Страница 75 из 201
Езмірі не сподобалося, що її сестра відповіла на її запитання іншим запитанням.
— Поки що.
— Добре. — Настала пауза, довга тиша між ними, поки сестра оглядала її. — Є якась причина, чому ти досі носиш свій смертний вигляд?
— Мені так більше подобається, — зізналася Езміра, і це була правда. — Хоча я знаю, що ти чекала століттями на день, щоб повернути своє колишнє «я», я — ні. Я все ще намагаюся звикнути до цього.
— Хм, — муркотіла Серіна. — Якщо ти так волієш, то, мабуть, я не можу заперечувати. Однак, коли ми перебуваємо перед нашими підданими, я прошу тебе представлятися як богиня.
Езміра зціпила зуби, а її очі звузилися.
— Ага.
— Вони чекали поколіннями, щоб побачити море, що втілилося у плоть. Ми — їхня сила. Ми — їхня надія, — завершила Серіна.
За зубами Езміри піднялося гірке відчуття. У її думках протест палав сильніше, ніж слова.
Як я можу бути чиєюсь надією, коли я навіть для себе її більше не можу знайти?
Не кажучи вже про ціле прокляте королівство.
Вона важко ковтнула, випрямивши спину, хоча в шлунку все ще крутилося.
— А якщо я більше не хочу бути Каліпсо?
Слова вирвалися, перш ніж вона встигла їх зупинити, але вона більше не могла заперечувати це перед самою собою.
Серіна розширила очі під зморщеними бровами.
— Ну, у тебе зараз небагато вибору, чи не так?
Ця правда осіла в Езмірі, наче якір.
— Ага.
—
Може, я просто прикидаюся, —
подумала вона.
— Може, я завжди прикидалася, і богиня справжня, а я — брехня, що живе під нею.
— Я так розумію, тепер, коли твоя полонянка у тебе, ти залишишся в Мейрінісі, як і було домовлено? — запитала Серіна.
Езміра коротко кивнула, приховуючи думки, що мучили її.
— Як забажаєш.
Але всередині щось розривалося. Бо вона не знала, як довго ще зможе прикидатися тією, кого потребує Мейрініс. Не знала, скільки ще витримає залишатися тут, коли все, чого їй хотілося, — втекти.
Геть від свого життя.
Геть від свого минулого.
І подалі від болю в серці, що, здавалося, висмоктував з неї сили, наче клятий жнець.
— Які у тебе плани щодо ельфійки внизу? — порушила мовчання Серіна.
Езміра знизала плечима, з досадою видихнувши повітря.
Серіна презирливо скривилася.
— Тобі треба дивитися на ситуацію ширше, Езмі. Вона може бути ключем до того, як ми зможемо контролювати корону Лефайріну.
Е
з
мі.
Всередині неї запалав вогонь, коли вона почула своє прізвисько. Прізвисько, яке дав їй батько. Прізвисько, яке використовували лише він і Джак. Серіна використала його того дня біля лагуни, коли навчала її звичаїв Мейрінісу, але відтоді, здається, більше не вимовляла.
Тепер, коли вона про це подумала… Вона була впевнена, що ніколи не згадувала його при сестрі.
Думки Езміри поринули до Покрови Видінь. Дзеркала у царство, яке дозволило їй спостерігати за вбивством батька. Дзеркала світу, до якого майже тисячу років мала доступ лише Серіна.
Вона нахилила голову набік, зморщивши брови, бо вважала, що нарешті склала деякі шматочки пазла. Знак на її зап’ясті, що пов’язував її життя з життям Серіни, почав слабко пульсувати. Постійне нагадування про те, що в неї відібрали, незалежно від причин. Вибір Езміри було відібрано.
Серіна лагідно посміхнулася їй, але це лише збентежило Езміру. Груди стиснулися, а думки намагалися вирватися назовні.
Вона не хотіла цього — не хотіла бути прикутою до когось. Навіть до богині, з якою вона ділила своє тіло. Але тепер Серіна була єдиним, що у неї залишилося. Її сестра-близнючка була єдиною людиною, яка все ще бачила в ній щось більше, ніж монстра чи зламану душу.
—
Я була з тобою все твоє життя, Езміро
, — нагадала їй Каліпсо, і вона готова була на все, аби тільки змусити богиню замовкнути. —
Ти не та темрява, якою тебе називали. І ніколи нею не була
.
Її погляд впав на мармурову підлогу, і думки поринули у скрип корабельного дерева, бризки солоної води на шкірі та гучний сміх екіпажу, коли вони передавали один одному пляшку.
Захоплення від погоні. Бунт.
Свобода
.
Колись вона вважала це лише позолоченою кліткою і мріяла повернутися в минуле, щоб показати тій самотній маленькій сирені, як сильно вона помилялася. Те життя палало так яскраво, а тепер стало лише попелом у її руках.
Ці думки почали її душити. Вона
ніколи
, блядь, цього не хотіла. Вона не просила відродитися, не просила нести тягар втраченого королівства та священної родової лінії.
Езміра завжди хотіла лише моря і життя, викарбуваного за її власними правилами. Але того життя більше не було, і вона нарешті почала усвідомлювати цю правду.
Вона підійшла до вікна, поклала руки на підвіконня і дивилася на безкрає море, що простягалося за межами міста.
— Я все ще твоя маленька сирена, — прошепотіла вона, сподіваючись, що батько почує ці слова навіть з того світу. — Навіть якщо я більше не відчуваю себе собою.
Серіна прочистила горло за її спиною, і Езміра обернулася, спершись на підвіконня.
— Це було справді необхідно? — запитала Езміра, піднімаючи зап’ястя, щоб показати свій знак. — Присягнися мені, що це був єдиний вихід.
Навколо очей Серіни ледь помітно напружилися м’язи.
— Ти втомилася, сестро. Все, що ти бачила, все, що ти зробила… це тисне на тебе. Я розумію твої вагання. Але так, це потрібно було зробити.
Езміра дуже хотіла повірити, що сестра говорить правду. Але всередині її розум кричав.
— Це кайдани, назавжди накладені на наші зап’ястя, —
прошепотіла Каліпсо.
— Я не довіряю твоїй сестрі.
—
Ага
. А я не довіряю твоїй.
Езміра заплющила очі, відчуваючи, що весь цей тягар ось-ось її розчавить. Зрештою, вона ледь кивнула головою.
— Дякую, Езмі. Зв’язок наших богинь стане нашим спасінням до кінця часів. Побачиш. — Вона підморгнула, перш ніж відвернутися від неї й зникнути за поворотом.
Якщо це було їхнім спасінням, то чому Езміра відчувала, ніби ось-ось потоне?
Я мушу згадати, ким я була до всього цього.
Вона видихнула, коли її думки закружляли в голові, але потім її очі розширилися.
Езміра прагнула близькості, відчайдушно потребуючи свого батька та екіпажу. І вона точно знала, що саме приведе їх до неї.