Страница 31 из 114
— Співвідношення суми кредиту та вартості активу, — чітко відповіла Дарші.
— Бажано, щоб орендна плата покривала якомога більший відсоток ціни
будівлі. У них так не виходить.
— А безнадійна заборгованість? Звучить недобре.
— Так і є. По суті, компанія заплатила забагато грошей за майно й тепер не
може його ані продати, ані здати в оренду. — Дарші багатозначно зиркнула на
мене. — Я чула, що банки більше не дають їм кредитів. Якщо Дрю пропонує
дружкам відшкодування — сподіваюся, вона отримає хорошу ставку.
Я зітхнула, попідгинавши пальці ніг і впершись ними аж в устілки капців, і
стала пригадувати аргументи, які добирала, подумки репетируючи цю розмову.
— Ти віриш, що люди можуть змінюватися?
— Люди? Так. Дрю? Ні. Дрю Латроп Кавано не належить до «людей». Вона
завжди була саме такою, якою була. Саме такою, якою є. — Дарші пішла до
дверей, щоб узяти ноутбук і сумку, і залишила за собою запах кокосового
кондиціонера. Її спортивні штани шурхотіли на кожному кроці. Я побрела за
нею, а Бінґо — за мною.
— Ти взагалі не хочеш дати їй шанс? Не хочеш бути більшою за все це
людиною? — Напружені плечі Дарші та її мовчання стали для мене відповіддю.
— Слухай, я не заперечую, що вона бувала жахливою. Але якби ти її
побачила…
Дарші повернулася, витягнувши перед собою руку й розтуливши маленьку
долоньку — регулювальник, що твердо показує: «Стоп!»
— Я знаю Дрю, — сказала вона. — Знаю її довше, ніж ти. Вона спочатку була
моєю подругою. — Дарші говорила тихо. Голос у неї був спокійний та
надзвичайно розсудливий. Вона сіла на канапу, натягнувши манжети світшота
глибше на зап’ястя. — Я знаю її і знаю тебе. Ти піддаєшся впливу Дрю Кавано.
Вона твій криптоніт. — Голос був загрозливо м’який. — Ти можеш бути
сильною-жінкою-за-хештегами в інтернеті. А іноді навіть у реальному житті.
Але запам’ятай мої слова. Вона тебе скривдить. І з мене досить бути другим
номером після неї. Якщо знову через неї трапиться срака — я не бігатиму, збираючи тебе по шматочках.
Отут я зрозуміла, наскільки серйозно це все для неї. Я могла матюкнутися між
іншим, могла голосно вигукнути: «Трясця!», якщо розігрітим клейовим
пістолетом обпікала пальці, або проникливо мовити: «От гівно!», коли
знаходила щойно забрану з хімчистки кашемірову шаль у собачому ліжку
Бінґо. Але щоб Дарші лаялася — ніколи.
— Ні, не трапиться, — пообіцяла я собі так само, як і Дарші. — Такого я не
допущу.
Дарші зняла окуляри, дихнула на одне скельце й заходилася терти його
рукавом.
— Тобто, можливо, Дрю не змінилася, але я змінилася точно. Я не така, як
була в школі. Чи не правда?
Дарші дихнула на друге скельце.
— Правда? — перепитала я. Перш ніж вона встигла відповісти або сказати, що я помиляюся, я взялася обґрунтовувати. — Я впевненіша. Я в більшій
безпеці. Мені затишніше у власній шкірі. І це все я не просто вдаю для
інстаграму. —
Просто дуже яскраво підкреслюю
. — Я знаю, хто я, і знаю, чого
хочу. Я не буду…
— Зачарованою? — сказала Дарші, не підводячи очей. — Ошуканою?
— Використаною, — договорила я.
Дарші кинула на мене довгий спокійний погляд, а потім наділа окуляри, старанно чіпляючи кожну дужку на вухо. Мені було цікаво, що її турбує: те, що
Дрю знову завдасть мені болю, чи те, що забере мене в неї.
— Гей, — намагалась я говорити м’яким голосом. — Поглянь. Я не послухала
тебе, коли ти вперше намагалася мене попередити. Тепер я тебе слухаю.
Дарші не відповідала.
— Саме лише те, що я роблю це, не означає, що я забуду, як вона вчинила. І, ну справді, якщо я зможу пробачити їй, це такий типу подарунок від мене самій
собі, хіба ні? Адже так кажуть?
Дарші насупилася.
— Хто це так каже?
Я знизала плечима. У мене в думках пролунав голос Дрю. «Не знаю. Моя
терапевтка? Опра?»
— Просто так кажуть. І, послухай, — провадила я далі, — вихідні в колі
спокусливих друзів нареченого — це далеко не найгірша перспектива. Ти
розумієш, що з усього сексу в моєму житті найбільше його було з Вон Роном?
Дарші трохи всміхнулася, почувши ім’я мого колишнього (саме на таку її
усмішку я й сподівалася), а потім її обличчя закрилося. Вона знову обсмикнула
на собі рукави й узяла чашку.
Не дивлячись на мене, вона сказала:
— Роби як хочеш. Бачать очі, що купують.
— Бачать очі, що купують, — повторила я.
Дарші підвелася, пішла до своєї кімнати й майже нечутно зачинила за собою
двері. Бінґо, що сиділа біля моїх ніг, із надією підвела очі, либонь, відчуваючи, що розмова добігла кінця і я, щоб відзначити її завершення, можливо, готова
буду пожертвувати шкіряною жувальною іграшкою або вергунцем. Вона
заметляла обрубком хвоста, стукаючи ним об підлогу.
— Ходімо, — сказала я.
Я саме тяглася до коробки з ласощами, коли двері Дарші розчахнулися.
— І тримай її подалі від мене, — сказала подруга твердим голосом, чітко
вимовляючи кожне слово. — Ти можеш робити все, що хочеш. Але я
нічогісінько не обіцяю щодо власної поведінки, якщо мені знову доведеться
побачити обличчя Дрю Кавано.
— Гаразд, — відповіла я. — Не побачиш. Я обіцяю.
Якусь мить вона мовчала.
— Можна в тебе дещо запитати? — нарешті мовила вона.
— Звісно.
Вона знову замовкла й мовчала так довго, що я вже засумнівалася, чи вона
взагалі поставить те запитання.
— Чи було воно того варте? — нарешті вимовила.
Чи було воно того варте? За всі ті роки, які ми прожили разом, Дарші дуже
мало питала про Дрю, а я не розповідала, бо думала, що вона не хоче цього
чути. Очевидно, я помилялася. Частина її насправді хотіла знати подробиці, з’ясувати, що в мене було такого, що вона пропустила. Вочевидь, потрібно було
сказати проникливо: «Ні, воно було того не варте», впевнено похитати
головою, усміхнутися, ніби перепрошуючи, а далі довго й голосно скаржитися
на те, як погано Дрю зі мною поводилася, якою дурною та неглибокою я була, і підкреслити, що Дарші — моя справжня найліпша подруга.
Утім то було б нечесно. І якщо Дарші хотіла дізнатися правду — я мала їй
розповісти.