Страница 76 из 201
Глава 38
РОЗДІЛ 27
ЕЗМІРА
Езміра стояла на верхньому майданчику вежі, дивлячись на двері, а тоді потягнула їх на себе, переступаючи поріг знайомої зали.
Перед очима постала звична темно-сіра цегляна кладка, стіни якої ледь мерехтіли у тьмяному світлі морських сфер. Величезні вікна тягнулися від підлоги до стелі, відкриваючи безперервний краєвид на Мейрініс та океан за ним. У центрі вежі стояла Покрова Видінь, вода в якій нагадувала рідке скло.
Езміра зробила крок до чаші, і холод пробіг по її спині, коли вона подивилася на своє відображення у воді. Вона стояла перед ним у своїй смертній подобі, але серце підскочило до горла, коли вона побачила, що відображення, яке дивилося на неї, належало Каліпсо.
— Ми — одне й те саме.
М’язи Езміри напружилися.
Вона не була тут з того дня, як стала свідком вбивства свого батька. Не наважувалася ступити до вежі з того часу, як втекла звідти, спустившись по гвинтових сходах до парадних сходів палацу, коли її сила вирвалася з неї у вибуху горя та люті.
Езмірі потрібна була звичність, але ще більше —
правда
. Правда про те, чому її батько був у Мейрінісі в день, коли той затонув, і чому він врятував її, а не обох близнюків, що лежали у своїх ліжечках. Напевно, він був у тій кімнаті з якоїсь причини, і, можливо, його прокляття було наслідком того, що він забрав… того
, кого
він забрав.
Не просто королівську спадкоємицю, а
богиню
.
Вона знову зазирнула у воду, а в горлі защеміло від болю, коли її охопили нескінченні запитання.
Сайріс Блеквуд вирвав її з долі, приреченої на темряву. Врятував від прокляття, яке сам узяв на свої плечі. Вага цього відчувалася як ланцюги навколо її ребер, але подробиці минулого розмивалися, як чорнило у воді, і вона не знала, чому вірити.
Езміра багато років вірила своєму батькові, аж поки не дізналася, що він брехав. Вона повірила Дрейвіну, коли він нарешті прорвав її захисні стіни. І вона повірила Серіні, коли та розповіла про минуле Каліпсо та Нейріси.
Але хто міг сказати, що це була правда? Чим більше часу вона проводила в цьому новоствореному королівстві, тим більше починала ставити під сумнів усе. І вона знала, що єдиний спосіб дізнатися правду —
повну
правду
— це вимагати її від Покрови Видінь.
Вона підійшла ближче до чаші, обережно обхопивши її кам’яні краї пальцями.
— Покажи мені.
Повітря заворушилося, легкий вітерець промайнув кімнатою, викликавши хвилю на поверхні води, в якій відбивалося її обличчя.
Серце гучно билося в грудях, нагадуючи, що вона жива, але все ж не ціла. Навіть після того, як дізналася про Мейрініс і здобула силу Каліпсо, всередині все одно залишалася порожнеча. Наче книга, сторінки якої вирвали й спалили, перш ніж вона встигла їх прочитати.
— Будь ласка… покажи мені, ким я була. Покажи правду про минуле мого батька й про те, що привело до дня загибелі Мейрінісу.
Коли слова зірвалися з її вуст, її думки закружляли у тихому хаосі.
Руни на підлозі спалахнули блідо-блакитним сяйвом, закружлявши навколо чаші. Поверхня води почала хвилюватися, ніби сама Покрова вдихнула, перш ніж спалахнути сліпучим світлом.
Яскравість не була золотистою і теплою, а блідою і гострою, як місячне полум’я. Подих застряг у горлі, коли земля під нею зникла. Повітря вирвалося з легенів, коли вона спробувала закричати. Але крик перетворився лише на пронизливий дзвін, коли Покрова потягнула за собою її душу.
Здавалося, ніби її хребет підчепили гаком, наче щось проникло всередину й потягнуло її вперед. Кінцівки стали невагомими, шкіру пронизав крижаний жар, а перед очима все розсипалося каскадом кольорів і тіней.
Час згорнувся сам у себе, простір викривився, і верх із низом втратили будь-який сенс. Кімната навколо зникла — як і її тіло.
А потім сам світ зупинився.
Покрова Видінь раптово відпустила її, мов затриманий надто довго подих, який нарешті вирвався назовні. Вага тіла повернулася, серце шалено калатало, а пальці тремтіли.
Повільно Езміра розплющила очі й усвідомила, що більше не дивиться в минуле.
Вона була
всередині
нього.
Езміра стояла між двома високими вікнами, довгі фіолетові штори майоріли на вітрі. Перед нею простягався балкон, а вдалині море виблискувало, наче скло. Вона затамувала подих від подиву, зробивши кілька нерішучих кроків до перил. Схід сонця над головою палав розплавленими відтінками, осяюючи королівство золотом.
Де вона була? Вона ніколи раніше не бачила такого краєвиду. Це було захоплююче.
Але перш ніж вона встигла оглянути оточення, звук тихого, рівного дихання привернув її увагу назад, у кімнату.
Езміра відвернулася від перил, і її очі розширилися, коли вона оглянула кімнату, що була трохи далі за високими арковими вікнами. Її босі ноги тихо ступали по підлозі, а прозора сукня розвівалася під легкими поривами вітру.
Перед нею відкрилася величезна кімната, витесана з гладкого, блідого каменю з прожилками, що мерехтіли білим і золотим. Ліворуч від неї арочний прохід вів до купальні, яку вона ледь могла розгледіти, а праворуч стояв стіл, заставлений інжиром, м’яким сиром і хлібом.
А там, у дальньому кінці кімнати, стояло величне ліжко, гідне королів і богів, на якому лежали дві постаті, в обіймах.
Шовкові простирадла розкинулися навколо них, зім’яті біля талії, а їхні тіла були осяяні розплавленим світлом. Коли вона зробила кілька кроків ближче, її очі звузилися, і вона побачила, що це були чоловік і жінка.
Тверді контури грудей чоловіка відбивали м'яке світло світанку, що лилося крізь високі вікна. Його риси були розслабленими, а темні вії торкалися верхівки щік. Чоловік виглядав струнким і сильним, спав, поклавши одну руку під голову, а іншою обіймав жінку, притиснуту до свого боку.
У неї перехопило подих.
Сріблясте волосся розсипалося по подушках, наче пасма місячного світла, а її обличчя було всього за кілька сантиметрів від його. Її шкіра слабко світилася, а сила, що вирувала під нею, проступала у вихрових татуюваннях. Ковдра ледь прикривала вигин її стегна та лінію плеча, оголюючи витончений схил спини.
Її рука з довгими нігтями лежала на його грудях, пальці розчепірені в знак володіння.
Каліпсо та
Айра
.
Вони виглядали…
цілісними
. Навіть щасливими. Наче море й полум’я знайшли рівновагу, а його зрада ніколи не торкнулася їхнього світу.
Навіть уві сні боги виглядали закоханими.
Я знову знайду тебе