Страница 5 из 20
Тепер за кермо сіла я, всадовивши Огастаса на пасажирське місце. Він поставив свій улюблений гурт "Гарячковий блиск"1, і пісні були гарні, але я слухала їх уперше, тож мені вони не так сподобалися, як Огастасові. Я поглядала на його ногу чи радше на те місце, де була його нога, намагаючись уявити, який вигляд має протез. Я не хотіла про це думати, але чомусь думала. А Огастас, напевно, думав про мій кисневий балон. Хвороба відштовхує. Я давно це зрозуміла, і, підозрюю, Огастас теж.
Коли я загальмувала біля свого будинку, Огастас вимкнув стерео. В повітрі повисло напруження. Хлопець, напевно, думав про те, поцілувати мене чи ні, а я вирішувала, хочу я цього чи не дуже. Я цілувалася з хлопцями, але це було давно. До Дива.
Я ввімкнула паркувальне блокування і зиркнула на Огастаса. Він був таки красень. Хлопцям необов'язково бути красенями, але він був.
— Гейзел Грейс, — мовив він, і моє ім'я, вимовлене його голосом, було нове й наче краще. — Надзвичайно приємно було познайомитися з вами.
Аналогічно, пане Вотерс, — підтримала гру я, не наважуючись поглянути на нього. Я не могла витримати пильного погляду його блакитних як вода очей.
— Можу я знову з вами побачитися? — схвильовано запитав він.
— Терпіння, стрибунчику, — порадила я. — Ти ж не хочеш здаватися настирливим.
— Не хочу, тому й пропоную завтра, — сказав Огастас. Я хотів би побачити тебе знову вже сьогодні, але я готовий чекати ніч і більшу частину завтра.
Я закотила очі.
— Серйозно, — мовив він.
— Ми ж зовсім не знаємо одне одного, — мовила я, забираючи книжку з панелі. — Ліпше так: я подзвоню, коли дочитаю.
— У тебе немає мого телефону, — нагадав він.
— Підозрюю, ти вписав його в книжку. Огастас розплився в дурнуватій усмішці:
— А ще кажеш, що ми зовсім не знаємо одне одного!
Гейзел довго не спала, читаючи "Ціну світанку". Її герой старший сержант Макс Махач чимось їй сподобався, хоча й убив купу людей. Цього дня був її тридцять третій напів-день-народження. Мама запропонувала Гейзел провести його з друзями. Дівчина вирішила зустрітися у торговому центрі після занять зі своєю подругою. Вона купила сиквели до "Ціни світанку", а от спілкування з Кейтлін їй швидко набридло, зіславшись на втому, вона розпрощалася з подругою. Чекаючи на маму, Гейзел почала читати нову книгу про Макса Махача. Таких книжок дівчина раніше не читала, але жити в нескінченому вимислі виявилося цікаво. Гейзел розуміла, що вона ніколи не зможе природно спілкуватися з людьми, бо вони почуватимуться ніяково і відчуватимуть докори сумління. Тож їй подобалося бути на самоті.
Ввечері Гейзел у мільйонний раз перечитувала "Царську неміч". В книзі оповідь йде від імені хворої на рак дівчинки Анни. Про свою хворобу Анна все каже чесно, вважаючи себе побічним ефектом безжальної мутації, за рахунок якої життя на землі таке розмаїте. Мати Анни закохується в голландського торговця тюльпанами, якого Анна прозиває Голландським Тюльпанником. У нього багато грошей і ексцентричні ідеї лікування раку. Але коли мати дівчини збирається вийти заміж, а Анна почати лікування, розповідь обривається рівно на сере...
Гейзел розуміє, що цей фінал означає смерть Анни. Але їй цікаво було дізнатися подальші долі інших персонажів. Вона написала Петеру Ван Гаутену багато листів, але відповіді не отримала. Вона дізналася, що "Царська неміч" — його єдина книга, яку він видав десять років тому. Гас теж розчарований невизначеним фіналом роману. Він просить приїхати Гейзел до нього, щоб підтримати Айзека, якого напередодні операції кинула дівчина. Огастас і Айзек у підвалі грали в компютерну гру. Її сенс був у протистоянні терористам. Огастас весь час програвав, адже його герой гинув. Але він не засмучувався, адже він "врятував" дітей від терористів: "Ніхто не дасть їм вічного життя, але ціною мого життя тепер у них є хвилина, а це вже дещо". На зауваження Гейзел, що це лише пікселі, хлопець відповів: "Гра — це, можливо, реальна реальність".
РОЗДІЛ V
Через тиждень Огастас повідомим Гейзел, що отримав листа від Петера Ван Гаутена. Він, зокрема, написав: "Зважаючи на марність нашої боротьби, чи треба нам цінувати минуще враження, якого зазнаємо ми від мистецтва, — чи його єдиною цінністю слід вважати приємне переведення часу? Чим повинна бути книжка, Огастасе? Тривожною сиреною? Закликом до зброї? Ін'єкцією морфію? Як і всі запитання у всесвіті, ці теж неминуче приведуть нас до витоків: що означає бути людиною і —запозичуючи фразу в розтривожених шістнадцятирічних, яких ви, без сумніву, гнівно засуджуєте, — у чому сенс? Боюся, що сенсу немає, друже мій, і від подальшого знайомства з моїми творами ви б отримали невелике задоволення. Відповідаю на ваше запитання: більше я нічого не написав і не напишу. І далі ділитися думками з читачами навряд чи буде корисно і їм, і мені".
Гейзел вирішила написати мейл письменнику. Як хвора з трирічним стажем четвертої стадії раку, вона стверджувала, що письменник правильно зрозумів її. Книга пояснила дівчині, що вона відчуває, ще до того, як вона це відчула. Але їй дуже хочеться дізнатися, що стало з іншими персонажами твору. Це не дає їй спокою вже кілька років, а вона не знає, скільки у неї є часу чекати відповідь.
Айзека прооперували, і він осліп. Гейзел нарешті отримала листа від письменника. Він написав, що якщо дівчина опиниться в Амстердамі, він радо відповість на її запитання. У батьків, які витрачали чимало коштів на лікування, грошей на цю подорож не було. Вона не могла звернутися до фонду "Джин", який виконував одне бажання хворої дитини, адже вже використала його на мандрівку в Світ Діснея.
Огастас Вотерс сидів на ґанку. В руках він мав букет яскраво-помаранчевих тюльпанів, які допіру почали зацвітати. Сьогодні Гас з'явився у флісовій кофті, під якою виднілася футболка з логотипом баскетбольної команди Індіани. Вибір гардеробу здався мені несподіваним, хоч Огастасові все це личило. Відштовхнувшись, він підвівся і простягнув мені тюльпани зі словами:
— На пікнік не хочеш?
Я кивнула, взявши квіти.
— Хочеш, я поставлю їх у вазу? — запитала мама, широко всміхаючись.
— Ні-ні, я сама, — відповіла я. Якщо поставити тюльпани у вітальні, вони будуть спільними квітами. А я хотіла, щоб вони були тільки мої.