Страница 33 из 114
Розділ шостий
— Померла двоюрідна бабуся Дрю, Елеонора, — повідомила я на рецепцію.
— Наш водій забере Дрю від школи о десятій.
Замість розпитувань я почула придушене: «Так, мадам». Я була впевнена, що
весь персонал знає про те, як історія сім’ї Дрю пов’язана зі Школою Латроп, і
про їхню щедрість. На щастя, схоже, ніхто не був обізнаний стосовно здоров’я
її двоюрідних бабусь. О дев’ятій сорок п’ять я заскочила в машину (викликала
авто класу
SUV
на випадок, якщо хтось стежитиме) і підібрала Дрю з тротуару.
— Чому ми не могли обидві просто прикинутися хворими? — запитала я.
— Ой, та могли б, — погодилась вона, — але це було б не в настрої фільму.
Ми поїхали в Ґуґґенгайм та пообідали в розкішному ресторані, де планували
зазирнути в книгу бронювання й видати себе за інших відвідувачів, як робив
Ферріс, але з’ясувалося, що ту книгу ведуть в айпаді, тож її неможливо
побачити. У батьків Дрю було джакузі, таке велике, що в ньому умістилися б
четверо людей, утім, замість того щоб повернутися до нього, Дрю вирішила, що ми закінчимо день в «Елізабет Арден», де я вперше побувала на масажі та в
косметолога. Ми, понакидавши халати, провели годину в кімнаті для
релаксації, пліткуючи та сміючись, попиваючи м’ятний чай із чашок, з ногами, зануреними в миски з теплою водою, де плавали пелюстки троянд. Дрю
розповіла історію про свою двоюрідну бабусю Летицію, чий улюблений той-пудель сконав у гостях у Кавано на Різдво.
— Тітка Летиція була просто не при собі. Ми сказали їй, що подбаємо про це, але жоден з ветеринарів у місті не відповідав на телефонні дзвінки. Мій тато
хотів покласти Джаспера в сміттєвий мішок і викинути до сміттєпроводу, але
мама не дозволила.
— То що ви зробили?
— Тріп саме повернувся з коледжу, тож ми позичили його сумку-холодильник
і насипали туди льоду, щоб Джаспер, ну, розумієш, не почав розкладатися. —
Її носик гарненько зморщився від цієї думки. — Ми просто хотіли, щоб він там
полежав, поки не відкриють ветеринарні. І все було б гаразд, якби друзі мого
дурнуватого братика не прийшли й не погукали Тріпа на якусь вечірку, адже
вони не помітили, що холодильник з мертвим той-пуделем, а не з пивом. Вони
були вже на півдорозі до Гемптонів, коли це зрозуміли.
Я усміхнулася, згадавши ту історію. І все ще усміхнено подивилася на
підозріле обличчя Дарші.
— Іноді це було дивовижно.
Її очі ніби пом’якшали.
— Так, — тихо сказала вона. — Я завжди думала, що так воно і є.
__________________________________________________________________
11
Гужери (від фр.
gougère
) — несолодка випічка із заварного тіста із сиром, зазвичай у вигляді кульок, традиційна бургундська страва.
— Дафно!
Я натягла на обличчя усмішку й повернулася до широкоплечого хлопця із
серферською засмагою та мініатюрної брюнетки біля нього. Заручини Дрю та
Стюарта розпочалися двадцять хвилин тому, а ми з винуватицею свята досі не
пройшли й півтора метри від вхідних дверей. Я швидко витерла руки об
спідницю, доки та пара стрімко йшла до мене. На мені була сукня «Джейн» та
чорні замшеві босоніжки, які додавали мало не десть сантиметрів до мого
зросту і від яких у мене вже боліли ноги. Дрю, у сукні з блискотливих
сріблястих паєток, у якій вона була схожа на місячний промінь, що має кінцівки
та обличчя, стояла позаду, невпинно шепочучи мені на вухо коментарі, приправлені запахом шампанського.
— Так, значить, це мій брат, звихнутий на тренуваннях, і його дружина
Кейтлін, занадто хороша для нього.
Дрю замовкла, щойно брат опинився в зоні досяжності звуку, і обійняла
невістку. Я туманно пригадувала Тріпа, якого лише мимохідь бачила вдома у
Кавано, але він, здавалося, мене пам’ятав.
— Радий зустрічі, — сказав він, обіймаючи мене, а його дружина додала:
— Не можу діждатися поїздки на Кейп!
— Я там досі не бувала, але з нетерпінням чекаю, коли його побачу, — мовила
я.
Від моменту повернення Дрю минуло менш ніж місяць, але вона, не
марнуючи часу, взялася реінтегрувати мене у своє життя: позначала в
соцмережах та притягувала до виконання обов’язків почесної дружки. Уже
минули дівич-вечір у вузькому жіночому колі, вечеря в
Indochine
, з нареченим
і його батьками, а ще три окремі коктейльні вечірки, найяскравішою з яких
мала стати сьогоднішня, котру Дрю зі Стюартом улаштовували у своїй
новісінькій квартирі-пентхаусі в районі, що колись був Іспанським Гарлемом, а нещодавно його стали називати Карнеґі-гілл.
Я ледве встигла віддихатися і розгладити сукню, як до нас подріботів
крихітний літній чоловічок із лисиною та зубами такими білими й рівними, що
не було жодних сумнівів, що це протези.
— Дядечко Мел, — прошепотів Тріп, беручи на себе обов’язки Дрю. — Він…
Ой, Дрю, як ти назвала б Мела?
— Збоченець, — відповіла Дрю, а потім обернулася зі сліпучою усмішкою до
дядечка Мела, який запитав:
— І хто ж ця прекрасна молода леді? — І обхопив мою талію руками, а
обличчям зарився мені між грудьми.
Дрю гигикнула. Тріп гмикнув. Я гнівно зиркнула на них обох, а потім
безпорадно опустила погляд на засмаглу, вкриту віковими плямами Мелову
потилицю.
— Це Дафна, — сказала Дрю, поклавши руку йому на плече й ніжно, але
твердо відсуваючи його від мене. — Моя найліпша подруга з Латропа й почесна
дружка.
— Дафно. Радий познайомитись, — промовив Мел, ще раз пожадливо
поглянувши на мої груди й простягнувши руку.
Коли він пішов, я встигла віддихатися й відпити ковток зельцеру, перш ніж
мене вкрила наступна хвиля друзів і родичів. За якихось кілька хвилин я
познайомилася з тіткою, дядьком та їхніми дітьми, двома подругами з Гарварду
та колегою з «Корпорації Кавано».
— У тебе все добре? — запитала Дрю, коли вони пішли.
На правому зап’ясті в неї був широкий золотий браслет-манжета, у вухах
висіли сережки з перлами й діамантами. Волосся лежало мерехтливою
бронзово-золотавою хвилею до середини спини, а на обличчі був драматичний
макіяж із сяйливими золотими тінями на повіках і хайлайтером, що блищав на
щоках і чолі.