Страница 53 из 114
ліжко, на бік, спиною до мене, й скрутилася, стискаючи подушку. Я вкрила її
легкою ковдрою і колами почала розтирати їй спину. Коли дихання Дрю
вирівнялось, я пішла у ванну, намочила мочалку і обтерла їй чоло та щоки.
— Як добре. — Голос у неї був низький і хрипкуватий.
— Моя мама так робила, коли в мене була температура.
Дрю знову заплакала.
— Якби… моя мама… — вимовила вона між риданнями.
Я далі гладила її по спині, запитуючи себе, де тепер мати Дрю і чому вона
вирішила, що зараз важливіше догоджати гостям, ніж дізнатися, як справи в
дочки. Я подумала, що батько Дрю пішов геть. Мені було цікаво, чи з’явиться
він на завтрашньому весіллі. А тоді спало на думку: чи буде взагалі завтра
весілля?
Дрю глибоко, уривисто вдихнула й піднялася. Вона витерла обличчя краєм
футболки, схопила один шот текіли й кивнула на другий. Я взяла його.
— За кращі дні, — сказала я.
Вона цокнула чаркою об мою. Ми випили, потім я подала їй воду.
— Поповнюй запаси рідини, — наказала я і дивилася, як вона ковтає все до
краплі.
Потім вона поставила склянку й витерла губи рукою, мовивши:
— Це правда. Усе, що він говорив, — правда.
Голос у неї був хрипкий, а обличчя взялося червоними плямами.
— Про що це ти?
— Про гроші. — Вона знову глибоко вдихнула. — Мама намагалася
витратити на це святкування якомога більше. Не заради мене. А щоб
помститися йому. Для того воно й потрібне, усе це весілля. Вона хотіла йому
насолити наостанок. Вони розлучаються.
— О, Дрю, співчуваю.
— Так. — Вона схилила голову. — Я дізналася лише кілька днів тому. Увесь
час, коли ми це планували, вибирали всяку всячину, мама повторювала, що в
мене має бути все, що я хочу. Що це буде, ну, розумієш, мій великий день і що
цього бажає мені тато. — Нижня губа в неї тремтіла, а очі знову наповнювалися
сльозами. Вона відвернулася, кліпаючи, перекинувши через плече хвилю
яскравого волосся. — Останні кілька років бізнес у тата йшов не дуже, але я
знала, що зможу йому все повернути, хай би скільки ми витратили на весілля.
Є трастовий фонд по іншій сімейній лінії. Я отримаю ті гроші, коли мені
виповниться тридцять або коли одружуся. — Вона похитала головою, намагаючись усміхнутися. — Патріархат — це так круто. Отримати гроші не
можна, доки не станеш достатньо дорослою, щоб приймати правильні рішення, або доки не вийдеш за якогось чоловіка, щоб він за тебе все вирішував. Ну, а
якби я одружилася в шістнадцять із сімнадцятирічним хлопцем? — Вона
відкашлялася. — Ну, грець із ним. То моя мама всього цього хотіла. Вони з
батьком утекли. Я розповідала колись?
Я похитала головою.
— Так. Лілі залетіла на третьому курсі Коледжу Світ-Браяр. Вони з татом
просто розписалися в міськраді. Коли ми все планували, я думала, що вона
через це так насідає. Що хоче цим типу надолужити весілля, якого в неї не було.
Усе це — вечірка на пляжі, декор, ліжко, їжа, автомобіль… вона все вибирала, геть усе. Вона все повторювала, щоб я не відмовляла собі ні в чому, щоб
зробила для себе справжню казку, вечірку року, що він так бажає цього для
мене, і я думала… — Голос у неї затремтів. — Я думала, і він цього хоче.
Думала, йому не байдуже. Мені здавалося, що він нарешті прийде, просто до
мене. Побачить, як усе чудово, і подумає, що я теж чудова. І пишатиметься
мною, уперше в житті.
— Дрю. Я впевнена, що твій тато тобою пишається. — Я згадала світлину в
Times
— вони вдвох на даху, а під ними розкинулося місто. — Як може бути
інакше?
Дрю безрадісно пирхнула.
— Він з такого похмілля був на нашому шкільному випускному, що пішов на
середині врочистої частини. І навіть не завдав собі клопоту з’явитися, коли я
довчилася в… — Вона зупинилася, похитавши головою. — Байдуже. Що було
— те загуло. Я просто гадала, розумієш, що він спробує поводитися пристойно
на моєму весіллі. Або принаймні не влаштовуватиме сцен. — Її нижня губа
тремтіла. — От тільки все це зовсім не про нас зі Стюартом. Це про нього. Про
нього й про неї. А я просто палиця, якою вони гамселять одне одного.
Вона знову заплакала. Я погладжувала її по спині, а коли вона сіла й поклала
голову мені на плече — обхопила її рукою й міцно обняла.
— Знаєш, ти не зобов’язана, — сказала я. — Принаймні можна не тут і не так, якщо ти цьому не рада. Просто відкладіть усе, одружитесь через пів року
деінде. Весілля в екзотичних місцях — це нині якраз тема!
Дрю сумно всміхнулася.
— Усе оплачено. Поверненню не підлягає. Усі тут. Що зроблено — те
зроблено. Най буде. — Вона махнула рукою в бік вечірки й знову зітхнула, схиливши голову. — У мене три сукні. Я казала? — Вона, звісно, казала, але я
нічого не відповіла. — Одна для церемонії, одна для вечірки й одна для
афтепаті. Три сукні, які, мабуть, коштують понад… — Дрю знову похитала
головою. — Боже, навіть думати про це не хочу. А мама все повторювала: «Ну
ж бо. Не відмовляй собі ні в чому. Такого бажає тобі твій татко».
— Ти будеш прекрасна. Приголомшлива. Найгарніша наречена, яку лише
доводилося бачити людству. — Я подивилася їй в очі. — Але серйозно, Дрю, якщо здається, що щось не так, якщо йдеться ще про щось, окрім вас зі
Стюартом, — ти маєш право все скасувати. Або відкласти. Я подзвоню Дарші.
Вона в Бостоні. Може примчати менш ніж за дві години. Можемо разом
ушитися на Бора-Бора.
Дрю чи то гикнула, чи то схлипнула, чи то хіхікнула.
— Дарші мене ненавидить.
— Ну, — сказала я, — ти сфоткала, як вона поправляє трусики, і виклала
знімок на сторінці нашого класу у фейсбуці.
Тепер сміх Дрю був значно менш схожий на схлипування.
— Це було недобре. Мені, мабуть, варто попросити пробачення.
— Обов’язково попросиш. Я впевнена — Дарші буде рада. Але не сьогодні.
Сьогодні просто подбай про себе.
Дрю обхопила мене жилавими руками й міцно обняла.
— Я просто не знаю, як тобі дякувати за те, що ти тут.
— Рада допомогти. Все буде круто. Я дивилася погоду — вона ідеальна.
Майже двадцять шість градусів, мінлива хмарність, легкий вітер. Твоя