Страница 85 из 201
Глава 40
РОЗДІЛ 29
ДРЕЙВІН
Корабель Дрейвіна, «Валор», заскрипів, кинувши якір, а ланцюги забряжчали у темній воді. Туман обвівав дерев’яні причали Якірної Пристані, наче привид, а повітря було просякнуте запахом солі, елю та гнилої риби.
О, так. Ми в потрібному місці.
Дрейвін та його команда зненавиділи це місце, щойно вперше причалили тут багато місяців тому — тієї ночі, коли він уперше зустрівся з Езмірою. Брудне. Моторошне. Сповнене найжорстокіших покидьків усього Раймеллу.
А тепер його, ймовірно, вважали одним із них.
Яке величне падіння
1
. Та в глибині душі він зовсім не почувався так. Якщо вже на те пішло, він відчував себе живішим, ніж будь-коли. І сам не знав, чи це через шалений вир подій, у який потрапив відтоді, як його шляхи перетнулися з його Диким Полумʼям, чи тому, що десь глибоко всередині завжди знав: саме тут його місце.
Їм знадобився майже тиждень, щоб дістатися до Якірної Пристані з тим жалюгідним екіпажем, що в них залишився. Подорож була довгою, напруженою і ледь не сповненою бунтів.
З того моменту, як вони випливли з вод Лефайріну і визначили курс, корабель перетворився на порохову бочку, яку ледь тримали купи. Дві команди — те, що залишилося від його людей, і розбиті вцілілі з екіпажу Езміри — були змушені плисти під одним прапором.
Через кілька днів стало ясно одне: вони
все ще
не довіряли одне одному. Навіть близько.
Рен, Рівен та Алек продовжували бурмотіти про зраду, кидаючи на нього звинувачувальні погляди. Вони покладали на нього провину за смерть своїх людей та за зникнення Езміри. Але Сем і Томмі, єдині люди Дрейвіна на борту, стояли твердо й захищалися, не бажаючи визнавати провини.
Джак, однак, якось вписався в цю ситуацію. Він був відданий лише темноволосій сирені, яку вони всі відчайдушно шукали, та всьому, що допомогло б їм швидше її знайти.
Дрейвін часто замислювався, що станеться, коли вони врешті-решт знайдуть Езміру. Чи прийме вона свою команду назад і вб’є решту з них на місці? Чи вважатиме вона, що вони теж її зрадили? Боги, могло статися стільки всього, і він знав, що шанси проти нього.
Зараз, коли вони досягли Якірної Пристані, непевне перемир’я все ще тривало, але ледь-ледь.
Дрейвін стояв на носі, оглядаючи поглядом нерівний силует розваленого містечка, що піднімалося з землі та схилу скелі. За викривленими віконницями мерехтіли ліхтарі, а з віддалених таверн долинали звуки музики. Люди, які тут збиралися, були безсоромними, беззаконними та
галасливими
.
Але йому це місце здавалося привидом.
За його спиною пролунали кроки. Не обертаючись, він сказав:
— Ми щойно кинули якір. Попливемо на шлюпках до берега, а потім спробуємо придумати кращий план, коли побачимо, наскільки переповнений острів.
Пролунало кілька бурмотінь на знак згоди, і вони так і зробили. Один за одним вони залізли у дві рятувальні шлюпки, спустили їх на воду і в незручній тиші попливли до берега.
Їхні шлюпки зачепили піщаний берег, і всі вони одразу вискочили з них. Невеликі залишки хвиль омивали чоботи Дрейвіна, коли він стояв на краю, а вся їхня імпровізована команда була за його спиною.
— Розійдіться, — наказав він. — Пошукайте моряків-одинаків, які захочуть приєднатися до команди. І розпитайте всіх, хто може щось знати про Мейрініс. Хтось тут точно щось бачив. Я бачив блискавки в небі ще з Лейфайріну. Але робіть це тихо. Ніколи не знаєш, хто може підслуховувати.
На його наказ пролунали звуки згоди, і тоді всі зійшли на берег, пройшли пляжем і розчинилися на вулицях, наче тіні. Сем і Томмі пішли до таверн, а пірати — до борделів і курильних притонів.
Дрейвін зачекав, поки останній з них зник у провулках, перш ніж зробити перший крок на вулицю. Гравій хрумтів під його ногами, а над головою кричали чайки. Десь удалині п’яний голос лаявся, і краєм ока він побачив спалах меча в бійці у задніх провулках.
Як завжди
. Складалося враження, ніби в Якірній Пристані ніколи нічого не змінюється.
Він швидко рухався вулицями, щільно затягнувши плащ, а очима скануючи кожне обличчя. За його спиною пролунали кроки, і його рука миттю впала на рукоятку меча.
— Розслабся, — пролунав голос Джака. — То який у тебе тепер план, золотий хлопчику? Відправити нас усіх у пошуках нової команди, поки ти шукатимеш її на острові?
Він повільно обернувся, звузивши очі. Перший помічник Езміри стояв, схрестивши руки на грудях, зі стиснутими губами і пістолем, засунутим за пояс.
Як не дивно, за останні кілька днів вони непогано спрацювалися, разом керуючи цим пошарпаним кораблем невдах. Але атмосфера між ними так і не потеплішала. Принаймні, не повністю. Дрейвін не був настільки дурним, щоб вірити, що цей чоловік став би хоч трохи приємнішим, якби вони не мали спільної мети.
— Я не усвідомлював, що мушу узгоджувати з тобою кожен свій крок, — відповів він, хоча в його голосі відчувалася нотка погрози.
Джак пирхнув.
— Не мусиш. Але ти, здається, твердо вирішив наосліп кинутися в ту бурю лайна, яку вона залишила після себе. Подумав, що запитаю, чи є якийсь план, окрім того, щоб грати в героя й приносити смерть ще більшій кількості людей.
Моїх
людей, до речі. — Його совині очі звузилися.
Дрейвін стиснув щелепи, але нічого не сказав.
Риси обличчя Джака пом’якшали.
— А що, якщо Езмі не хоче, щоб її знайшли? Якщо вона знає, що Сайріс мертвий, і вважає, що решта з нас… — Він видихнув. — Феніксе, мені неприємно це казати, але тут для неї нічого не залишилося.
Дрейвін відвернув погляд, стиснувши щелепи.
— Ми все одно її знайдемо.
Врешті-решт Джак зітхнув і підійшов до нього.
— Гаразд. Я займуся нетрями біля старих ринків солі на іншому боці міста. Ти займися тавернами. Хтось завжди проговориться, коли достатньо нап’ється.
Дрейвін різко кивнув.
— І постарайся нікого не спалити живцем. Ніхто не любить привертати стільки уваги в такому місці, — додав він, перш ніж посеред кроку перетворитися на сову й злетіти в нічне небо.
— Нічого не обіцяю, — пробурмотів Дрейвін, повертаючись до кривої низки таверн на пагорбі.