Страница 58 из 201
— Я знаю, — просичав Дрейвін. — Але я не залишу їх. Мені потрібна ваша допомога, щоб витягнути їх звідти. Сьогодні вночі.
Тіла Сема й Томмі зціпилися.
— Ти, блядь, мені винен, — пробурмотів Дрейвін, звузивши очі й дивлячись на свого першого помічника. — Чесно кажучи, ти винен
їй
.
Сем трохи відкинув голову назад.
— Я
благав
тебе зупинитися. Я благав тебе не стріляти в Езміру, — закінчив Дрейвін, і від цього спогаду на кінчиках його пальців спалахнули іскри. Він досі відчував стільки гніву, стільки люті до свого найкращого друга за те, що той націлив зброю на жінку, яку він кохав. — А ти
все одно
стріляв у неї разом з іншими солдатами.
— Ти хотів, щоб я порушив накази мого нового короля у його власній тронній залі? — Сем похитав головою, але його очі були сповнені провини. — Дреє, ти не можеш очікувати цього від мене після того, що вона зробила.
— І саме через це я очікую, що ви підете зі мною зараз, — сказав Дрейвін, хапаючи їх за руки й виводячи через бічні двері у темний коридор, подалі від допитливих очей.
— Ти просиш нас зрадити корону, капітане, — нарешті сказав Томмі, повернувшись до них. — За це нас
усіх
можуть повісити.
— Я знаю. — Голос Дрейвіна затремтів, але він змусив себе заспокоїтися.
— Що, в ім’я всіх богів, з тобою не так, Дреє? — викрикнув Сем.
Чесно кажучи, багато чого.
— Послухайте, я знаю, як це виглядає. Я знаю, про що вас прошу, і я знаю, що це майже божевілля. Це не наказ. Ви можете відмовитися зараз, якщо хочете. Але я піду.
— А якщо пірати спробують нас убити? — різко запитав Сем.
Дрейвін знизав плечима.
— Якщо хтось із них буде настільки дурним, щоб почати діяти, вбий його.
— О так, давай просто вчинимо зраду, визволимо тих клятих піратів, які, ймовірно, вб’ють нас при першій-ліпшій нагоді, а потім побіжимо за богинею, яка влаштувала криваву бійню, — глузував Сем роздратованим, високим голосом.
Дрейвін лише кинув на нього знаючий погляд, повільно піднімаючи брову.
— Заради Айри, я знав, що ця жінка принесе проблеми ще тієї ночі, коли ми взяли її на борт. — Сем потер скроні, відкинувши голову назад, а потім випустив роздратоване зітхання. Але потім він кивнув. — Ми з тобою. Просто скажи, що тобі потрібно.
Дрейвін кліпнув очима.
— Чекайте, серйозно? — Він не хотів давати їм шансу відмовитися, тож продовжив. — Гаразд, зробимо це сьогодні вночі, поки всі занадто п’яні, щоб щось помітити. Більшість охорони Лефайріну перебуває в тронній залі. Найскладніше те, що екіпаж розділений.
— Що ти хочеш, щоб ми зробили? — запитав Томмі.
— Мені потрібно, щоб ви визволили смертних із центральної в’язниці Лефайріну. Залишіть підземелля замку мені.
— Нам кінець, — пробурмотів Сем.
Дрейвін хмикнув і посміхнувся, молячи Айру, щоб він помилявся.