Страница 7 из 20
— Правильно, на бездушних штучних задоволеннях тематичного парку розваг. Але дозволь мені довести, що справжні герої Фабрики Бажань — це молоді чоловіки і жінки, що, як і Володимир з Естрагоном, чекають на Ґодо, або порядні дівчата-християнки — на весілля. Ці юні герої чекають стоїчно, без скарг, коли здійсниться їхнє єдине заповітне Бажання. Певна річ, воно може ніколи й не здійснитися, але вони бодай можуть спокійно спочити в могилі, знаючи, що зробили свій маленький внесок у збереження ідеї заповітного Бажання.
З іншого боку, а що як воно таки здійсниться? Що як ти зрозумієш, що твоє заповітне Бажання — відвідати геніального Петера Ван Гаутена в його амстердамському вигнанні, і зрадієш, що не змарнував свого Бажання раніше?
Огастас замовк і мовчав досить довго. Я розсудила, що монолог закінчився.
— Але я вже використала своє Бажання, — нагадала я.
— А-а, — протягнув він. І після артистично витриманої паузи додав: —Зате я свого не використав.
— Правда?
Я була вражена, що Огастас мав право на Бажання, адже він ходить до школи й у нього цілий рік ремісія. Потрібно бути дуже хворим, щоб фонд "Джин" поманив тебе Бажанням.
— Я отримав його в обмін на ногу, — пояснив Гас. Сонце світило йому в обличчя, він мружився, щоб дивитися на мене, і його ніс мило морщився. — Взагалі-то я не збираюся віддавати тобі моє Бажання. Але у мене теж з'явився інтерес зустрітися з Петером Ван Гаутеном, а без дівчини, яка познайомила мене з його книжкою, зустрічатися з ним немає сенсу.
— Атож, — підтвердила я.
— Я побалакав з "джинами", вони мене підтримали. Сказали, в Амстердамі на початку травня просто казка. Запропонували поїхати третього травня, а повернутися сьомого.
— Огастасе, справді?
Він схилився до мене, торкнувся щоки, і я подумала була, що він мене поцілує. Тіло моє напружилося, і, мабуть, він помітив це, тому що прибрав
руку.
— Огастасе, — сказала я. — Справді. Ти не зобов'язаний цього робити.
— Ще й як зобов'язаний, — озвався він. — Я дізнався своє Бажання!
— Боже, ти найкращий!
— Ти, либонь, кажеш це всім хлопцям, які фінансують тобі закордонні поїздки, — відповів він.
Мама зайнялася підготовкою поїздки Гейзел з Гасом до Амстердама. Дівчина відчувала, що завдасть Гасу болю. Вона порівнювала себе з гранатою, тому хотіла заздалегідь мінімізувати жертви: триматися подалі від людей, читати книжки, міркувати, бути разом з батьками, бо не зачепити їх у неї не вийде. Їй вже не треба виходити з депресії, але вона не може бути звичайним підлітком, бо вона — граната. Батьки не могли залишити доньку з такими думками, і тато сказав їй: "Ти не граната. Думка, що ти можеш померти, для нас нестерпна. Але радість, яку ти нам приносиш, набагато більша від смутку, якого завдає нам твоя хвороба".
Вночі Гейзел стало погано. Її відвезли до лікарні, де відкачали воду з легенів. Гас весь час був у передпокої, але Гейзел побачила його лише в день виписки.
РОЗДІЛ VIII
Онкологічна комісія відмовила Гейзел в дозволі на пересадку легенів і не рекомендувала їй трансатлантичний переліт. Дівчина зрозуміла: марно витрачати здорові легені на безнадійний випадок.
Вранці я прокинулася пізно. Подивилася телевізор, лежачи в ліжку, перевірила пошту і почала писати мейл Петеру Ван Гаутену про те, що не можу приїхати в Амстердам, але присягаюся життям власної матері, що ніколи ні з ким не поділюся змістом продовження, — у мене й бажання такого не виникне, бо я велика егоїстка, і нехай він тільки скаже, шахрай той Голландський Тюльпанник чи ні, вийде за нього мама Анни чи ні та що станеться з хом'ячком Сізіфом.
Проте листа я не відіслала. Він вийшов надто вже жалісливий — навіть як на мене.
Годині о третій, коли Огастас, за моїми підрахунками, повернувся зі школи, я вийшла у двір
— Напевно, — відповіла я.
— Спроби врятувати мене від тебе приречені на провал, — попередив він.
— Чому? Чому ти взагалі звернув на мене увагу? Мало настраждався? — мовила я, подумавши про Кароліну Матерс.
Гас не відповів. Просто пригортав мене — я відчувала його дужі пальці в себе на лівій руці.
— Треба щось робити з цією бісовою гойдалкою, — заявив він. — Я тобі кажу: вона — дев'яносто відсотків проблеми.
Коли я заспокоїлася, ми пішли в будинок і разом сіли на канапу, поставивши ноутбук наполовину на Гасове коліно (протез), а наполовину — на моє.
— Гаряче, — сказала я, бо ноутбук знизу нагрівся.
— Уже? — посміхнувся Гас. Він відкрив сайт під назвою "Безкоштовно, без обману", на якому роздають не потрібні вже речі, і ми почали складати оголошення.
— Назва? — запитав він.
— Гойдалка шукає домівку, — запропонувала я.
— Безнадійно самотня гойдалка шукає затишну домівку, — уточнив
він.
Ми писали оголошення, виправляючи одне одного, і врешті-решт зупинилися на такому варіанті:
Безнадійно самотня гойдалка шукає затишну домівку
Гойдалка, — не нова, але в доброму стані, — шукає нову домівку. Подаруйте своєму малюку гарні спогади, щоб одного дня він, вона чи вони визирнули у двір і гостро відчули ностальгію, як я сьогодні. Буття крихке і швидкоплинне, любий читачу, але з цією гойдалкою ваша дитина (або діти) познайомиться зі злетами і падіннями людського життя легко і безпечно і засвоїть найважливіший урок: хоч як сильно відштовхуйся, хоч як високо злітай, а вище голови не стрибнеш.
Нині гойдалка мешкає неподалік 83-ї вулиці та Спрінг-Мілл.
Потому ми ввімкнули телевізор, але не знайшли нічого вартісного, тому я взяла з тумбочки біля ліжка "Царську неміч" і принесла до вітальні, й Огастас Вотерс читав уголос, а мама, готуючи обід, слухала.
— "Скляне мамине око обернулося всередину", — почав Огастас. Поки він читав, я поринула в кохання, як поринають у сон: повільно, а потім раз
— іти вже розчинився.
Перевіривши за годину по тому пошту, я виявила цілий натовп потенційних залицяльників до нашої гойдалки — було з кого вибрати. Поміркувавши, ми зупинилися на чоловікові, якого звали Денієл Альварес, який прислав світлину своїх трьох дітей за комп'ютерною грою і підписав: "Я дуже хочу, щоб вони бодай зрідка гуляли". Я написала йому і запропонувала забрати гойдалку, коли йому буде зручно.
Огастас запитав, чи не хочу я поїхати з ним у групу підтримки, але я втомилася від напруженого дня і відмовилася. Ми разом сиділи на канапі, аж Гас раптом схопився на ноги, а потім упав назад і швидко поцілував мене в щоку.