Страница 83 из 201
Езміра різко вдихнула, і море заворушилося біля її шкіри, а тіло почало змінюватися. Піратська подоба розтанула, поступаючись місцем іншій. Срібне волосся розлилося шовковими стрічками, а очі засвітилися м'яким сріблясто-блакитним сяйвом, таким самим, як у створіння.
Їхні погляди знову зустрілися, і Езміра випрямилася, стоячи за кілька метрів від змія.
— Моя Левайя.
Слова злетіли з її губ, але, почувши їх, вона зрозуміла, що це сказала не вона. Це була Каліпсо.
Величезна голова нахилилася набік, і змій видав дивний звук. Він був низьким і гучним, наче відлуння або глибоке, схвальне муркотіння. Потім він рушив до неї, ковзаючи крізь воду, а його гігантське тіло розтинало хвилі.
Езміра не здригнулася, а підняла підборіддя і зробила крок уперед, босими ногами занурюючись у мул. Дивний спокій охопив її, коли вона усвідомила, що те, що вона відчувала, було впізнанням — з обох боків.
Ця величезна, страхітлива істота
знала
її.
Ноги Езміри злилися й перетворилися на хвіст сирени, і вона пірнула під хвилі, зустрічаючи змія на півдорозі. Під водою вона змогла розгледіти його справжній розмір, довге змієподібне тіло, що простягалося далеко за межі її зору.
Звір був чудовий. Він був величний. І він був…
її
.
—
Наш
, — поправила Каліпсо.
На власний подив, Езміра тихо засміялася. Саме тоді вона згадала все, що читала про морського дракона з легенд; про чудовисько, створене Каліпсо, якого моряки боялися навіть донині. Його не бачили століттями, і тепер вона знала чому — Левайя охороняла Мейрініс.
Дракон спостерігав, як вона пливе до нього, його очі сяяли, наче кулі, коли вона підняла голову й виринула на поверхню. Його щелепа роззявилася, оголивши кілька рядів гігантських зубів, здатних розривати плоть; голова схилилася вбік від допитливості.
Езміра мимоволі повторила цей рух. Коли вона підняла руку, істота опустила голову, і вода зійшла з її лускатої маківки. З її горла пролунав тихий муркотливий звук, і Езміра лагідно посміхнулася, перш ніж покласти долоню між її яскравими очима.
Тепло наповнило її в ту мить, коли вона доторкнулася до шорсткості луски.
Гудіння охопило її тіло і душу. І вперше за те, що здавалося місяцями, її серце не боліло. Раптово з’явилося відчуття приналежності, повернення того, що належало їй.
Езміра продовжувала ніжно притискати руку до чола змія, великим пальцем гладячи прохолодну луску.
— Ти відчув, хто я була того дня в ущелині? — Її голос затремтів на півслові. — Ти відчув Каліпсо? Це тому ти виплив із глибин?
Звір нічого не відповів.
Звісно,
він нічого не сказав. У нього не було голосу, принаймні такого, який вона могла б зрозуміти.
Вона опустила руку, вода закрутилася навколо її талії.
— Я розмовляю з монстром, наче з людиною, — пробурмотіла вона собі під ніс, видихнувши, щоб відсунути пасмо волосся з обличчя.
Раптом муркотіння дракона стало глибшим, і коли він підняв голову, у місячному світлі блиснули гострі, як бритва, перламутрові зуби.
— Вибач, — посміхнулася Езміра. — Тобі не подобається, коли тебе називають монстром, правда?
Гуркітливе гарчання вщухло.
— Мені теж, — сказала вона, тихо сміючись.
Езміра знову підняла погляд до неба, помітивши, що Левайя з'явилася саме тоді, коли вона благала про знак.
— Дякую, — прошепотіла вона. Не змію, а зіркам. Своєму батькові, який надіслав їй знак, про який вона благала навіть із потойбіччя.
— Левайя завжди захищатиме нас, —
сказала Каліпсо.
— Єдина битва, яку я програла, — це та, в якій її не було поруч зі мною.
Езміра замислилася, чи не тому боги наполягли, щоб зустріч відбулася саме у вежі замку Мейрінісу, коли вони влаштували засідку на богинь моря. Там Каліпсо була б надто далеко від Левайї, яка відтоді невпинно охороняла королівство. Невже змій увесь цей час вважав, що Каліпсо, як і Нейріса, досі замкнена внизу?
— Чому ти не згадувала про неї?
Каліпсо на мить замовкла, а потім зізналася:
— Я хотіла переконатися, що ти знайшла своє завершення, перш ніж ми підемо шукати моє. Я ніколи не знала, чи вижила вона після падіння.
Морський дракон ворухнувся, а Езміра застигла, коли Левайя повільно обкрутила її своїм масивним тілом. Не туго і не обмежуючи рухів, а з обережною, майже материнською грацією. Так, як хтось міг би захищати щось тендітне.
Від звіра випромінювалася сила, що пульсувала просто під його шкірою. Вона була первісною й дикою, такою, якою колись була Езміра.
Такою, якою вона мріяла знову стати.
Істота нахилилася вперед, опустивши свою масивну голову, і ніжно притиснула кінчик морди до її маківки. Вона заплющила очі, і її наповнило тепле відчуття.
— Я не можу тут залишитися, — прошепотіла вона, серце її билося так сильно, що голос ледь виходив з горла. — Це вже навіть не питання того, чи достатньо буде просто вдавати, що все гаразд. Серіна…
Нейріса
намагається мене вбити.
— Насправді, вона намагається вбити мене,
— поправила Каліпсо.
— Ну, ми ж тепер одне ціле, хіба ні?
Її охопило дивне відчуття, ніби вона відчула, як Каліпсо почервоніла від її слів.
— Ти нарешті починаєш розуміти, Блеквуд
.
Блеквуд
. Не Айресс. Вибір імені означав для Езміри більше, ніж вона була готова визнати.
Левайя дивилася на неї довгий час, не моргаючи. Потім, повільно видихнувши, що спричинило хвилю на поверхні води, вона почала рухатися. Її довге, звивисте тіло промайнуло повз неї, безшумно розсікаючи мілину. Езміра дивилася, як вона відпливає, стежачи за гладеньким блиском її хвоста, що ковзав з гавані. Але потім Левайя зупинилася, поглянувши на океан, перш ніж знову повернутися до неї.
—
Вона закликає нас піти
, — переклала цей жест Каліпсо.
Езміра тремтячим голосом запитала:
— Але куди?
—
Будь-куди, тільки подалі звідси
, — відповіла Каліпсо.
Езміра тихо кивнула, не відриваючи погляду від моря.
Позаду неї височіло королівство, а морські сфери мерехтіли над палацом. Вона більше не буде вдавати, що Мейрініс — її справжній дім. Їй ніколи не судилося залишитися тут. Її душа покинула цей шлях того дня, коли Сайріс привів її на борт «Нічного Привида».