Страница 77 из 201
.
Езміра згадала слова, які Айра прошепотів Каліпсо в той день, коли він її вбив.
Якщо він ніколи не мав наміру зрадити її або хотів знайти її в іншому житті, то чому ж він погодився встромити лезо в її серце?
Видовище їхніх сплетених тіл було болісно прекрасним. Езміра прагнула відчути те, що, мабуть, відчувала та версія її самої —
Каліпсо
.
Бути цілісною. Коханою. Вільною.
В її голові з’явилося обличчя Дрейвіна, і тоді стиснення в грудях почало посилюватися.
Адже якщо це мала бути їхня доля, чому Айра відпустив її? Чому він не боровся за неї, коли вона була скута ланцюгами, коли її позбавили магії, або коли всі вони обернулися проти неї та її сестри?
Чому Покрова Видінь показує мені це?
Вона просила побачити правду про свого батька та причину падіння Мейрінісу.
Езміра спробувала зв’язатися з Каліпсо всередині себе, але не отримала відповіді. Вона відчувала її, але це було схоже на те, як було все її життя. Ніби богиня була похована всередині неї, у пастці. Езміра замислилася, чи це тому, що її душа вже була тут, у минулому.
Каліпсо, яка лежала в ліжку, ворухнулася, і її вії затріпотіли, мов пелюстки, підхоплені вітром. Її пальці ковзнули по оголених грудях Айри, а на губах з’явилася ніжна усмішка. Вона нахилилася й торкнулася його губ довгим, неспішним поцілунком. Він не прокинувся, але його дихання стало глибшим від її дотику.
Езміра раптом відчула себе так, ніби вторглася в надто особистий спогад.
— Чому він зрадив тебе, якщо ви кохали одне одного? — прошепотіла вона.
Глибока печаль пронизала її груди в ту ж мить, коли вона задала це питання, але вона знала, що це не її власні емоції. Почуття провини заполонило її, коли її богиня була змушена знову пережити біль зради, заподіяної Айрою.
Каліпсо зі спогаду ще мить вдивлялася в його обличчя, проводячи кісточкою пальця по лінії щелепи. Потім мовчки зісковзнула з ліжка. Вона була повністю оголена, коли попрямувала до дверей, а потім схопила халат із прозорого блакитного шовку й накинула його на себе. Тканина тягнулася за нею, наче туман, коли вона ковзала до арочного отвору й виходила з кімнати.
Але щойно двері тихо зачинилися за нею, атмосфера в кімнаті змінилася.
По хребту Езміри пробіг холод, а всередині оселилося дивне передчуття. Айра тепер був сам, все ще спав, але Езміра не могла позбутися відчуття, що в кутку раптом зачаїлася небезпека.
З далекої стіни її погляд привернуло мерехтіння магії. Бажання сховатися за завісою було непереборним, але вона знала, що по суті є примарою у спогаді.
Вона кліпнула, коли мерехтіння почало розчинятися, мов серпанок. І коли очі звикли до напівтемряви, з’явилася Нейріса. Її губи вигнулися в похмуру посмішку, коли бурштинові очі зафіксувалися на Айрі, який міцно спав у своєму ліжку.
Чи… чи вона щойно
маскувалася
на тлі каменю? Чесно кажучи, Езміра не могла судити, адже за століття вона робила це незліченну кількість разів, підглядаючи за іншими.
Але ніколи в інтимні моменти і, звичайно, ніколи щодо того, кого вона нібито кохала.
Нейріса виглядала як змія, що чекає в нерухомості. Хижачка, замаскована під богиню.
Серце Езміри билося об ребра, поки вона спостерігала.
Нейріса безшумно пересувалася по підлозі, її рожево-золоте волосся хвилясто розвівалося за нею, а очі були прикуті до чоловіка, заплутаного в простирадлах. Її стегна коливалися з грацією Серіни, яка знала силу бажання.
Езміра знала цю ходу. Сама її опанувала. І саме тому вона знала, що нічого доброго з цього не вийде.
Нейріса повільно підійшла до ліжка і присіла поруч, вивчаючи його обличчя, нахиливши голову.
— Привіт, коханий, — прошепотіла вона.
Потім вона дозволила халату зісковзнути з плечей, оголивши верхівки своїх грудей. Вона вилізла на ліжко з котячою грацією, поставивши коліна по обидва боки від нього, зависнувши над ним, наче привид, готовий поглинути його душу.
— Айро, прокинься, — прошепотіла Езміра в шоці, але це було марно. Її серце стиснулося. Вона нічого не могла вдіяти, щоб попередити його чи змінити минуле.
Що, в біса, вона робить?
Нейріса простягнула руку, щоб погладити його щоку, і з її вуст вирвався спокусливий муркотливий голос.
— Вона тебе не заслуговує, ти ж знаєш. Не так, як я.
Від імені своєї богині Езміра раптово випустила люте гарчання.
Кігті Нейріси пробігли по поверхні грудей Айри. Спочатку це було легенько, як пір’їнка, але потім, без попередження, вона провела ними вниз, розриваючи його тіло. Чотири гострі лінії розрізали його шкіру, і миттєво забилася червона кров.
Езміра випустила здивований подих.
Все сталося так швидко.
Айра миттю випростався. Він витягнув руку, щоб її впіймати, але вона схопила його за обидва зап’ястя, залишаючись верхи на ньому, а її стегна міцно стискали його.
— Спокійно, — промурмотіла Нейріса, а її кігті впилися в шкіру його зап’ястків, вириваючи кров.
Погляд Айри зустрівся з її, і на мить у його очах промайнула розгубленість. Його тіло розслабилося під нею, хоча її хватка залишалася смертельно міцною, а кров стікала по його руках.
Щось було не так. Щось було дуже,
дуже
, дуже не так.
Езміра кинулася до ліжка, її губи розтулилися від жаху, коли вона побачила це. Якби Каліпсо могла видертися з їхнього спільного тіла, Езміра була переконана, що вона зробила б це тут і зараз.
Погляд Нейріси поглибшав, а в її очах закрутилися дві золоті вирви світла, проникаючи просто в душу Айри.
Езміра роззявила рота, а серце в грудях зупинилося.
Вона, блядь,
застосовує до нього примус
.
Він судомно вдихнув, губи розімкнулися, але слова застрягли в горлі, придушені магією, яка вже пустила коріння.
— Подивись на мене, — прошепотіла Нейріса, голос якої був просякнутий її магією. — Ти знаєш, хто я. Скажи моє ім’я.
— Ти… — Він зморщив чоло.
— Отямся! — закричала Езміра, і її голос відлунював, наче ревів у тандемі з богинею всередині неї.
— Кай. Моя Каліпсо, — закінчив він.
— Чорт. — Езміра не мала уявлення, що робити.
Що вона
могла
зробити? Це ж, чорт забирай, спогад.
На губах Нейріси з’явилася злісна посмішка.
— Саме так. Близнючка, яку ти кохаєш.
Боротьба витекла з його кінцівок, і вона неквапливо відпустила його зап’ястя. Його руки миттєво впали на її стегна, тепер тримаючи її на місці поверх нього.