Страница 81 из 201
Глава 39
РОЗДІЛ 28
ЕЗМІРА
Приплив шепотів біля ніг Езміри, а мереживна піна огортала її щиколотки, поки вона йшла узбережжям Мейрінісу. Місячне світло вкривало море сріблястим сяйвом, а прохолодний вологий пісок приємно холодив ступні. Над головою безкрайнім полотном простягалося нічне небо, всипане зорями, і ще ніколи в житті вона не почувалася такою маленькою.
Її переслідувало видіння зради Нейріси та богів, які вимагали від її батька, щоб він спіймав для них Каліпсо та Нейрісу. Ось чому він був у вежі, коли Мейрініс пав, і як йому вдалося втекти разом з нею.
Чи він навмисно врятував лише Каліпсо? Чи знав він, що Нейріса була заздрісною, ненависною зрадницею?
— І злісною сукою,
— додала Каліпсо.
— Не забувай про це.
— Ага, і це теж.
Вона стиснула зуби, коли її думки закрутилися спіраллю. Каліпсо все ще була окремою душею від неї, але її воля тепер належала Езмірі. Вона відчувала все, що відчувала богиня. Її гнів, внутрішнє сум’яття… її
біль
. Вона відчувала, як їхнє спільне серце розбивалося на шматки, коли вона бачила Нейрісу та Айру разом.
Але якщо Езміра могла відчувати все, що відчувала Каліпсо, то те саме можна сказати і про Серіну та Нейрісу…
Чи знала Серіна, що Нейріса хотіла коханого Каліпсо? Хотіла її
силу
?
Вона прикусила внутрішню сторону щоки, аж поки кров не потекла їй у горло, а очі розширилися від огиди, що заполонила її.
Легке печіння на зап'ясті тепер стало постійним нагадуванням про те, що час спливає. Вона простягнула руку, і над нею спалахнули дві маленькі морські сфери. Бірюзове світло осяяло татуювання, надавши срібному змію того самого кольору. Вона обхопила знак пальцями, впиваючись кігтями, ніби могла зішкребти цей зв’язок.
Навіть через кілька тижнів після ритуалу його магія все ще звивалася під її шкірою. Вона відчувала, як магія вирує в її крові, у кістковому мозку. Вона оселилася в ній, наче солона вода в ранах.
Моя душа пов’язана з єдиною людиною, яка намагається мене знищити.
Ну, з єдиною людиною, яка, можливо, і справді зможе це зробити. Езміра починала вірити, що її сестра, можливо, весь цей час була її найбільшою загрозою.
Чи сказала вона правду про Дрейвіна? Чи справді він втік від неї і врятувався через печери того дня, чи тут було щось більше?
— Боги, я така клята ідіотка, — прошепотіла вона собі під ніс.
Навіть якщо Дрейвін весь час мав рацію щодо Серіни, вона нічого не могла вдіяти, щоб виправити те, що зробила. Цього не можна було скасувати. Вона вкрала королеву його королівства, і тепер була ворогом корони.
Королівство ніколи не пробачить їй і не виправдає її вчинків, і вона не звинувачувала їх у цьому. Езміра навіть не була впевнена, чи хоче вона їхнього прощення. У той момент вона відчувала, що вчинила правильно, і, ймовірно, зробила б це знову.
Що вона справді хотіла, так це правди, щоб раз і назавжди покласти край цій дурниці.
Вона заплющила очі й вдихнула нічне повітря, відчайдушно намагаючись заспокоїтися й зупинити хаос у своїй голові.
Езміра відчула їхню присутність ще до того, як побачила їх.
Море ревіло за її спиною, вітер розвіював сіль у волоссі, але її увагу привернула тиша на одному із дюн. Дві постаті спостерігали за нею, чекаючи.
—
Шпигуни
, — просичала Каліпсо.
Цицьки
. Вона мала б знати, що це станеться.
Езміра нахмурила брови, а її губи скривилися від роздратування.
— Схоже
,
Серіна вже стежить за нами
.
— Мабуть, вона завжди
за нами
стежила.
Її кігті впилися в долоні. Ні за що в світі вона не дозволить цього.
Коли вартові не поворухнулися, вона кинулася до них, піднімаючись по схилу з пухкого піску. Коли вона дісталася вершини, вони нарешті зрушили з місця, поклавши руки на зброю.
— Є якась особлива причина, чому ви спостерігаєте за мною здалеку? — Езміра навіть не намагалася приховати злості у своєму голосі.
— Наказ, — відповів один із них. — Ми маємо забезпечити вашу безпеку.
Інший кивнув.
— Королева хоче, щоб вас захищали.
Езміра гостро засміялася, без жодної теплоти чи розваги.
— Захищали? — повторила вона. — Ви справді думаєте, що
богиня
потребує захисту? — Вона цмокнула язиком.
Їхня мовчанка була достатньою відповіддю.
Вона зробила крок ближче, і вартові напружилися, але не відступили.
Це не було зроблено заради безпеки. Це був зашморг, накинутий їй на шию під виглядом турботи. Саме тоді Езміра зрозуміла, що підступи її сестри завжди починалися з милосердя.
Серіна вважала, що близькість — це контроль, думаючи, що Езміра не помітить тягаря погляду на своїй спині, навіть на обережній відстані.
Захист не був захистом, коли супроводжувався ланцюгами.
Якщо Серіна хотіла побачити, на що вона здатна, Езміра подбає про те, щоб це повідомлення було передано єдиним способом, який вона знала, — насильницьким.
—
Якщо ці вартові так швидко готові обернутися проти однієї зі своїх богинь, тоді нехай напишуть послання нашій близнючці кров’ю на клятому піску, —
безжально промовила Каліпсо в її голові
.
Езміра посміхнулася вартовим, переводичи погляд.
— І ви справді думаєте, що здатні мене захистити?
Між ними промайнула тінь занепокоєння.
Блискавка вирвалася з її руки, перш ніж хтось із них встиг міцніше стиснути списи. Вона влучила у вартового, що стояв найближче до неї, і синій вогонь пробіг по його обладунках. Він здригнувся і впав, а його тіло задиміло на піску.
Другий вартовий роззявив рота, прийнявши бойову стійку й націливши на неї свою зброю.
Її нігті видовжилися, перетворюючись на кігті, і Езміра кинулася вперед, змушуючи вартового відступати. Швидким натиском вона загнала його вниз по дюні, і він, спотикаючись, хаотично розмахував списом. Езміра ухилилася й полоснула кігтями по його грудях, а потім покінчила з ним одним стрімким рухом, розсікши йому горло.
Він повалився на пісок, а червона кров ринула по його грудях, змішуючись із її отрутою. Вартовий закричав, захлинаючись і верещачи від болю, поки отрута роз’їдала понівечену плоть.
Езміра присіла поруч із ним, коли він тримався за шию, відчайдушно намагаючись вижити, поки його життєва сила витікала з нього. Її зіниці змінилися, кинувши блакитно-зелене сяйво на його обличчя.
— Твоя богиня вимагає тиші.
Коли його крики стихли, блискавка зникла з її шкіри, а кігті сховалися.