Страница 63 из 114
знаєте», або «Як несподівано, що вона це зробила без вас», або «Овва, та ти для
неї була просто маріонеткою!»
Натомість він запитав:
— Скільки грошей міс Кавано та містер Лоу могли сподіватися заробити на
цьому?
Я швиденько підрахувала, згадавши свої власні розцінки й те, що чула
стосовно того, скільки можуть отримувати справжні знаменитості.
— Всяке буває. Для таких, як я, це сто доларів за кожні десять тисяч
підписників. Тож, якщо в мене тридцять тисяч підписників, якась компанія
може заплатити мені триста доларів за фотографію з їхнім килимком для йоги, ласощів для домашніх тварин чи ще чимось. Але в знаменитостей усе інакше.
Найвидатніші отримують мільйони доларів за допис. А іноді й більше.
Густі брови злетіли вгору.
— Це за одне-єдине фото?
Я кивнула. У Дрю та Стюарта разом було близько мільйона підписників. Якби
вони знайшли всіх спонсорів, яких шукали: від авіакомпанії, що відвезла б їх
на медовий місяць, готелю, де вони оселилися б, від кейтерингу та пекарні, що
приготувала б весільний торт, до компанії, що виготовила б скатертини та
серветки для весільного обіду, і всіх трьох дизайнерів весільних суконь Дрю…
Подумки я підрахувала й нарешті мовила:
— Якби все склалося так, як вони сподівалися, могло окупитися все весілля.
А далі… — Я уявила собі всі можливості: бренди для вагітних і дітей, з якими
Дрю могла б співпрацювати, якби завагітніла, обладнання для балетного барре
й боксу, велотренажери, коли настав би час худнути після пологів. — Я навіть
уявити не можу.
— Але чимало.
Коли я кивнула, Мак-Майклс вказав товстим пальцем на слово біля мого імені
на сторінці.
— Ви інфлюенсерка.
Він сказав це як твердження, але мені почулося запитання. І це мало сенс. Як
я могла щось робити в тому самому світі, що й прекрасна, гламурна Дрю?
— Ну, не дуже впливова.
Не звертаючи уваги на цю жалюгідну спробу пожартувати, він запитав:
— Ви давали Дрю поради, як заробити гроші на соціальних мережах?
Я похитала головою.
— Є компанії, які можна наймати, щоб вони робили для вас такі штуки.
Професійно. — Я показала на листівку. — Це виготовив професіонал.
— Отже, ви взагалі не підозрювали про це?
Я пригадала вечірку напередодні, всіх фотографів, знімальну групу.
«Напевно, вона виставляла це в сторіз», — подумала я, докоряючи собі, що
цього не помітила. Я пригадала, як Дрю розповідала мені в кімнаті, що вона
обіцяла своєму батькові відшкодувати вартість весілля, хай би скільки воно
коштувало.
— Ні, — сказала я тихим голосом. — І гадки не мала.
Слідчий підвівся. У яскравому літньому світлі він анітрохи не скидався на
старого діда. Вигляд мав суворий, злий і рішучий.
— Від 1994 року на Зовнішньому Кейпі не було жодної підозрілої смерті, —
сказав він. — А та багато років була нерозкрита. Це було позорисько. — Він
вимовив це слово дуже чітко, наголошуючи кожен склад, і ще раз кинув на мене
суворий погляд. — Ми не знаємо, як померла ваша подруга. Але обіцяю вам
одне: більше ми не сидітимемо як у сливах.
— Добре, — прошепотіла я. У роті в мене пересохло. — Це добре.
— І ще одне, — сказав він. Голос у нього не підвищився, а вираз обличчя
залишався м’яким. Він зазирнув у свій записник. — Розпорядник весілля дав
мені список усіх гостей учорашнього заходу. — Слідчий підвів очі. — Там
немає Ніка Андроса.
Я кліпнула.
— Що?
— Той чоловік, з яким, як ви говорите, ви зустрічалися вчора ввечері. Його
імені немає в списку гостей.
— Але… — Я заплющила очі й стиснула тремтячі руки. — Нік розповідав
мені, що він давній друг Дрю. Вони удвох проводили літо на Кейп-Коді. Разом
ходили до школи вітрильного спорту. Може, він забув підтвердити
запрошення? — Навіть зараз, заїкаючись, намагаючись вичавити із себе
відповідь, я згадала, що Дрю не впізнала Ніка. Ані тоді, коли я попросила його
нас сфотографувати, ані у неї в кімнаті, коли я назвала його ім’я.
Мак-Майклс дивився на мене без краплі співчуття на обличчі. Він поклацав
по своєму планшету й повернув його, так, щоб я побачила, що він нагуглив:
«Нік Андрос — один з героїв апокаліптичного трилера Стівена Кінга
“Протистояння”».
Я намагалася зберігати спокій або принаймні мати спокійний вигляд, навіть
відчуваючи, як серце і шлунок у мене всередині розпливаються й
перевертаються, ніби відчепившись від інших моїх нутрощів. Внутрішній бік
стегон досі саднив, укритий синцями від того, що ми з Ніком робили минулого
вечора.
— Він розповідав, що працює в шкільному окрузі Бостона і що в дитинстві
проводив кожне літо на Кейпі. Казав, нині працює на чартерному рибальському
човні. — Слідчий далі байдуже дивився на мене. — Можливо, Нік — це його
друге ім’я!
Я розуміла, з яким відчаєм це говорю, але то було єдине, що спало на думку
— і то могло бути правдою.
— Чи може хтось із вечірки згадати, як бачив вас із цим джентльменом?
Перед тим як вимовити «джентльмен», Мак-Майклс витримав паузу, зовсім
коротесеньку, але я це помітила.
Я похитала головою. У мене в роті було сухо-сухісінько. Уривки вчорашнього
вечора прокручувалися в моїй пам’яті: те, що він робив і що спершу здавалося
романтичним, а тепер, якщо озирнутися в минуле, виявилося зловісним. Нік
цікавиться, чи я подруга нареченої, допитується, чи живу я в тому великому
будинку. Нік, поклавши руку мені на спину, пропонує сісти тут, бо тут тихо.
Нік відводить мене від решти гостей, до далеких столів, у відокремлені закутки
— а я, дурна й улещена, гадала, що він не хоче мене ні з ким ділити. Нік
притискає мене до скла, кажучи, що ніхто не дізнається, «якщо ми тихенько».
Мак-Майклс пильно дивився на мене.
— Чи можете ви ще щось згадати?
Я заплющила очі, намагаючись воскресити щось у пам’яті.
— Він казав, що працює на човні «Леді Лу». Розповідав, що знає, нібито на
весіллях люди виявляють себе якнайгірше, бо двоє його двоюрідних сестер
страшенно посварилися. Сказав, що його взагалі немає в інтернеті.
Обличчя в мене погано рухалося, ніби на морозі, язик був неслухняний і