Страница 66 из 201
спрацювало
.
— Проклятий Айро, — прошепотів він, відчиняючи двері.
— Це зрада, — сказав Джак, виходячи з камери. — Принц ти чи ні, але за це на тебе відкриють полювання.
Дрейвін зустрів погляд Джака.
— Воно вже давно відкрите.
Коли всі були звільнені, піратська команда згуртувалася разом.
— А що з усіма іншими? — запитав Рен. — Вони ж не могли запхати всіх наших смертних сюди разом із нами.
— Деякі з них тут? — Дрейвін підняв брови.
— Ми сказали їм, що ми перевертні, сподіваючись, що вони нас злякаються, — озвався один із чоловіків, вказуючи на себе й кремезного чоловіка поруч.
Джак схрестив руки.
— Ага, тут лише Алек і Торін. Решта — в іншій в’язниці.
Дрейвін оглянув їх усіх. Боги, він справді це робить, чи не так?
— Кілька членів моєї команди саме зараз прямують до в’язниці Лефайріну і планують їх звільнити. Вони мають зустрітися з нами на моєму кораблі «Валор».
Усі ледь помітно кивнули, обережно озираючись навколо.
— Ходімо заберемо нашу дівчину, гаразд? — Джак покрутив пальцями.
ГУП.
Усі різко повернули голови до дверей, коли ті з гуркотом врізалися в стіну. Коридором прокотилося тупотіння чобіт по каменю, а за ним — крики вартових.
— Гей! — заволав хтось. — Королеву взяли в заручники! Замок закрити! Нікого не впускати й не випускати!
У Дрейвіна все похололо всередині, а горло стиснуло так, що стало боляче ковтати.
— Що ти, в біса, накоїла, Дике Полум'я? — прошепотів він, широко розплющивши очі.
Джак дивився на нього з допитливістю, піднявши брову, ніби теж все зрозумів.
У коридорі лунав гуркіт чобіт.
— Що нам тепер робити? — запитав Рен. — Ми в пастці...
— Заткнись і біжи! — пробурмотів Рівен, штовхаючи його вперед. — Чуєш? Вони йдуть!
— Ні, ми будемо битися. Тепер, коли наша магія повернулася, ми зможемо впоратися, — сказав Джак.
— Ні. — Голос Дрейвіна був суворим, і всі звернули на нього увагу.
— Де вартові? — долинув крик від входу до підземелля.
— Це попіл! — пролунав інший голос. — Тут хтось є? — У залі пролунав звук металу, що вислизає з піхв.
Проклятий Айра.
Дрейвін обернувся, кинувши погляд у дальній кінець підземелля. Пульс гучно стукав у вухах. Попереду коридор уже спалахував світлом смолоскипів, а тіні вартових стрімко наближалися.
— Йдіть за мною, — наказав він.
Куля полум’я спалахнула над долонею Дрейвіна, коли він кинувся до дальньої стіни підземелля, а решта пішли за ним.
Його батько часто приводив його сюди для покарання, іноді навіть залишаючи його тут на довгі години. І одного дня, коли його спина притиснулася до стіни, вона обвалилася й тріснула, відкривши прохід до тунелю. У дитинстві він часто пробирався тим вузьким проходом, що виводив його до річок, а зрештою — до моря.
Дрейвін завжди вважав, що саме звідти походить його любов до моря. Воно слугувало йому втечею ще тоді. Але тепер він вірив, що його любов до моря ніколи не була його власним вибором, коли в його уяві з’явилася пара крижаних очей.
Вони дійшли до кінця коридору і опинилися віч-на-віч із кам’яною стіною.
— Глухий кут! — ревнув Джак, обернувшись до Дрейвіна. — Справді, Феніксе?
— Не дайте їм втекти! — крикнув вартовий, коли вони кинулися в погоню.
Дрейвін у паніці оглядав стіну, а по спині стікав піт.
— Відсуньте ці ящики! — крикнув він, зі стогоном відсунувши стару бочку. За нею ледь проглядався контур прихованого входу.
Екіпаж не вагався, допомагаючи йому розчистити шлях, поки тупіт чобіт наближався.
Він ударив кулаком по каменю, натискаючи на нього всією вагою, поки стіна не заскрипіла й не прогнулася, відкривши темний як смола тунель, забитий пилом і затхлим повітрям.
— Давайте! — ревів він, хапаючи Рена за комір сорочки й штовхаючи його на коліна, щоб той проліз крізь отвір.
— Ух… — Рівен завагався, заглядаючи в тісний тунель, висота якого ледь дозволяла присісти.
— Швидше! — пробурмотів Дрейвін. — Рухайтеся!
Один за одним вони втиснулися у вузький простір, шкребучи черевиками та руками по землі, поспішаючи вперед.
Джак збирався йти останнім, але обернувся і оглянув його з ніг до голови.
— А ти?
Крики відлунювали, коли вартові вибігли з-за рогу. Вони різко зупинилися, коли їхні погляди зупинилися на ньому, а щелепи відвисли.
— Я буду прямо за вами, — відповів Дрейвін, відступаючи. Він підняв обидві руки, викликаючи полум’я. Тепло затремтіло на підлозі підземелля.
Очі вартових розширилися. На мить запала приголомшена тиша, і було чутно лише тріск полум’я.
— …Капітане Дрейвіне? — сказав один із них, не вірячи своїм очам.
Дрейвін не здригнувся, його руки тримали те сяюче тепло, а тіло тріщало від сили.
— Ви допомагаєте піратам? — крикнув інший. — Це полонені короля!
Третій вартовий зробив крок уперед.
— Заарештуйте їх!
Троє рушили вперед.
— Я не хочу вас кривдити, — зізнався Дрейвін. — Але я впевнений, що ви бачили ту купу попелу біля входу. Тож ви повинні знати тут і зараз… що я
це зроблю
.
— Ти клятий зрадник! — гримнув один.
Вартові кинулися вперед, але раптом у невеликому приміщенні завив сильний вітер, розвіваючи його волосся в усі боки.
Джак вийшов з-за спини Дрейвіна, піднявши обидві руки. Повітря вибухнуло вперед, збивши двох чоловіків з ніг.
Тоді Дрейвін випустив свій вогонь.
З вибухом енергії його полум’я вистрілило по підлозі. Пекло в’їлося в камінь, здіймаючись вгору, підхоплене вітром Джака. Дві магії танцювали й зіштовхувалися, обертаючись дедалі швидше, утворюючи палаючий циклон, що здійнявся між ними та вартовими. Вир вогню закрутився, ув’язнивши їх у клітці з пекучого полум’я та ревучого вітру.
Чоловіки завмерли, опинившись у пастці між злитою магією Дрейвіна та Джака, а їхні обличчя видавали жах.
— За це вас усіх повісять! — викрикнув один із них.
Спека обпалила стелю, і пил та попіл посипалися дощем.
— Нам треба йти! — крикнув він Джаку, який відповів суворим кивком.
Дрейвін відвернувся від кричущих вартових, кинувши на них останній погляд через плече, а вони дивилися на нього, зблідлі. Потім він забіг у тунель слідом за Джаком і закрив його за собою невеликою стіною тріскучого полум’я.
Помаранчеве світло поглинуло їх, коли вони повзли слідом за іншими.