Страница 92 из 201
Усе тіло Дрейвіна напружилося. Його руки опустилися на її талію, а кінчики пальців майже болісно впилися в її стегнові кістки. Якусь мить він нічого не казав. Лише дивився на неї, наче вона пронизала йому ребра ножем.
Езміра вдавала, ніби його розпачливий погляд її не зачіпає, і, не знімаючи маски з обличчя, гнівно дивилася на нього.
— Я ніколи тебе не зраджував, — сказав він тихим, майже болісним голосом. — З того моменту, як я вперше побачив тебе, я лише
захищав
тебе.
Вона моргнула, її магія похитнулася.
— Усе, що я робив, було для того, щоб не дати їм знищити тебе, — продовжив він. — Але це все одно сталося.
Те, як він це сказав. Те, як його голос затремтів на останніх словах… Вона не могла дозволити, щоб це її зачепило.
Саме цього вона очікувала в Мейрінісі, коли знайшла його із Серіною. Покірливого благання про прощення. Брехні та солодких слів. Але замість цього він залишив її на самоті з її думками, і ось у що це її перетворило.
Жінку з кошмару. Богиню. Чортового
монстра
.
— Ти брешеш, — просичала вона.
Його вогонь згас до жару навколо його плечей.
— Я б спалив світ, щоб захистити тебе. Я б і зараз це зробив. Я був за крок від цього.
Езміра спробувала відступити від нього на крок, але спиною притиснулася до стіни. Її погляд зустрівся з його, і в його очах вирувало полум’я, коли він дивився на неї зверху вниз.
— Тоді чому ти цього не зробив? — Кожне слово було ніби ковтком уламка скла, що пекло їй у горлі. Вона навіть не була впевнена, чи хоче знати справжню відповідь.
Щелепа Дрейвіна здригнулася, шкіра навколо очей напружилася.
— Це трохи складно зробити, коли ти під примусом.
Розум Езміри спорожнів, її очі спалахнули, а губи розтулилися від жаху.
Разом. Він і я.
Слова Серіни з Мейрінісу лунали в її голові з усіх боків.
Чи справдилися її побоювання?
Нейріса змусила Айру повірити, що вона — Каліпсо. Його руки обмацували її вигини, його губи смакували її, а очі палали від жаги. Все так само, як Дрейвін поводився з Серіною того дня в кімнаті.
Вона відчула, ніби підлога вислизнула з-під її ніг. Очі Езміри безперервно бігали, кігті висувалися й ховалися, коли раптова хвиля нескінченних емоцій пронизувала її душу. Вона не могла бачити, не могла навіть дихати, коли спогади про її дні в Мейрінісі відтворювалися в її голові, наче якесь мученицьке видіння, від якого вона не могла втекти.
Брехня
. Усе, що їй коли-небудь говорили, було клятою брехнею.
Її батько.
Дрейвін.
А тепер і
Серіна
.
Гіркий присмак зради залишався на язику Езміри, жінки, яка присягалася ніколи не бути пішаком в руках іншого чоловіка, а тепер опинилася маніпульованою власною сестрою. Вона була лише засобом для досягнення мети, простою фігурою в її розрахованій шаховій грі.
Серіна прагнула лише сили Езміри. Вона була лише одноразовим активом. Татуювання на її зап’ясті палило моторошним, крижаним жаром, ніби підтверджуючи це.
Червоне затуманило її зір.
— БРЕХУНИ
! — закричала вона.
Енергія між ними вибухнула, і з лютим криком вона нарешті відштовхнула його. Її долоні врізалися в груди Дрейвіна з усією тією люттю, якою вона задихалася місяцями. У мить, коли її шкіра торкнулася його, в небі спалахнула блискавка.
Виючи, вона схопила його за горло і кинула на нього всю свою вагу. Її тіло стало зброєю божественного гніву, коли вона відкинула його назад у іншу будівлю, між якими вони стояли.
Тільки він потягнув її за собою, обхопивши її за талію.
За спиною Дрейвіна тріснуло дерево, стіна розлетілася на друзки, наче корпус корабля, що зіткнувся з гострими скелями. Глухий хрускіт пролунав у провулку. Пил вибухнув навколо них, а дошки тріснули й провалилися під вагою їхніх тіл.
На мить вона відчула лише повітря, але потім її шлунок здригнувся.
Вони знову падали, тільки цього разу не з обриву. А крізь кляту будівлю.
Вони обоє впали на підлогу з протилежного боку, але потім і та обвалилася під ними. Час сповільнився, коли дошки провалилися, наче зламані кістки, і вона встигла побачити місячне світло крізь розбиті щілини.
Езміра затамувала подих, коли вони з Дрейвіном перекинулися в хаотичному сплетінні кінцівок і магії. Його рука заплуталася в її волоссі, її лікоть впився між його ребер, і вона не могла зрозуміти, де верх, а де низ. Вони просто падали, загубившись у вихорі спеки та люті.
Вони приземлилися в підвалі з гучним гуркотом, що вибило з неї повітря, і біль пронизав її стегна та хребет. Езміра розплющила очі, і спочатку все, що вона могла розрізнити, — це пил, що опускався навколо них, виблискуючи, наче зірки.
На мить єдиним звуком було їхнє нерівне дихання.
Очі Езміри пекли, коли вона оглядала сцену, намагаючись підвестися. Вона була пригнічена, коли поглянула вниз і зрозуміла, що сидить верхи на Дрейвіні. Її стегна обхоплювали його талію, а долоні спиралися на його груди, тепло його тіла пульсувало проти її.
У відповідь її магія затріщала під шкірою, і вона зазирнула в ті божевільні очі кольору віскі.
Що, в біса, ми робимо одне з одним?
Дрейвін озирнувся навколо, поки вони обоє намагалися віддихатися. Його руки опустилися на верхню частину її стегон, і її тіло застигло від дотику.
— Подивись, що ми наробили, Дике Полумʼя.
Це прізвисько
. Це кляте прізвисько, яке колись змушувало її серце співати.
— Я ненавиджу тебе, — прошепотіла вона тремтячим голосом.
Але це не ненависть Езміри до Дрейвіна викликала у неї запаморочення. Це був той спосіб, яким він дивився на неї, ніби вона була спасінням, оповитим руїною. Ніби він розірвав би світ на шматки, щоб дістатися до неї — або до того, що, на його думку, від неї ще залишилося.
Можливо, він уже це зробив.
Вона нависла над ним, її груди підіймалися й опускалися від нерівного дихання. А потім його руки ковзнули вгору по її стегнах, аж поки великі пальці не торкнулися її тазових кісток, ніби тримаючи її на місці.
Вона стиснула губи.
— Відпусти мене.
— Ні, — сказав він сильним і владним голосом. — Не цього разу. Ти будеш слухати.
— Я тобі нічого не винна…
— Ти мені нічого не винна, — перервав він її, стиснувши щелепи. — Але я винен тобі правду. І всіма клятими богами, я змушу тебе вислухати мене. Мені байдуже, що ти одна з них.
Езміра знову спробувала відштовхнути його, спробувала вирватися, але він міцно тримав її. Саме те
,