Страница 32 из 114
— Не завжди, — мовила я. — Навіть найчастіше не варте. Тоді, коли вона
мене ігнорувала або коли я розуміла, що вона змушує мене виконувати брудну
роботу за неї. Або, ну, розумієш, коли вона принижувала мене в інтернеті.
Я здригнулася, згадавши, як одягла невдалий светр, пухнастий і білий, а Дрю
виклала моє фото разом зі світлиною лами. «Чого ти така зла? — спитала вона,
коли я подзвонила й вимагала це видалити. — Це кумедно! Ти що, жартів не
розумієш?»
— Але іноді…
Я згадала, як на останньому році навчання Дрю запровадила День Ферріса
Б’юллера. Ми подивилися фільм про те, як він влаштовує вихідний, напередодні ввечері, і коли він закінчився, Дрю поглянула на мене, усміхаючись тією своєю усмішкою, яка обіцяла пригоди й халепи.
— Ми це зробимо, — сказала вона.
— Що зробимо? Прогуляємо школу?
— Прогуляємо школу й робитимемо, що схочемо.
— Я не поїду на платформі на параді.
«Не треба, — шепотів мій отруєний розум. — Ти вже сама завбільшки майже
як та платформа».
— Може, ми могли б просто піти на парад. Якщо мені вдасться його знайти.
Дрю вже рилася в телефоні.
— То хто в нас Слоан?
Дрю завжди була серед хлопців, а це означало, що в Латропі чи ще деінде було
двоє чи троє претендентів на те місце. Я, звісно, ще навіть не цілувалася. До
Вон Рона було ще багато років.
— Жодних Слоанів, — відповіла Дрю. Вона поклала телефон на груди й
усміхнулася мені. — Жодних хлопців. Тільки ми вдвох.
Я подзвонила батькам і попросила дозволу переночувати в Дрю, а вранці, коли
та поїхала до Латропа, знову зателефонувала їм і сказала, що застудилася й
залишаюся в гостьовій кімнаті з курячим супом від Ебіґей.
— Одужуй, — сказала мама.
Я відчула укол провини через те, що обдурила її, проте це відчуття витіснив
захват від очікування пригод з подругою.
Через годину я зателефонувала зі стаціонарного телефона Кавано та вдала із
себе місис Кавано, чию верхньоістсайдську вимову з ледь розтуленим ротом
давно вже опанували і Дрю, і я.