Страница 64 из 201
Він підвівся на ліктях, дивлячись на неї.
— Чому ти це робиш?
Езміра зупинилася біля каміна.
— Хіба це не очевидно?
Атлас підвівся з ліжка, а тіні закружляли навколо його плечей.
Вона презирливо скривилася, підняла дрібничку з камінної полиці, покрутила її в руках, а потім кинула у вогонь.
— Я хочу, щоб ти знав, як це — коли у тебе відбирають усе, що ти любиш. — Вона підморгнула. — Де Дрейвін?
— Ти клята сука…
Езміра підняла палець і цмокнула, перервавши його.
— Спокійно, принцику. Твій гострий язичок може тобі дорого коштувати.
Атлас відчайдушно намагався заспокоїти своє серце, що шалено билося, але марно.
— Ну, якщо ти не хочеш казати, де твій брат, то нічого страшного. Я його зрештою знайду. Але велсініт… — Її злісна посмішка повернулася. — Де ти його видобуваєш?
О, у неї було чимало нахабства.
— І чому, блядь, я маю тобі це казати?
Езміра підняла брову.
— О, не знаю, може щоб повернути свою гарненьку ельфійку?
Чорт. Чорт. Чорт. Що мені робити?
— Не знаю, — сказав він, стискаючи кулаки.
— О, я в це ні на секунду не вірю, Атласе.
Те, як вона недбало вимовила його ім’я, викликало в нього тремтіння. Ніяких титулів. Ніяких глузливих прізвиськ… Це було занадто особисто.
— Це правда, — випалив він, брешучи. — Смерть мого батька була несподіваною. Він не передав мені свої знання.
— Ти щойно сказав мені, що плануєш видобувати ще.
— Якщо я його коли-небудь знайду, — заперечив він.
Вона дивилася на нього, звузивши очі. Він стримав тремтіння, яке так хотіло пробігти по його тілу, коли її погляд оббігав його з голови до ніг.
Езміра цокнула язиком і підійшла до нього, але він відмовився відступити навіть на крок. Її голова була трохи нижче його підборіддя, коли вона дивилася на нього, а на її губах грала дратівлива усмішка.
Боги, як Дрейвін міг кохати таку жорстоку людину?
— Тоді не має значення. Я все одно зрештою дізнаюся твої таємниці. Але тим часом, тепер, коли твоя дружина в моїх руках, я прийшла повідомити тобі, що ми оголошуємо війну.
Він відкинув голову назад.
— Війну?
— Ага. — Вона підморгнула, перш ніж відвернутися від нього.
У ледь помітному мерехтінні її постать знову змінилася. Перевтілення богині не було схоже ні на що, що йому доводилося бачити раніше. Вона могла набувати будь-якої подоби, бути ким завгодно й коли завгодно. Це тривожило. Езміра тепер стояла перед ним як Каліпсо, її срібне волосся відбивало місячне світло, що пробивалося крізь вікна його балкона.
— Але не хвилюйся. Це не війна проти тебе…
Атлас прочистив горло, ледь стримуючи лють.
— Ну що ж, Езміро, я в напрузі. Якщо ти тут не для того, щоб оголосити війну Лефайріну, то кому ж?
— Нейріса та Каліпсо оголошують війну самому Богу Люті та Війни, — відповіла вона, ніби це не було найабсурднішим, що він коли-небудь чув.
— Айрі?! Ти оголошуєш війну нашому богу? — гримнув він. — Він навіть більше не ходить по цьому світі. Він не ходив тут уже тисячу років. Це неможливо.
— Невже? — кинула вона виклик, а її синьо-срібні татуювання закружляли, випромінюючи ледь помітне сяйво сили. — Я — богиня, і я стою перед тобою тут і зараз.
— Це інша справа, — пробурмотів він. — І як, по-твоєму, це має статися?
— О, це насправді досить просто. Якщо ми не можемо покарати Айру за його гріхи та зраду, ми просто покараємо його підданих.
Розум Атласа спорожнів, щелепа відвисла. Його груди важко піднімалися, коли він відчайдушно намагався придумати план.
— Я ж не можу просто закликати свого бога й очікувати, що він відповість.
Езміра — або Каліпсо — нахилила голову набік.
— У вас немає храмів, де можна молитися?
Він стиснув щелепи.
— У Лефайріні це заборонено.
— А хто встановив цей закон? — запитала вона виклично.
Мій батько, ось хто.
Можливо, він міг би його скасувати.
— І, — протягнула вона, — хіба ти й твій брат, що володіє вогнем, не носите в собі частку душі Айри? — Езміра всміхнулася. — Я впевнена, що ти зможеш якось до нього достукатися.
Тоді, коли його гнів нарешті зник, його тіні вирвалися назовні. Вони огорнули її, знову стискаючи її горло. Езміра закинула голову назад і засміялася — низьким, божевільним сміхом. Смолоскипи вздовж стін шалено затремтіли, ніби відсахуючись від цього звуку… від неї.
Саме тоді Атлас нарешті зрозумів, що вона
дозволила
йому це зробити. Для неї це все було лише клятою грою.
— Ти думаєш, твої маленькі темні трюки можуть мене утримати?
Вода просочувалася всередину. Не з вікон чи щілин, а з самого повітря. Густий туман прилипав до його шкіри. З гучним тріском над її плечем утворилася водяна лоза, яка вистрілила вперед, розрізаючи тіні, що сковували її, наче стрічки диму.
Атлас роззявив рота, коли очі Езміри засяяли сріблястим блиском. Її тіло почало підніматися над підлогою, зависнувши за кілька футів над кам'яними плитами, а волосся закружляло навколо неї, мов пасма сріблястої блискавки.
Сирена. Богиня.
Кошмар
.
Каліпсо була втіленням кошмару.
— Твій батько потонув, кричачи. Твоя королева — наступна, — прошипіла вона, і її голос луною прокотився кімнатою. — А коли я повернуся, то не для того, щоб погрожувати тобі, принцику. На відміну від твого брата, я завжди дотримуюся своїх обіцянок.
Порив морського вітру з гучним гуркотом розчинив за нею двері балкона. Бордові штори затріпотіли в повітрі, а вогонь у каміні згас в одну мить.
Атлас завмер на місці, коли вона опустилася на землю і великими кроками попрямувала до тераси.
Озирнувшись через плече, Езміра вхопилася за перила балкона.
— Війна не наближається, Атласе. Вона вже біля твоїх воріт.
Він моргнув, а вона вже зникла.