Соло. Книга 1

Узявши тацю, я дочекався своєї черги й вибрав їжу. Щойно я наблизився до столів першого курсу, ті, хто за ними сидів, відразу посувалися вшир, намагаючись зайняти якомога більше місця. Бачити мене поруч ніхто не хотів.

Урешті довелося сісти за порожній стіл біля самого входу. Таке демонстративне ігнорування мене анітрохи не засмучувало — набиватися в друзі до магів я не збирався. Я Сольник! Точніше, Соло! Усе моє життя — гра на одного.

— Не завадить? — пролунав знайомий голос. Піднявши голову, я побачив усміхнену Мілену з тацею.

— Ти ж розумієш, що це стіл вигнанця? — про всяк випадок запитав я. Відмовляти дівчину не збирався, але раптом вона чогось не розуміє?

— Це стіл переможця, — не погодилася дівчина. Усівшись навпроти, вона пояснила: — Знаєш, Соло, нехай ми й знайомі зовсім недовго, але ти врятував мені життя. Навчав. Можна сказати, став майже другом. Не в моїх правилах відвертатися від друзів! Я думала, ти не підійдеш!

Я сидів спиною до зали, тому не розумів, про що говорить Мілена. Повернувши голову, побачив Наталі. Синьоволоса стояла біля нашого столу, не наважуючись зробити останній крок. Сісти за один стіл із простолюдинами, один із яких маг хаосу, — це поставити на собі хрест. Наталі ставити на собі хрест не хотіла, як не хотіла й іти.

Мілена правильно зрозуміла вагання магині води. Посунувшись і звільняючи місце, вона всміхнулася й промовила:

— Ласкаво просимо за стіл переможців, пані Блеквуд!

Це стало останньою краплею — Наталі всілася навпроти мене поруч із Міленою.

— Гарний був бій, — промовила Наталі. — Не думала, що ти так добре володієш шпагою. Навчиш?

— І мене! — відразу підхопила Мілена.

— Боюся, із цим вам доведеться розбиратися самостійно, — відповів я, відчуваючи на собі чужі погляди. Якщо за найближчими столами люди намагалися ховатися, то за столами аристократів чи вищої знаті взагалі не соромилися й витріщалися на нас, примудряючись іще й обговорювати.

— Відмовляєшся? — похмуро запитала Наталі.

— Не в цьому річ, — довелося пояснювати, поки дівчата не засмутилися. — Я спеціалізуюся на магії. Шпага — допоміжний засіб. Можу показати, як її тримати. Як робити випади. Але навчити володіти нею на своєму рівні не можу. Для цього потрібен талант викладання фехтування, якого в мене немає. Так, я непогано володію шпагою, але лише на рівні двадцятирічного хлопця. Будь-який більш-менш досвідчений боєць перетворить мене на капусту за лічені секунди. І сьогодні я вкотре це усвідомив. Я сам шукатиму вчителя з фехтування. Якщо в мене з’являться гроші, а вони, як я розумію, таки з’являться, зможу оплатити кілька приватних уроків. Можу запропонувати вам приєднатися.

— Я за! — Мілена не сумнівалася ні секунди.

— Батько мене приб’є, — зітхнула Наталі, кинувши погляд мені за спину. — Прокляття, я теж за! За кілька днів тренувань із тобою я навчилася того, чим не володіє майже ніхто в цій залі! Якщо не зі шпагою, то магією ти продовжиш із нами займатися?

— Із вами? — Я подивився на Наталі.

— Мілена — частина нашої групи, — рішуче відповіла синьоволоса. — Ти. Я. Вона. Батько просив передати на словах, що ти можеш скористатися послугами нашого родового артефактора. Коли він тобі знадобиться, можеш запросити його до академії. Як і алхіміка. Магістр Альміріус відгукувався про тебе вельми позитивно й із нетерпінням чекатиме нової зустрічі.

— Що з воїнами хаосу? — запитав я. — Мені обіцяли зустріч із ними.

— Тут складніше. Тельмари змусили всіх магів хаосу залишити Трімус. Нам потрібен час, щоб їх повернути.

— Це вже не потрібно, — промовив я. — Користі від цих магів не буде. Потрібно шукати інших. Справжніх учнів старого Естора. Але цим я займуся сам. Тут твоя сім’я мені не допоможе.

— Завжди знала, що Блеквуди готові опуститися навіть до спілкування з простолюдинами, — пролунав неприємний жіночий голос. Обернувшись, я побачив трьох дівчат із синім волоссям, які навмисно зупинилися біля нашого столу. Щоб ми напевно їх почули.

— У тебе якісь проблеми, кривоносо? — з усмішкою запитала Наталі. — Чи ти уявила себе недоторканною? Ми не в Трімусі, серденько. Тут твоїх братів немає. Заступитися за тебе нікому. Тож або ти забираєш свої слова назад і просиш вибачення в мого роду, або я виб’ю ці вибачення з тебе силою.

— Дивлюся, ти осміліла, бездаро! — спалахнула центральна дівчина. — Що, магії так і не навчилася, зате вирішила стати підстилкою мага проклятого хаосу, щоб він тебе захищав?

— Сама напросилася, — промовила Наталі з неприхованим задоволенням. — Маргарет Бленґард, я викликаю тебе на дуель! Вважаєш мене слабкою магинею? Тоді битимемося магією! І битимемося доти, доки сторона, що програє, не благатиме про пощаду. А коли ти програєш, ходитимеш за мною собачкою й тявкатимеш до кінця дня!

— Магією? — Очі Маргарет загорілися. — Я приймаю твій виклик, Наталі Блеквуд! Якщо виграю я, ти залишиш академію! Не хочу бачити тут твого обличчя! Зустрінемося за годину на арені!

Маргарет обдарувала мене й Мілену зневажливим поглядом, наче ми були порожнім місцем, після чого пішла. Вочевидь, вирушила повідомляти приймальню ректора про нову дуель.

— Убивати не можна, — нагадав я.

— Не збираюся я її вбивати! — фиркнула Наталі. — Так, трохи налякаю. Ти не уявляєш, як вона дратувала мене все життя! І першою пройшла ініціацію, і другий канал зв’язку першою сформувала, і магія в неї виходить сильна. Сам бачив, як вона на інших дивиться. Як на лайно. Набридло! Усе набридло.

— Соло, а ти заразний, — усміхнулася Мілена. — Нехай я й пожила в Наталі в гостях лише кілька днів, але цього вистачило, щоб побачити, як вона змінилася. Почала лаятися, сперечатися, щось доводити. Я поговорила зі слугами — раніше наша подруга ніколи не була такою різкою. Може, мені теж когось викликати на бій? Чим я гірша?

— Не здумай, — відразу втрутився я. — Одна річ, коли б’ються дві аристократки однакового рівня. Інша — коли простолюдинка з аристократкою.

— Тебе ж це не зупинило. — Мілена надула губи. — Теж хочу!

— Мене викликали на дуель, — виправив я. — Ось якщо тебе викличуть — тоді погоджуйся.

— Але Соло! — Мілена ображено засопіла, змусивши мене невдоволено зітхнути.