Страница 93 из 201
як він її тримав, змусило її задуматися. Це була не сила, а щось набагато важче.
Скорбота. Лють. Відчай, навіть.
— Серіна прокралася до моєї кімнати того ранку, коли ти нас знайшла, — випалив він, ніби не знаючи, як довго вона буде співпрацювати.
Її очі повільно розширилися. Саме це Нейріса зробила з Айрою. Вона чекала, поки Каліпсо піде, перш ніж прокрастися всередину.
— Вона намагалася мене спокусити, — продовжив він. — Кілька разів, якщо хочеш чесності.
Її охопила нудота, огидна хвиля, що змусила її шлунок стиснутися.
— Я думаю, що Дрейвін намагався мене спокусити,
— сказала Серіна того дня біля лагуни.
Його зізнання було майже слово в слово.
— Що ти щойно сказав? — прошепотіла вона.
— Спочатку це було вночі. Я ходив коридорами, коли почув…
стогони
. — Останнє слово прозвучало так, ніби воно викликало в нього огиду. Його палкий погляд піднявся до неї, а вона залишалася сидіти верхи на ньому. — Я… я думав, що це ти, Езміро. Це звучало як твій голос. Тож я пішов перевірити.
Вона підняла брову.
Його сміх був гірким і грубим.
— Я навіть не можу збрехати й сказати, що хотів переконатися, що з тобою все гаразд. Я ревнував. Іншого слова немає. Думка про тебе з кимось іншим доводила мене до сказу, і я ледь не увірвався у двері тронної зали, щоб самому витягнути тебе звідти на плечі. Але те, що я побачив, коли туди дістався, було зовсім іншим.
— Ну, і що ти побачив?
— Усіх. Майже всю прислугу замку. Вони брали участь у сцені, про яку я чув хіба що в будинках утіх. А Серіна сиділа на троні в обіймах кількох із них. Їхні губи, руки й язики були на ній.
Езміра відкинула голову назад, роззявивши рота.
— Що?
— Я спочатку теж не вірив своїм очам. — Він підняв руку й засунув пасмо волосся їй за вухо, а іншою рукою обійняв її за талію. — Коли Серіна помітила мене, вона запросила приєднатися.
Езміра стиснула щелепи, її ніздрі роздулися, коли вона дивилася на нього зверху вниз.
— Ось вона, моє Дике Полумʼя, — тихо засміявся Дрейвін, але усмішка згасла, коли її лють нікуди не поділася. Він прокашлявся. — Коли я відмовився, це їй не сподобалося.
— Чому ти мені не сказав? — випалила вона, нахмуривши брови. Вона навіть не могла стримати різкості. Він, чорт забирай, мав щось сказати.
— А коли саме я мав це зробити? Наступне, що я пам’ятаю, — це те, що ти більше не хотіла зі мною розмовляти. — Він нахилив голову набік, і на його обличчі з’явилася та дратівлива ямочка, коли він посміхнувся.
Вона розтулила губи, усвідомлюючи, що це сталося тому, що вона ніколи не давала йому шансу. Через те, що
Серіна
сказала їй того дня, збрехавши про те, хто до кого залицявся.
Дрейвін підвівся, але не відпустив її. Його руки обвили її за поперек, залишаючи її сидіти в нього на колінах. Тепер вони були обличчям до обличчя. Його погляд ковзнув до її губ, і вони мимоволі прочинилися під цим поглядом.
— Я мав на увазі те, що сказав того дня у своїх покоях, Езміро.
Те, як він вимовив її ім’я, пустило мурашки по шкірі.
— Якби я хотів бачити у своєму ліжку твою сестру, я б про це сказав, — зізнався він. — Хоча мені здавалося, що я й так дав зрозуміти, що це не так.
Коли вона хотіла заперечити, він перервав її, притиснувши мозолистий палець до її губ. Вона подумувала відкусити його, примруживши очі й дивлячись на нього.
— Це
ти
. Це завжди була ти. З тієї миті, як я побачив тебе в тій таверні в цьому занедбаному Богом місці. — Дрейвін вказав на їхнє оточення. — Ти, Езміро Блеквуд, — це все, чого я хочу. Все, що мені потрібно і чого я прагну. Кожної миті мого життя, коли я не сплю.
Езміра затамувала подих, почувши його зізнання.
— Я вже казав тобі, що твої кігтики вп’ялися в мене, і вони не хочуть відпускати. І я сам не хочу, щоб вони відпускали, — продовжив він.
Все було занадто. Його близькість. Його руки на ній. Іскра, що проскакувала між ними. Все це ставало нестерпним. Вона
ненавиділа
цього чоловіка. Він був винним у кожному болі в серці, який вона коли-небудь відчувала.
І все ж найгірше в усьому цьому було те, що вона йому вірила. І саме віра в слова Дрейвіна Роу привела її до всього цього безладу.
— Того дня, коли ти увійшла до моїх покоїв, ти побачила чоловіка, підкореного піснею сирени. Той поцілунок був не з моєї волі.
У мить, коли ці слова злетіли з його вуст, її вуха заповнила пекуча тиша. Лють пульсувала у венах Езміри, наче отруйна кислота, обпалюючи її зсередини. Вона піднімалася з її нутра, наче припливна хвиля, що розбивалася об її ребра, — гарячий і гіркий повінь, який забирав в неї подих і замінював його полум’ям — полум’ям Дрейвіна.
Той поцілунок. Та зрада. Той ніж у її серці, що розбив її кохання на тисячі шматочків… Нічого з того не було справжнім.
Мила посмішка її сестри весь цей час була лише маскою доброзичливості. І вона вчинила найстрашніше зрадництво, керуючи як ляльковод чоловіком, у якого Езміра закохувалася.
Горло пекло, ніби блискавки танцювали під шкірою сріблястими променями світла, а її сила пульсувала в кінцівках.
Дрейвін сидів під нею мовчки, спостерігаючи за нею, поки її розум опрацьовував усе, що він намагався сказати.
Її думки пробігали через час, проведений у Мейрінісі. Кожна зустріч з Дрейвіном, Серіною, їхні спільні моменти та все, що було між ними. Він постійно намагався попередити її, що щось не так, але бажання та потреба знайти своє місце засліплювали її щодо нового світу, який дивно відчувався як дім. Її сестра ув’язнила його у велсінітові кайдани аж до ночі перед його «зрадою».
Того ранку, коли він розбив їй серце, його магія була вільною, але так само і його розум. Відкритим навстіж для поклику сирени. З тими кайданами він був безсилим, але Серіна не могла змусити його підкоритися.
Адже Мейрініс постане не лише на крові, а на силі, єдності та жертві
. Саме це Серіна оголосила своєму народу ввечері перед тим, як усе пішло до біса. Чи був Дрейвін тією жертвою, яку принесли, щоб Езміра опинилася там, де їй треба було бути? Щоб викликати той гнів і силу, які підняли б королівство з глибин?
— Дике Полумʼя…
— Ти кажеш, що Серіна тебе примусила? — перебила вона, а голос її затремтів. — Хочеш сказати, що в тебе не було вибору?
Їй потрібно було, щоб він повторив це. Їй потрібно було почути ці слова і правду, що в них містилася.
Його погляд не відривався від її очей. І це тільки погіршувало ситуацію.
Дрейвін ковтнув слину.