Страница 37 из 114
Бретт мало не підбіг до Стюарта, розставивши руки для обіймів. Коли вони
стукали одне одного в груди й плескали по спині, я відчувала, як серце в мене
опускається, ніби хтось відкрив люк у сонячному сплетінні й мої нутрощі от-от повипадають на підлогу.
Я сахнулася назад, кинула на Дрю розпачливий погляд, потім швидко
випрямила спину й сказала:
— Мабуть, піду ще вип’ю.
І квапливо подалася до бару, понуривши голову, а Дрю — просто за мною.
— Що? — запитала Дрю. — Що таке? Ти знаєш Бретта?
О, я таки знала Бретта.
Минулої осені я нарешті набралася сміливості
завантажити додаток для знайомств, який показує друзів твоїх друзів. Я не
надто на щось сподівалася, але стало прохолодніше, і наближалися свята. Я
уявляла собі, як іду Центральним парком під балдахіном з яскравого листя, тримаючись за руки із чоловіком без обличчя, або запрошую когось додому на
Хануку, щоб познайомити з батьками. Тож я спробувала. Я виклала фото свого
обличчя й ретельно подбала про те, щоб додати не лише світлину на повний
зріст, але й знімок, на якому мене видно поруч з іншими жінками, на випадок, якщо потенційний партнер захоче порівняти. Відмовившись від слів «повна
фігура», «плюс-сайз», «із формами» та «рубенсівська», я написала зрештою про
себе — «товста». Ми з Бреттом обмінялися телефонними номерами, три дні
надсилали одне одному повідомлення та ще два розмовляли телефоном, і
спілкування, яке починалося з поверхневого: «Де живеш? Чим займаєшся?» —
перейшло в особисте й навшпиньки наближалося вже до пікантного. На той
час, коли ми були готові зустрітися особисто, він називав мене «Даф», а я знала, як звати його батьків, про собаку, що був у нього в дитинстві, його улюблену
книжку та спортивну команду, а також історію його останніх стосунків. Він
уже здавався значно більш приголомшливим і живим, ніж мій попередній
кавалер, чия найкраща риса, за словами Дарші, полягала в тому, що він був
майже непомітний, навіть коли перебував поруч.
До того вечора, коли ми вмовилися зустрітися випити, я була впевнена: він
Той Самий, Єдиний, золотий зливок, що його я так довго шукала, чоловік, з
яким одружуся або принаймні з яким у мене буде секс, що мене задовольнить.
За знижкою від
Groupon
я зробила стрижку й укладку та доплатила дівчині, яка
мила мені голову, ще десять доларів, щоб вона наклеїла мені кілька накладних
вій — хоча мені не надто легко жилося з тими штуками на повіках. Я вдягла
одну з улюблених суконь — приталену, завдовжки до колін, кольору фуксії, що
так мені личить. Заздалегідь прийшла до бару та влаштувалася за високим
столиком на двох, бездоганно вирівнявши спину, повернувши коліна в один
бік, а шию — в протилежний, бо колись прочитала слова якоїсь моделі: що
менш комфортно ти почуваєшся, то природніший маєш вигляд. У мене були
бездоганно нафарбовані губи та виткі кучері. Коли Бретт увійшов, у темно-
синіх штанах і світло-блакитній сорочці, з піджаком, що висів у нього через
плече на двох зігнутих пальцях, серце в мене забилося частіше. Наші погляди
зустрілися. Я махнула рукою. Він усміхнувся.
— Ти, мабуть, Дафна, — сказав він.
— Мабуть.
У реальності він здавався трохи старшим, ніж на фото, волосся було трохи
менше, а зуби не такі яскраві — але хто я така, щоб скаржитися? Це був
хлопець, під чий голос я заснула напередодні ввечері, лежачи в ліжку з
притиснутим до вуха телефоном.
Він оглянув мене — принаймні ті частини мене, які йому було видно.
— Піду візьму пива. Що ти хочеш?
Того року всі пили «Апероль шпріц», тож його я й попросила. Я дивилася на
його спину, коли він ішов до бару, і його лисина, про яку я не те щоб мріяла, блищала у світлі ліхтарів. Я побачила, як він проходить повз бармена, повз
людей, що сидять біля бару, аж до стійки хостес. Як він минає і ту стійку. І
виходить за двері.
Якусь хвилину я просто сиділа, приголомшена, заціпеніла, засмучена, осоромлена. Розгнівана. Так, розгнівана теж. Я уявляла, як встаю й кидаюся
навздогін, жбурляю його на тротуар, допитуючись, у чому, дідько, його
проблема. Може, я була й велика, але я була ще в гарній формі. Гадаю, я легко
його наздогнала б. Тільки от я розуміла, що сталося. Він думав, що уявляє, який
я маю вигляд, і що йому підходить, але в реальності я виявилася гіршою, гіршою навіть, ніж він уявляв. До того ж не треба брати за звичку відчитувати
хлопців у барах у цьому світі, де будь-який випадковий свідок може записати
це на відео та викласти в інтернет. Один раз — це щось новеньке. Удруге —
вже шаблон. Я не могла б написати про це у своєму блозі чи викласти сторіз в
інстаграм. Принаймні не зараз. Не тоді, коли це все ще так наживо. То було
боляче. А ніхто не хоче споживати зі стрічки новин неприхований біль — хіба
що його подано з гарніром піднесення або якогось уроку. «І саме тоді я
зрозуміла, що поверхневі чоловіки з обмеженим мисленням не мають
значення» або «Саме тоді я збагнула: якщо любитиму себе, мені буде байдуже, що якийсь придурок з тіндера мене не хоче». «Можливо, досягну цього за
кілька днів», — подумала я, повідривала накладні вії та повільно попленталась
додому.
У вітальні Дрю я озирнулася через плече, щоб упевнитись, що Бретт досі
зайнятий і що він мене не помітив. Дрю дивилася на мене. Я зрозуміла, що так
і не відповіла на її запитання.
— Ні, — сказала я. — Я подумала, що знаю цього хлопця, але він просто
схожий на декого іншого. Невдале перше побачення.
Вона промугикала щось заспокійливе й погладила мене по руці, а потім мати
владно гукнула її. Я пішла зі своєю водою до вікна, і стояла там, повільно
дихаючи й намагаючись опанувати себе, і запитувала сама в себе, що такого є
в цій квартирі, на цій вечірці, в цих людях, що так мене тривожить. Ще до появи
Бретта я почувалася нещасною і вибитою з рівноваги. Чи це Дрю, її
присутність, знову, після скількох років? Чи це тому, що вона виходить заміж, а я досі самотня? Або через те, що вона така прекрасна, а я… «Прекрасна по-іншому», — змусила я себе вимовити подумки. Я відпила ще води, знову