Провина зірок

— Огастасе! — вигукнула я.

— По-дружньому, — запевнив він, знову відштовхнувся і на цей раз підвівся по-справжньому. Зробивши два кроки до моєї матері, він сказав: —Бачити вас завжди приємно.

І моя мама розкрила йому обійми, а він нахилився, поцілував її в щоку й обернувся:

— Бачиш?

Спати я пішла відразу по вечері, й бурчання "Біпапа" заглушило інші звуки за межами моєї кімнати.

Гойдалки я більше й не бачила.

Наступного дня Гейзел отримала листа від помічниці Петера Ван Гаутена Лідавей Фліхенгарт. Вона запропонувала зустрітися з письменником п'ятого травня. Якщо вона проживе ще бодай тиждень, то дізнається всі ненаписані таємниці Анниної матері та Голландського Тюльпанника. Наступного дня Гейзел на запросини Айзека прийшла до нього в гості. Він поскаржився на Гаса: у відеоіграх він чисто самогубець; надто вже ревно кидається рятувати мирних жителів. Гейзел погодилася: Гас сприймає відеоігри надто серйозно; він закоханий у метафору.

РОЗДІЛ Х

Коли Гейзел з мамої пійшли до будинку Гаса, вони почули, що в хаті хтось плаче, а Огастас вигукнув: "Це моє життя , і належить воно мені".

Через деякий час на порозі зявився усміхнений Огастас, і вони вирушили в аеропорт. Гас перед відльотом вирішив купити гамбургер.

Коли Огастас не з'явився і за двадцять хвилин, я поділилася з мамою побоюваннями, чи не сталося з ним чого-небудь, але вона відірвалася від свого жахливого журналу лише на секунду, утішивши:

— Напевно, пішов у туалет.

Підійшла контролерка і замінила мій кисневий балон на той, який надала авіалінія. Мені стало ніяково від того, що на очах у всіх переді мною навколішках стоїть жінка, тому, поки міняли балон, я набирала Огастасові есемеску.

Він не відповів. Мама цим нітрохи не перейнялася, зате я вже уявила собі всі нещастя, здатні зірвати поїздку в Амстердам (арешт, травму, нервовий зрив). У грудях у мене творилося щось недобре — тільки цього разу рак був ні до чого, — а хвилини спливали.

І тільки коли жіночка за конторкою оголосила, що починається попередня посадка пасажирів, яким може знадобитися трохи більше часу (всі до єдиного присутні відверто обернулися до мене), я побачила, як Огастас швидко шкутильгає до нас із пакетом з "Макдональдсу" в руці й рюкзаком на плечі.

— Де ти був? — запитала я.

— Перепрошую, черга була довга, — відповів він, даючи мені руку. Тримаючись за руки, ми рушили до виходу на попередню посадку.

Я відчувала на собі цікаві погляди: люди думали про те, чи витримаємо ми переліт, і про те, яка героїчна жінка моя мама тощо. Іноді це найгірше в долі онкохворого: фізичні симптоми хвороби відокремлюють тебе від інших. Ми були однозначно і рішучо інші, й це виявилося з особливою очевидністю, коли ми втрьох ішли порожнім салоном літака, а стюардеса співчутливо кивала і жестами запрошувала до місць у самому хвості. Я сіла на середнє з трьох крісел, Огастас — біля віконця, а мама —біля проходу. Мама мене трохи потіснила, тому я посунулася до Огастаса. Наші місця виявилися відразу за крилом літака. Гас відкрив пакет і розгорнув бургер.

— Слухай, вибач, що не залишився в залі очікування. Черга в "Макдональдсі" була не така вже й довга, просто я... не хотів, щоб усі на нас витріщалися.

— Здебільшого на мене, — зауважила я. При погляді на Гаса і не скажеш, що він перехворів, але я ношу свою хворобу за собою, і почасти з цієї причини я сиджу вдома. — Огастас Вотерс, юнак рідкісної харизми, соромиться сидіти поруч із дівчиною з кисневим балоном.

— Та не соромлюся я, — заперечив він. — Просто ці люди мене дратують. А сьогодні я не хочу дратуватися.

За хвильку він витягнув з кишені свою пачку цигарок і відкинув верх. А ще за дев'ять секунд білява стюардеса підбігла до наших крісел і заторохтіла:

— Сер, у нас на борту курити не можна. Взагалі на борту курити не можна.

— Я не курю, — відповів Огастас. Цигарка смикалася в нього в роті, коли він говорив.

— Але...

— Це метафора, — пояснила я. — Він кладе небезпечний для життя предмет собі в рот, але не дає йому можливості вбивати його.

Стюардеса розгубилася всього на секунду.

— На час польоту така метафора заборонена, — сказала вона. Гас кивнув і прибрав цигарку в пачку.

Нарешті ми виїхали на злітну смугу, і пілот оголосив: "Прохання бортпровідникам приготуватися до зльоту", після чого два величезні реактивні двигуни заревіли, і літак почав прискорюватися.

— Отак як з тобою в машині їздити, — сказала я. Гас посміхнувся, але щелепи у нього були стиснуті, і я запитала: — Ти о'кей?

Ми набирали швидкість. Гас раптом вчепився в підлокітник, його очі розширилися. Я накрила його долоню своєю і запитала ще раз:

— О'кей?

Він нічого не відповів, дивлячись на мене виряченими очима.

— Ти що, боїшся літати? — не витримала я.

— Я тобі відповім за хвилину, — пробурмотів він. Ніс літака задерся, і ми опинилися в повітрі. Гас спостерігав у вікно, як планета під нами стрімко зменшується, і його долоня під моєю розслабилася. Він глянув на мене — і знову у вікно. — Ми летимо, — оголосив він.

— Ти ніколи раніше не літав? Він похитав головою.

— ГЛЯДИ! — мало не закричав він, показуючи у вікно.

— Так, — сказала я. — Так, я бачу. Схоже, ми в літаку.

— ЗА ВСЮ ІСТОРІЮ ЛЮДСТВА НІХТО ТАКОГО НЕ БАЧИВ! — вигукнув він. Його ентузіазм був чарівний. Я не втрималася, перехилилась і поцілувала його в щоку.

— Не забувай про мою присутність, — попередила мама. — Я сиджу поруч, твоя мама, яка тримала тебе за ручку, поки ти вчилася ходити.

— Всього лише дружній поцілунок, — виправдовувалася я, обернувшись і поцілувавши і її заодно.

— Не такий уже і просто дружній, — пробубонів Гас, щоб почула тільки я. Адже коли з Метафорично Схильного до Широких Жестів Огастаса прозирнув здивований, збуджений і невинний Гас, я просто не могла втриматися.

Згідно з маминим грандіозним планом кілька годин польоту ми повинні були проспати, щоб, приземлившись о восьмій ранку, вийти в місто готовими взяти від життя все. Тому після закінчення фільму мама, Огастас і я зажили снодійне. Мама відрубалася за кілька секунд, а ми з Огастасом мовчки дивилися у вікно. День був ясний, і хоча нам не було видно вечірнього сонця, ми бачили всю палітру барв.

— Боже, як гарно, — сказала я здебільшого собі.

— "Сонце на сході надто яскраве в її згасаючих очах", — процитував Гас рядок з "Царської немочі".

— Зараз сонце не сходить, — поправила я.