Страница 99 из 201
— Ти, — просичала Езміра, піднімаючи руку.
Атлас підняв руку, і тіні закружляли навколо його зап’ястя.
— Де вона, Езміро? Де моя дружина?
Її горло стиснулося, а погляд метався між вартовими, що захищали його, та їхніми рушницями, націленими прямо на її груди. Каліпсо шалено билася всередині неї, верещачи, щоб вона тікала, а Езміра відчайдушно намагалася придушити всепоглинаючу паніку, що холодними пазурами повзла вздовж хребта.
— Жива, — відповіла вона, повільно нахиливши голову набік, — поки що.
Повітря навколо неї затремтіло. Волога стягувалася до неї звідусіль — із каменю, закривавленої землі й самого простору, а в глибині її очей тихо потріскувала буря.
— Поверни її мені, — вимагав він.
— І дай вгадаю, — вона клацнула язиком, — ти дозволиш мені жити?
З його вуст вирвався темний сміх, сповнений злості.
— Ні. Немає жодного сценарію, за якого ти вийдеш з цього живою.
Вона нахмурила брови.
— Знаєш, а торгуєшся ти фігово.
— Я можу запропонувати свободу для мого брата. Якщо ти повернеш мені Елоувінн цілою й неушкодженою, тут і зараз, то Дрейвін залишиться на волі й більше не буде втікачем з Лефайріну через тебе.
Вона оголила зуби.
— Я повинна втопити тебе тут же, на місці.
— Ні
. Ти розпочала війну заради своєї гордості, і тепер саме ти потонеш у ній.
—
Його голос пролунав, наче удар батога, відбиваючись луною в нічному повітрі.
— Це не
я
розпочала цю війну, юний королю. Це зробив твій батько, — просичала вона.
Однак у її голові лунали його слова, сказані раніше, — про те, що є шанс, що Дрейвіна більше не переслідуватимуть до кінця його днів. Але це ніколи не стане реальністю, якщо вони залишаться разом. Та якщо вона зможе зробити хоч одну правильну річ… для нього? Для єдиного чоловіка, якого вона коли-небудь змогла покохати?
Можливо, вона зможе це зробити.
Образ Каліпсо розтанув, і тепер перед королем Лефайріну стояла просто Езміра Блеквуд.
— Присягни мені, що ти говориш правду, — вимагала вона. — Що Дрейвін залишиться вільною людиною до кінця своїх днів, якщо я віддам тобі Елоувінн, а потім і себе.
—
Що ти робиш
? — прошепотіла-викрикнула Каліпсо в її думках.
—
Ми знайдемо вихід. Ми завжди знаходимо
, — сказала Езміра, сподіваючись, що вона права.
Його очі звузилися, у них закружляли тіні під світлом місяця.
— На відміну від тебе, я справді піклуюся про свого брата.
Звісно,
я, блядь, серйозно. Його розум ніколи б так клято не перекрутився, якби він не зустрів таку, як ти.
У грудях запекло так сильно, що на мить їй здалося, ніби він усе ж застрелив її. Бо він мав рацію.
Езміра й Дрейвін —
Каліпсо та Айра
— завжди були приречені знищити одне одного. У кожному житті, у кожному тілі, яке носили їхні душі. Вони ніколи не зможуть втекти від долі.
Сльози застигли в її очах, коли вона зізналася:
— Її тут немає, Атласе.
Погляд Атласа потемнів, а потім його посмішка стала жорстокою.
— Як жахливо.
Вона вже відкрила рота, щоб пояснити, що знайде Елоувінн. Що просто зараз перенесе його до неї в Мейрініс, а з Серіною розбереться пізніше.
Але тоді її погляд привернув якийсь рух зверху. І коли вона зрозуміла, що відбувається, було вже надто пізно.
Немов велетенський павук, що падає на свою здобич, із дахів обрушилася величезна сітка. Езміра ледве встигла підвести голову, як та накрила її. Вага й дивне пекуче поколювання миттєво вибили їй повітря з легень.
Крик — її власний і Каліпсо — вирвався з глибин душі, коли вона опинилася в пастці сітки, сплетеної з велсініту. Її кінцівки заклякли, магія згасла, а яскравість татуювань зблідла до попелястого відтінку. Це було ніби тисяча ножів впилася в її нерви. Без божественної сили сітка була нестерпно важкою, і коли її коліна торкнулися землі, вона ледь могла рухатися.
Атлас неквапливо підійшов до неї і присів поруч, його сірі очі блищали тисячею нерозбірливих речей.
— І тепер ця війна стане набагато масштабнішою, розумієш. Бо ти викрала не лише королеву Лефайріну, а й дочку ельфійського короля Сумнею.
Езміра широко розплющила очі, намагаючись осмислити його слова.
— І скажімо так, у них дуже цікаві покарання, — продовжив він.
—
Кай, що нам робити
?! — панічно вигукнула Езміра.
Відповіді не було. Каліпсо зникла.
Гострий, шалений страх мало не поглинув її миттєво. Вона більше не могла говорити зі своєю богинею. І тепер на неї чекали тортури від ельфів та їхніх сил, здатних ламати розум. Чи зможе вона захистити свою свідомість від них? Навіть якщо зможе, вона знала, що це не триватиме вічно.
Вона скривила губи, але її сили швидко вичерпувалися.
— Ти не переможеш таким підходом, Атласе.
— Я вже переміг. — Його пальці торкнулися її підборіддя крізь сітку, змушуючи її підняти на нього погляд. — Ти більше не недоторканна.
Він підвівся і повернувся до своїх вартових.
— Варісе, твій перший обов’язок на новій посаді — розібратися з цим. Забери її з моїх очей.
Солдати підійшли, а Атлас попрямував назад дорогою, зникаючи у темряві разом зі своїми тінями.
Коли солдати потягли її вгору, Езміра навмисне обм’якла, змусивши своє тіло стати непідйомною вагою. Вона кинулася на них, намагаючись крізь сітку кусати й бити кулаками, а тоді щосили копнула одного з них, коли той схопив її за ноги. Та зі знесиленим тілом це було марно.
— Вирубіть її. Від неї, бляха, самі проблеми, — пролунав позаду голос одного з них — Варіса.
Очі Езміри спалахнули, і вона знову рвонулася вперед, щоб ударити, але раптовий, жорстокий біль пронизав череп. З її горла вирвався крик, який обірвався на півзвуці.
Коли світ навколо неї почав зникати й темніти, Езміра з гірким усвідомленням долі зрозуміла, що, намагаючись зробити щось добре — намагаючись врятувати Дрейвіна та тих, кого вона любила — вона сама ступила в незламну клітку, яка стане її в’язницею.