Страница 55 из 114
був з тих залюблених до безтями Ромео, що приходять постраждати, дивлячись, як кохана дівчина одружується з іншим. «А може, — сказала я собі, відчиняючи
двері до своєї тераси, — він просто звичайна порядна людина, яка намагалася
зробити щось хороше».
Коли я вийшла на терасу, серце в мене завмерло. На краю круглої, вкритої
подушками кушетки сидів з двома чарками в руці Нік Андрос.
— Я подумав, тобі не завадить випити, — сказав він, простягаючи одну з них
мені.
— Ти навіть не уявляєш наскільки.
Я сіла біля нього на кушетку, цокнула своєю чаркою об його й хильнула. Від
віскі очі в мене засльозилися, а в горлі та грудях приємно потеплішало.
— Це божевілля якесь, оця споруда, — сказав він і закинув голову, щоб
поглянути на будинок. — Б’юся об заклад, я міг би оселитися в одній з
гостьових кімнат — і ніхто не дізнався б, що я тут.
— Із сім’єю з чотирьох осіб, — додала я.
— То що відбувається? — запитав він зі стурбованим обличчям. — З тобою
все добре? З нею все гаразд?
Я кивнула.
— Зі мною — так, з Дрю — не так уже й добре.
Він похитав головою.
— Весілля виявляють у людях найгірше. Дві мої двоюрідні сестри
посварилися, бо Еллі хотіла бачити на весіллі лише дорослих, а Енн прийшла
зі своєю малесенькою дитиною. У крихітному дитячому смокінгу, який вона, вочевидь, саме для цього й купила.
— Уф, — буркнула я.
Я вирішила не говорити нічого про те, що Дрю його не пригадала.
Вона була засмучена і, можливо, випила, а потім ще ота сварка. Звісно, суміш
емоцій, алкоголю та чотирьох сотень гостей могла пояснити це замішання.
— Думаєш, вранці таки буде весілля? — запитав він.
— О, я впевнена, що Латропи Кавано знайдуть спосіб замести все під килим.
Білі англосаксонські протестанти, ну, ти ж розумієш, — сказала я, схопившись
трохи запізніло: «Сподіваюся, що він не з них».
Нік, мабуть, здогадався, що в мене на думці, бо усміхнувся й похитав головою.
— Португальсько-ірландський італієць, — сказав він. — Католик-відступник.
Ми нічого під килим не замітаємо. На кожному сімейному зібранні гарантовано
будуть дві речі: грандіозна сварка та лазанья. Лазанья на День подяки для тих, кому не подобається індичка. Лазанья на Різдво — якщо не хочеш індички або
шинки.
— Мої люди, — сказала я, щасливо зітхнувши.
— Це було люб’язно з твого боку — піти подивитися, як там Дрю. — Він
поклав одну руку мені на плече й стиснув одним коротким дотиком, але я
відчула його кожною клітинкою шкіри. — То що там таке сталося?
— Здається, якесь непорозуміння між батьками нареченої через весілля, —
сказала я, вітаючи себе.
Якби десь роздавали медалі за найкраще використання евфемізмів — я
достеменно взяла б участь.
— Стюарт був там, з Дрю?
— Ні, його не було.
Я вирішила не розповідати про дивного хлопця, який чатував у засідці на
терасі. Я просто параноїчка. То, мабуть, просто хороша людина, а світові
потрібно більше хороших людей, більше довіри та менше підозр.
Нік стиснув губи і, здавалося, замислився, а потім так багатозначно опустив
підборіддя й звів брови, дивлячись із виразом «я-знаю-секрет».
— Що? — запитала я.
Він понурив голову.
— Не слід такого говорити.
— Ой, та годі, — сказала я, грайливо штовхнувши його стегном у бік. Я ніби
об теплу кам’яну стіну вдарилася. Він був твердий. Великий і твердий. — Тепер
ти просто зобов’язаний.
— Що ж, скажу, — мовив він. — Там справді є джакузі?
Я усміхнулася, сором’язливо поглянувши на нього з-під вій. Якщо я не
помилялася, він натякав, щоб я його запросила, і, хоча перспектива опинитися
в джакузі з Ніком — це було пречудово, я також хотіла почути якусь брудну
плітку про нареченого.
Він встав, узяв мене за руку й повів назад тим шляхом, яким я прийшла, через
двері в живоплоті, які він зачинив і замкнув за нами. Він натиснув кнопку
увімкнення джакузі, стягнув сорочку й кинув її на один із шезлонгів. Шкіра в
нього на плечах на вигляд була привабливо гладенькою. Я бачила м’язи його
рук і перевернутий трикутник тулуба з вузькою талією. Груди його вкривало
густе темно-каштанове волосся, яке смужкою спускалося вниз, через пупок, і
зникало в поясі шортів.
Якась сміливіша дівчина — Дрю, наприклад, — могла б скинути сукню й
стрибнути у воду в ліфчику й трусиках. Я поки ще не була тією дівчиною.
— Я на хвилиночку, — сказала я й поквапилася до кімнати.
Я прихопила свою вірну чорну коригуючу білизну
SlimSuit
, штуку з такого
цупкого матеріалу, що мені потрібні були добрі десять хвилин, аби влізти в
нього. Я також привезла той купальник від
Leef
, «Дарсі», щоб зробити фото на
пляжі. І ще в мене був роздільний купальник, який я досі вдягала лише
наодинці, у своїй кімнаті. Він був темно-синій у фіолетовий горошок, з верхом
на поворозках і низом з високою талією, у стилі ретро, що робило його досить
скромним, настільки скромним, наскільки це лише можливо. А все-таки це був
роздільний купальник, у якому частина мого блідого м’якого живота
залишалася відкритою для всього світу.
«Сьогодні або ніколи», — подумала я та влізла в той купальник, накинувши
на нього білу мереживну накидку. Я зібрала заколкою волосся, мазнула
блиском губи, затиснула під пахву рушники зі стоса у ванній та схопила
телефон. «Стільки всього треба розповісти, — написала я Дарші. — Масштабна
сварка, спокусливий хлопець, загадковий незнайомець. Подробиці вже
незабаром». Я бачила бульбашки, які означали, що Дарші щось відповідає, але, не чекаючи на її повідомлення, кинула телефон на ліжко й босоніж поквапилася
до джакузі, доки не втратила сміливості.
Нік був у воді й усміхався мені крізь пару. Я побачила його сорочку і — я
голосно ковтнула — його шорти на стільці біля джакузі. Він що, голий?
— Я в боксерах, — вигукнув він, ніби прочитавши мої думки. — Давай, вода
чудова.
Одним швидким і — я про це молилася — не зовсім незграбним рухом я зняла
накидку, повісила її на спинку шезлонга, що, як мені здалося, стояв досить