б розчарована.
— Він був з Коріною, — спокійно сказала Арден. — Вони друзі, Дафно. Друзі
іноді між собою розмовляють.
— Дехто бачив, що вони більш ніж просто розмовляли.
— Від кого ти це знаєш? — Голос Арден підвищився.
Я знизала плечима. Вона примружила очі.
— Але ж не на власні очі бачила?
Я кивнула.
— Ну от. — Вона похитала головою так, що хвіст перекинувся з одного плеча
на інше. — Це просто плітки. Лихі плітки. Навряд чи тобі це відомо, утім
Коріна нещодавно розлучилася з кимось там, у Лос-Анджелесі. Стюарт, мабуть, її втішав. Якщо хтось щось і бачив, то, мабуть, саме це.
— Зрозуміло, — мовила я.
Арден довгу хвилину мовчки дивилася на мене.
— До біса, — нарешті сказала вона. Витягла стілець, сіла, поклала лікті на стіл
та обхопила голову руками. — Я говорила Стюартові не лізти в це.
Попереджала, що Дрю — це нічого хорошого. — Вона подивилася на мене, наче чекала, що я стану сперечатися. — Вибач. Я знаю, що ти була її подругою.
— Ми були близькі багато років тому. Ще в школі. Але відтоді не надто багато
часу проводили разом.
— Бо — дай угадаю — вона скоїла з тобою щось жахливе. — Я стиснула губи, не бажаючи говорити погано про мертву. А їй сумління не заважало. — Я від
першої зустрічі збагнула, що вона собою становить. Вона була зі мною такою
фальшивою. — Ніс в Арден зморщився. — Наче за п’ять хвилин до нашої
зустрічі загуглила «як сподобатися молодшій сестрі твого хлопця». — Вона
зітхнула, пригладжуючи волосся. — Дрю була розкішна. Я це визнаю. А
Стюарт закохався просто по вуха. Гадав, що зможе осідлати тигрицю.
Я подумала, що це не надто добре — розповідати отаке про щойно померлу
обраницю власного брата й свою майже невістку.
Арден говорила далі:
— Саме я намагалася пояснити йому все про неї. Вони саме зустрічалися
протягом шести місяців, це було вдруге, і він прийшов додому попросити в
мами каблучку бабусі Френсіс. Я говорила з ним. Я сказала: «Вона збирається
обдурити тебе, так само, як уже робила раніше. Так само, як дурить усіх — і не
кажи, що не бачив, як вона це робить». Він не слухав. — Арден похитала
головою, із засмученим обличчям. — Дрю, мабуть, була неперевершена в
ліжку. Це єдине моє пояснення.
— Я не знаю. І, як я вже казала, я майже не знала її дорослою, але сподівалася, що вона виросла та змінилася.
— Гадаю, Стюарт теж на це сподівався. Він казав: «Не можна оцінювати
людину за тим, як вона поводилася в школі». — Арден закотила очі. — Я
відповіла йому, що в леопарда плями нікуди не подінуться.
— То що трапилося? — запитала я, намагаючись говорити тихим і рівним
голосом, як усі ті психотерапевти, яких бачила по телевізору. — Я знаю, що
вона зробила зі мною. Розкажи, що вона втнула з твоїм братом.
Арден завела обидві руки за голову, піднявши лікті до неба, і міцніше
затягнула свій хвіст.
— Як на мене, Стюарт — чудова партія, — сказала вона. — Це я говорю не як
його сестра, а як об’єктивна людина. Він гарний, розумний, творчий і
працьовитий. У нього добре серце. Можна було подумати, що цього достатньо
для Дрю, чи не правда? — Арден, не чекаючи моєї відповіді, похитала головою.
— На перше побачення вони разом пішли на футбольний матч. І Дрю зустріла
там іншого хлопця, старшого брата когось із однокласників. Він був розумним
і гарним, а ще він був сином Майкла Лівітта.
Я знала, що Майкл Лівітт — комп’ютерник-мільярдер, один із найбагатших
людей у світі, а це автоматично робило його сина одним із найпривабливіших
у світі холостяків.
— І Дрю пішла за ним.
— Як собака за кроликом. — Очі Арден були прикуті до води. — Стюарт
казав, що, коли вона його вперше побачила, можна було почути, як коліщатка
закрутилися. Типу: «Як мені це отримати?»
— І що далі?
— Вона його отримала. На деякий час. Коротенький. Вони зустрічалися кілька
місяців, а потім Джеремі покінчив із цим. Сказав, що не може дати їй того, на
що вона заслуговує. Як тобі рівень вимог?
— Можливо, вона справді його кохала, — наважилася я припустити.
Арден знизала плечима, з таким цинізмом, від якого здалася значно старшою
за свої двадцять чотири.
— Сумніваюся, що Дрю взагалі хоч колись хоч когось кохала. Думаю, деякі
люди просто завжди хочуть більше. Для них не існує поняття «достатньо». —
Вона знову знизала плечима. — Хто знає? Якби одружилася з Джеремі, то, можливо, кинула б його, щоб спробувати отримати принца Гаррі.
Щось крутилося в моїй голові, не даючи мені спокою. Я заплющила очі, намагаючись відтворити в пам’яті нашу розмову.
— Коли це сталося? Коли Дрю кинула Стюарта, щоб піти за Джеремі
Лівіттом?