Страница 51 из 114
— Сподіваюся, тобі подобаються лобстери, — весело сказав Нік.
Він простягнув руку, і я схопилася, стежачи, щоб він не взяв на себе забагато
ваги, коли я вставала. Його долоня була тепла й мозолиста, це було щось
найприродніше у світі, коли він далі тримав мене за руку, йдучи до буфету.
Небо вкривали сотні відтінків помаранчевого та золотого, і вітер піднявся, перекотив легку хвилю піску пляжем і збив на прибої мереживну білу піну.
— Чарівна година, — пробурмотіла я, дивлячись на світло.
А тоді згадала, що я тут не лише маю розважатись.
— Гей, — сказала я, дістаючи телефон. — Ти не міг би зробити кілька фоток?
— Для інсти? — запитав він із лукавою посмішкою.
— Гей, я дівчина на роботі.
Я відкрила фотоапарат, простягнула Нікові свій телефон і, підібравши
спідницю, пішла у воду, яка тепло пінилась навколо моїх ніг. Я відчувала
приплив, як мої ноги засмоктує в пісок. До мене долинав запах омарів і
смаженої на качанах кукурудзи, а ще — легкий затхлий душок крабів і риб, котрі розкладались у водоростях під водою.
— Повернися туди, — сказав Нік, указуючи підборіддям.
— О, то ти тепер мій артдиректор? — запитала я, повертаючись за його
вказівкою, та всміхнулася, коли вітер розвіяв моє волосся.
— Дуже гарно, — прокоментував він, аж раптом повз нас мало не пройшла
наречена.
Я гукнула:
— Гей, Дрю!
— Ось ти де! — сказала вона й побігла повз Ніка у воду, здіймаючи бризки.
Потім стала біля мене й схопила за руку.
— Раз, два, три, — вигукнув Нік.
Я усміхнулася, прихилившись головою до голови Дрю. Я відчувала, як вона
тремтить, ніби крізь неї пустили електричний струм, а очі в неї були дуже
широко розплющені.
— З тобою все гаразд? — запитала я.
— Звичайно! — відповіла вона. Мабуть, Дрю нещодавно відбілила зуби чи
поставила нові вініри. Усмішка в неї завжди була сяйлива, але зараз буквально
засліплювала. — Краще, ніж гаразд! Я завтра одружуюсь!
— Я знаю! Знаю це достеменно!
Вона обхопила себе за плечі. По щиколотку у воді Дрю затанцювала, кумедно, уривисто підстрибуючи, змахуючи руками та намагаючись ногою оббризкати
мене, коли Нік сказав: «Усміхайтесь!» Може, вона й не надто хвилюється, сказала я собі. Можливо, то було просто піднесення, ейфорія від очікування
великого дня та життя зі Стюартом.
За хвилину Дрю гучно поцілувала мене в щоку.
— Викладеш це! — наказала вона й помчала геть.
Коли Нік дав мені телефон, я, затамувавши дух, переглянула фото. Дарші, яка
стала моїм неофіційним фотографом для інстаграму, знала: якщо не підійняти
телефон угору, є ризик, що я буду просто купою підборідь на грудях, але, хоч
я й не попередила, Нік упорався гідно. «Більш ніж гідно», — подумала я, дивлячись на один з останніх його знімків.
Ми з Дрю удвох сміялися, стоячи обличчям одна до одної, краплі бризок від
її ніг зависли між нами. Роти в нас були розтулені, очі заплющені від сміху, а
волосся та шкіра сяяли в цьому прекрасному персиковому світлі.
— О, круто вийшло! — сказала я.
— Радий допомогти.
Я швиденько наклала фільтр на найкраще фото й виклала його з підписом:
«Прекрасна сукня, прекрасна ніч, прекрасна наречена», не забувши додати
весільний хештег Дрю та тегнути всі потрібні акаунти, включно з
Leef
. Щойно
я закінчила, Нік узяв мене під руку й повів до буфету. Люди вишикувалися в
чергу, чоловіки аж сяяли в лляних сорочках і шортах у клітинку, жінки — у
яскравих сарафанах. Я відчувала запах морепродуктів і диму, парфумів і
засобів після гоління, вина, пива та шампанського, а під усім цим —
солонуватий аромат океану.
Ми з Ніком понабирали в тарілки омарів, молюсків і кукурудзяних качанів, а
тоді повернулися на своє місце на шовковистих килимах перед вогнищем у
найвіддаленішому куточку вечірки, у закуток, який, здавалося, створили
спеціально для двох. Ми поїли, і нарешті він почав розповідати про себе: як
вони з двоюрідними братами та сестрами запросили свою бабусю пограти в
бінґо в Провінстауні, але несподівано для них це виявилося якимось
наркотичним бінґо, тож вони так і не наважилися розповісти бабусі, що та
жінка в смарагдових паєтках і тінях у тон, котра, жартуючи, вигукує номери
перед кімнатою, повною людей, не була її одноліткою з пансіонату для людей
похилого віку та, власне, й узагалі жінкою не була.
— Вона своє ім’я наче в лотерею виграла.
— А як її звали?
— Гера Кокс.
Я засміялася, і він усміхнувся. Я насолоджувалася його товариством, звуком
його голосу, виглядом міцних рук, що ними він спритно чистив лобстера, пальцями старанно відриваючи від панцира шматочки м’яса. У нього на
підборідді блиснула крапелька олії, і я відчула, як тепло розливається внизу
мого живота, уявляючи, як воно було б, якби ту краплю злизати.
— Залиш місце для десерту, — сказав Нік. — Буде морозиво з посипкою. Це
домашнє морозиво із «Солодкої втечі», тут неподалік. — Він розповів мені, що
в тому закладі пропонують тридцять смаків, і минулого літа вони з друзями
намагалися скуштувати все. — У нас усе було добре, доки ми не дісталися до
інжирового сорбету. Його не здолав ніхто. Ми повернулися до
Ryder Beach
Rumble
.
Він знову допоміг мені піднятися, віддав наші порожні тарілки й повів мене
до столів під білими скатертинами, за якими стояли офіціанти в формі з
ложками для морозива напоготові. Дотепер уже стемніло, у багаттях палали
довгі колоди, язики полум’я злітали вгору, викидаючи в зоряне небо жмені
вуглинок. Здійнявся вітер, і повітря стало майже прохолодним. Офіціанти
складали біля багаття ковдри, а ще штани та толстовки, усе це з вишивками
«ДрютаСтю» в сердечку.
— Вдягнеш кофту? — запитав Нік, пропонуючи мені одну зі стопки.
— Ні, мені й так добре, — відповіла я й подумки додала ще тисячу доларів до
вартості весілля.
— А чому б нам не взяти ковдру? — запитав він.
Боже мій. Я хотіла вщипнути себе, щоб переконатися, що мені це не сниться: цей гарний, уважний, чарівний хлопець хоче посидіти зі мною під ковдрою.