Страница 61 из 114
— Ви пішли до кімнати міс Кавано?
— Саме так.
— Ви бачили містера Кавано? Говорили з ним?
— Ні, — відповіла я, пригадуючи, яке полегшення відчула, коли застала Дрю
саму, і як мені не хотілося зіткнутися з її батьком. — Лише Дрю. Вона була
дуже засмучена. Сказала, начебто дізналася, що її батьки розлучаються. Вони
сварилися, адже її батько вважав, що весілля — це лише нагода для її матері
виставити йому величезний рахунок.
— Дрю казала, коли вона дізналася, що її батьки розлучаються?
— Вона лише сказала, що нещодавно, — відповіла я. — Сказала, щойно
дізналася. Не знаю точно, чи мала вона на увазі саме тоді, внизу, на пляжі чи в
якусь іншу мить, але це було нещодавно.
— То ви прийшли з пляжу, щоб поговорити з нею?
Я кивнула.
— З напоями?
Я знову кивнула.
— У всіх кімнатах була вода в пляшках, чи не так? — Коли я кивнула, він
запитав: — Навіщо ви несли склянку води з льодом аж з пляжу сходами, коли
там спокійнісінько стояла вода в пляшках?
— Не знаю, — прошепотіла я. — Я подумала, вода з льодом і лимоном краща, розумієте? Це крутіше. А я хотіла дати їй щось хороше. Щоб вона зрозуміла, що мені не байдуже.
Він довгу-довгу хвилину дивився на мене, нічого не кажучи, ніби чекав, що я
вигукну: «Це я скоїла!»
— Продовжуйте, — нарешті мовив він. — Що сталося далі?
— Я намагалася її заспокоїти. Деякий час посиділа з нею, на її ліжку. Ми
говорили.
— Про що?
— Про ту сварку. Її батьків. Весілля. Я запитувала, чи не хоче вона все
скасувати, і вона сказала, що не хоче. Я запитала, чи треба мені залишитися з
нею. Вона сказала, що не треба. Щоб я йшла, що з нею все буде добре. — У
горлі в мене стояв клубок. — Вона сказала, що я гарна подруга.
— О котрій годині приблизно це було?
— Одразу, коли подали десерт. Десь, може, о дев’ятій тридцять? Коли нарешті
стемніло.
— Міс Кавано пила?
— На вечірці? Я достеменно не знаю. Як я вже сказала, вона багато ходила.
Розмовляла зі своїми гостями. Я небагато з нею спілкувалася.
— А в її кімнаті, після сварки? Дрю пила щось із того, що ви їй принесли?
Можливо, то була параноя, але мені здалося, що я почула звинувачення в його
тоні.
— Ми вдвох випили шоти, і я змусила її випити воду. Про щось інше я не
знаю.
Мені здавалося, я пам’ятаю, що помічала пляшку шампанського на комоді й
келих поряд, але я насправді не бачила, щоб Дрю пила, тому вирішила не
згадувати про це.
— Що сталося далі?
На обличчі слідчого не було жодного виразу, але я відчувала: осуд струмує
від нього отруйними хвилями, коли ми повернулися до того, як я провела ніч
після розмови з Дрю.
— Я вийшла надвір, щоб піти до своєї кімнати, і там був якийсь хлопець.
— Це буде наш безіменний незнайомець.
Я кивнула, надто пригнічена й утомлена, щоб заперечувати, бо звучало це
дуже схоже на насмішку.
— Сказав, що він діловий партнер містера Кавано і що хвилюється за Дрю.
Він їй ніс склянку води, але потім сказав, що я його випередила.
Чоло Мак-Майклса зморщилося.
— Він сказав, звідки знає Дрю?
— Ні. З роботи, мабуть. Тобто Дрю працює — працювала — зі своїм батьком.
Тож якщо цей хлопець знав містера Кавано, він мав би знати й Дрю. З роботи.
Він кивнув. Постукав пальцями по столу.
— Що далі?
— Я повернулася до своєї кімнати й побачила, що Нік чекає на моїй терасі.
— Це був Нік Андрос?
— Так. Він. Ми з ним пішли в джакузі, деякий час розмовляли.
— Про?..
Я розтулила рота, щоб сказати, що Нік сказав мені, як бачив нареченого в
обіймах його колишньої дівчини на пляжі, але тут зупинилася. Це була
інформація, яку я почула випадково, можливо, взагалі неправда. Нік міг би
розповісти їм і сам, надати свідчення замість зіпсованого телефона. Це, звісно, якщо хтось його знайде.
— Ой, нічого особливого. Просто, знаєте, про весілля. Про обід. Як усе було
дивовижно.
— Дивовижно, — повторив Мак-Майклс.
— Так.
— А далі?
— Даруйте, що?
— Що було після того, як ви завершили розмову?
«Секс! — хотіла я вигукнути, відчуваючи, як у мене тепліє у грудях. — Ми
займалися сексом! Тричі!» «Ой, ну звісно, — прошепотіла моя внутрішня
бабця. — Ну ж бо, скажи цьому люб’язному слідчому, що тричі займалася
сексом із чоловіком, з яким була знайома менше трьох годин і який зник, коли
ти прокинулася. Потім просто простягни руки, щоб начепити кайданки.
Сподіваюся, вони на тебе налізуть».
Я відкашлялася. Зовсім тихесенько я сказала:
— Ми, гм, провели ніч разом. У моїй кімнаті. Якоїсь миті ми заснули, а коли
я прокинулася, його вже не було.
Хотіла говорити далі, пояснити, розповісти слідчому Мак-Майклсу, що я
ніколи досі не робила нічого такого, навіть близько, що я спала лише із чотирма
чоловіками за все своє життя і переважно мені взагалі не сподобалося, але я
стиснула губи та змусила себе дочекатися наступного запитання.
— Розкажіть про ваші стосунки з покійною, — сказав слідчий Мак-Майклс.
«З покійною». Менш ніж дванадцять годин тому я обіймала її, досі відчувала
її руки навколо себе, відчувала запах лаку для волосся та просеко, відчувала, як
вона тремтить, притискаючись до мене, а тепер вона була «покійною». Вона не
могла померти. Це не може бути правдою.
Я міцно вчепилася в чашку з кавою — рука в мене досі тремтіла.
— Дрю — це… — Я відкашлялася й голосно ковтнула. — Дрю була однією з
моїх найдавніших подруг. Ми познайомилися ще в шостому класі.
Він кивнув.
— Що ви можете розповісти про життя міс Кавано в Нью-Йорку?
— Тут я, мабуть, не найкраще джерело інформації. Ми з Дрю деякий час не
були близькими. За останні кілька місяців ми заново знайомилися одна з
одною, уже як дорослі. — Я вирішила розповісти йому правду, подумавши, що, якщо цього не зроблю, він почує це від когось іншого й подумає, що я
намагалася його ввести в оману. — Я здивувалася, коли Дрю запросила мене
на своє весілля. Здивувалася, але зраділа.
— Чому ви здивувалися?
Я відчула, як кінцівки в мене заклякли, а обличчя обдало холодом. Слідчий
знає — або от-от дізнається, — що ми з Дрю почали спілкуватися менш ніж три