b063763bf3984c2ef6c69d5c0efa1423

батько Дарші насилу затягли всередину ту важку різьблену штуку. На кухні

біля тостер-печі була розташована скороварка, яку купила нам мама Дарші.

«Готуватимеш

ідлі

», — сказала докторка Шаг, киваючи, ніби то було очевидно.

Дарші кивнула з усмішкою у відповідь і почекала, доки її мама відвернулася, перш ніж вимовити самими губами: «Не готуватиму». Мій столик для

рукоділля стояв біля дальньої стіни у вітальні, завалений фанерними коробками

на різних етапах виготовлення, що їх я називала «коробками пам’яті». Я робила

індивідуальний дизайн кожної з них за допомогою фотографій, старих

листівок, шпалер, обгорткового паперу чи картинок з вінтажних дитячих

книжок і надсилала клієнтам з

Etsy

, котрі готові були платити до ста доларів за

унікальний особистий подарунок.

— Як там наймолодшенький Шніцер? — запитала Дарші, коли я сіла на

канапу біля Бінґо.

Брекети Дарші зняли у восьмому класі, а наступного року вона змінила

окуляри на контактні лінзи. Волосся в неї все ще було кучеряве, але тепер, сяючи від арганової олії, охайною хвилею спадало їй до середини спини. Вона

досі була мініатюрна, але вузькі стегна тепер мали гарний вигин, а груди вже

не були пласкими. У коледжі Дарші здійснила камінгаут як бісексуалка, але

лише перед своїми найближчими друзями та старшим братом. Останні пів року

вона зустрічалася із жінкою на ім’я Кармен, з якою познайомилася на танцях, спонсорованих Альянсом геїв і натуралів, у Колумбійському університеті, утім

ще не розповідала батькам ані про Кармен, ані про власну сексуальну

ідентичність. Вона планувала спершу закінчити дисертацію. «Так вийде

збалансовано, — пояснювала вона, руками зобразивши ваги. — З одного боку

— дівчина, з другого — докторський ступінь».

Я мовила, що гадаю, з батьками все буде гаразд, вони її люблять і зрадіють, що вона знайшла когось, із ким може будувати життя. Дарші лише пирхнула.

«Як мило, що ти так думаєш», — відказала вона.

У вітальні я почухала Бінґо за вухами.

— В Ієна все гаразд. І вгадай що? Я отримала роботу в

Leef

!

— Вітаю! — сказала вона. — А тепер показуй одяг!

Я повернулася до своєї спальні й одягла сукню «Джейн», потім штани

«Памела», блузку «Кеша» з жакетом «Нідія» і, нарешті, купальник «Дарсі». Я

крутилася навколо себе й позувала, а Дарші плескала в долоні й захоплено

вигукувала, а тоді зробила кілька фото, які я зможу використати після початку

кампанії. У більшості знайомих мені інфлюенсерок є партнери — чоловіки або

друзі, які без жодної іронії називають себе інстаграмними хлопцями й завжди

ладні перервати романтичний вечір чи пікнік у парку, щоб зробити світлини в

шести різних вбраннях. У мене були штатив, моя мама й Дарші.

Розвісивши все назад на плечики та застебнувши сумку для одягу, я вдягла

улюблену піжаму, шовкову, винного кольору, «в огірках». Я знайшла її в

секондхенді у Верхньому Іст-Сайді й уявляла, що вона колись належала

літньому владному чоловікові з Волл-стріт, який, одягнувши її, посьорбував

віскі й затягувався сигарою після довгого дня експлуатації пролетаріату. У

вітальні Дарші, у синіх спортивних штанах і толстовці «Школа Латроп», налила

нам по келиху вина.

— За Дафну. Нехай це стане першою з багатьох чудових речей.

Ми випили і, коли нам доставили їжу, понакладали собі в тарілки й дивилися

«Самотніх панянок». Точніше, Дарші дивилася, щось вигукуючи й пирхаючи, а я не зводила очей з екрана, половину уваги зосередивши на махінаціях жінок, які намагалися завоювати прихильність вродливого одинака на ім’я Кайл, а

другу половину — на тому, як я збиралася повідомити Дарші свою новину.

На третьому тижні шостого класу між нами з Дарші зав’язалася затишна

дружба. Я найчастіше сиділа з нею та її друзями за обідом, і поза школою ми

проводили час разом, шукали одяг у комісійному магазині

Housing Works

або

зависали в книгарні

Barnes & Noble

на Вісімдесят шостій вулиці. Нам обом

подобалося читати, хоча я любила загадкові та романтичні історії, а Дарші

обожнювала жахи та детективи. Дарші мешкала з батьками й двома братами у

двоповерховому цегляному будинку із чотирма спальнями в районі Вайтстоун

у Квінзі, з подвір’ям і гаражем на дві машини. Я там іноді ночувала, і вона

також залишалася на ніч у мене в гостях. Ми з Дарші знайшли спільну мову, але вона розуміла, що завжди буде на другому місці після Дрю Кавано, що раз

чи двічі на тиждень Дрю вигукує: «Дафно! Сідай зі мною!» — і я йду, навіть не

озирнувшись назад. Я знала, що Дрю нехороша подруга і мені слід забути про

те, щоб стати частиною зграї Дрю, але не могла змусити себе це зробити.

Протягом усього шостого класу й далі, аж після закінчення школи, я була

подругою Дарші, але створінням Дрю. Я стала постійною гостею у квартирі

Кавано на Верхньому Іст-Сайді, з вікнами на всю стіну й панорамним

краєвидом на місто, річку Гудзон і Центральний парк. Я познайомилася з

Ебіґей, кухаркою Кавано. Щоки в неї були вкриті веснянками, між передніми

зубами видно було щілину, коли вона говорила або всміхалася, і вона могла

приготувати будь-яку страву, про яку лише можна було подумати.

— Чого бажаєте, панянки? — запитувала вона зі своїм мелодійним ямайським

акцентом, коли ми з Дрю заходили на кухню (Дрю кидала сумки біля дверей, а

мені довелося б вислухати цілу лекцію, якби я спробувала так зробити у себе

вдома.)

Я, вперше почувши це прохання, попросила яблук та арахісового масла. Дрю

розпустила волосся, а потім знову зібрала в пучок.

— Як щодо гужерів? — запитала вона.

Ебіґей стиснула повні губи й кивнула. Невдовзі в будинку запахло маслом і

сирним тістом.

— Що таке «гужери»? — запитала я в Дрю.

Вона знизала плечима й мовила:

— Не знаю. Я щойно прочитала про них у книж

ці11.

У відповідь на такі щедроти (запрошення, закуски та можливість посидіти з

Дрю за обідом) я переказувала повідомлення кавалерам Дрю, а коли їй

набридало, я займалася розлученням з ними. Я стояла на шухері, коли Дрю

крала в магазинах

Saks