Страница 70 из 201
Вартові, що оточували сцену, спостерігали, переступаючи з ноги на ногу, поки тривала тиша.
І раптом високий пронизливий
крик
розрізав нічне повітря. Усі підвели голови, коли сова, біла як привид і з широкими крилами, пролетіла по північному небу. Вітер посилився, свистячи крізь дерева й шурхотячи листям над головою.
Тоді губа Дрейвіна піднялася вгору.
Дж
ак
.
Тіні Атласа виривалися з нього, а всі вони витягнули шиї, спостерігаючи.
— Що, в ім’я Айри…
Сова ще раз пронизливо закричала, перш ніж пірнути вниз, витягнувши кігті. Вона з гучним маханням крил врізалася в груди Атласа, роздираючи його груди кігтями. Він похитнувся назад, тіні розлетілися в усі боки. Але сова трималася міцно, хапаючи його за обличчя і люто махаючи крилами.
— Що за
хрінь
! — закричав Атлас, коли вона впилася йому в плече, і кров забризкала його вишукану туніку.
У хаосі одне золоте око зустрілося з поглядом Дрейвіна, і саме тоді він зрозумів, що Джак намагався відвернути увагу.
Вартові кинулися вперед, піднявши мечі, але їхній біг зупинився, коли вони побачили Фенікса Лефайріну. Долоні Дрейвіна зашипіли, а по шкірі затанцювало полум’я, спотворюючи повітря довкола жаром. Один лютий помах рук — і леза піддалися неприродній спеці, а їхні вістря скрутилися, мов пергамент у вогні.
Груди Дрейвіна важко здіймалися, поки його сила розпалювалася настільки, що зброя почала плавитися просто в руках вартових. Ті здивовано задихалися, дивлячись, як розпечений метал стікає на землю тонкими струмками й шипить, торкаючись каменю.
Ну, це було незвично, але, тим не менш, корисний трюк.
Настала мить приголомшеної тиші, перш ніж він зустрів сповнені жаху очі вартових. Він поглянув на Атласа, який зі стогонами висмикував пір’я Джака, намагаючись звільнитися з пазурів сови. Варіс намагався допомогти, тримаючи меч напоготові, але Атлас смикався надто хаотично, не даючи йому влучити.
Один із солдатів скористався тим, що Дрейвін відволікся, і зробив крок до нього.
— На твоєму місці я б цього не робив, — попередив він.
Але вартовий лише підняв кулаки, оглядаючи Дрейвіна з голови до ніг. Потім він атакував.
— Проклятий Айра, — пробурмотів Дрейвін, і в ту ж мить його кулак влучив чоловікові в щелепу, відкинувши його назад.
Інший вартовий кинувся на нього, розмахуючи щитом, але Дрейвін ухилився і влучив ліктем у живіт солдата. Третій влучив йому кулаком у ребра. Він хрипнув, а потім схопив чоловіка за комір і з усією силою штовхнув його обличчям у стіну в’язниці.
Поки вартові намагалися підвестися на ноги, він підбіг до своїх людей, які все ще були зв’язані й у крові.
— Не рухайтеся, — пробурмотів він, намагаючись віддихатися. Хвиля тепла розплавила ланцюг, що з’єднував залізні кайдани, наче віск, звільнивши їхні руки від пут.
Схопивши Сема і Томмі за руки, він підняв їх на ноги.
— Вставайте.
Рухайтеся!
— Він не міг стримати свого тону. Якщо їх знову спіймають, їм кінець.
Дрейвін знову повернувся до солдатів, які їх переслідували, і лише одним поглядом спалив їх усіх, перетворивши на попіл, який миттєво розвіявся на вітрі. Одну мить вони були там, а наступної — зникли.
— Чорт забирай, Дреє, — видихнув Сем, роззявивши рота.
— Сюди! — гримнув Дрейвін, штовхаючи своїх двох людей до коней.
Позаду них Атлас зривав з себе сову, а його тіні хльостали птаха, наче батоги.
— Джаку, лети! Зараз! — проревів Дрейвін.
Джак злетів у повітря, перш ніж його встигли спіймати, і змахнув крилами, зникаючи в темряві.
Дрейвін, Сем і Томмі кинулися до стовпа для прив’язування коней. Дрейвін дістався першим, одним рухом заскочивши на спину чорного жеребця, на якому прибув сюди. Міцно стиснувши поводи, він побачив, як Сем застрибнув у сідло однієї із сірих кобил вартових. Томмі був старшим і рухався повільніше, але все ж поспішив за ними, ледь ухилившись від арбалетного болта, який із тріском увігнався в дерев’яний стовп позаду нього.
— Томмі, швидше!
Він не встигне.
У Дрейвіна серце підскочило до горла, коли він пришпорив жеребця. Кінь рвонув уперед, а копита загриміли по землі.
Він мчав до Томмі, простягнувши руку, а навколо них свистіли стріли, що сипалися з даху в'язниці.
Дрейвін простягнув руку, схопив Томмі і потягнув щосили, а його кінь не зупинявся. Томмі підскочив і зі стогоном впав у сідло. Вони розвернулися і помчали, коли він ледь встиг підтягнутися за Дрейвіном.
— Чорт забирай, хлопче, — буркнув Томмі ззаду. — Ти мав мене залишити. Я тільки затримую тебе.
— Ти ж мене знаєш, — крикнув він через плече.
— Ага, — сказав Томмі з напівусмішкою. — Це точно, хлопче.
Жеребець похитнувся під вагою їх обох, але втримався.
— Помчали! — крикнув Сем, коли вони мчали до нього.
Вітер свистів у вухах Дрейвіна, коли вони проривалися крізь ворота в’язниці, ухиляючись від вартових, які поспішали закрити останню барикаду. Стріли свистіли в повітрі, пролітаючи повз них, ледь не зачепивши всіх.
— Тримайся, Томмі! — гримнув Дрейвін. Його жеребець перестрибнув через низьку кам’яну стіну, піднявши хмару пилу, а копита з гучним стуком впали на дорогу з іншого боку.
Позаду них полум’я, яке він запалив, сяяло, наче маяк, освітлюючи опівнічне небо яскраво-помаранчевими відтінками. Зверху сова знову прокричала, облетівши їх один раз, перш ніж зникнути в хмарах, що тягнулися до моря.
Світанок розлився по горизонту, заливаючи океан блідо-золотими та фіолетовими відтінками. Прихована за гострими скелями та низькими кручами, вода в затоці мерехтіла у ранковому світлі, а туман звивався вздовж прибою.
Шлюпки м'яко гойдалися на мілині, наполовину приховані туманом. З палуби «Валор», що плавав за кілька метрів, пролунав тихий свист, і останні втомлені члени екіпажу вивалилися з лісу на вузьку смугу берега.
— Вони тут! — гукнув із корабля Джак, і за борт одразу полетіли мотузяні драбини. Він прилетів сюди раніше за всіх, поки решта чекала, як дістатися на борт.
Чоботи хлюпали у холодних хвилях, коли Дрейвін та його закривавлені, кульгаві втікачі один за одним піднімалися на шлюпки.
Ніхто не промовив ні слова, відколи вони зустрілися з екіпажем Езміри. Виразу облич Рена і Рівена, коли вони побачили, що Дрейвін повернувся лише зі своїми людьми, було цілком достатнім, щоб він зрозумів, що вони склали два й два — решта їхнього екіпажу загинула. У грудях стиснулося, бо він знав, що це його провина.