Страница 57 из 201
Глава 31
РОЗДІЛ 20
ДРЕЙВІН
Велична тронна зала наповнилася музикою й гомоном голосів. Натовп дворян, вбраних у розкішні шовки та оксамити, танцював і святкував на величному балу на честь коронації Атласа, а привезене із Сумнею, королівства Елоувінн, вино лилося рікою.
Дрейвін спостерігав з околиці, відчуваючи себе так само, як і під час останнього зібрання в замку. Тієї ночі, коли Езміра захопила його — тієї ночі, коли
все
змінилося.
Він поглянув на помост і нахмурився. Там, де колись сидів король Роу, тепер оніксова корона сяяла на голові його брата, а поруч стояла Елоувінн.
І, здавалося, Атлас зовсім не хотів бути тут. Чоловік, який завжди жив заради святкувань, випивки, танців і того, щоб наприкінці вечора зникнути в компанії чергової красуні, змінився до невпізнання. Так багато змінилося. Чоловік, що сидів на троні Лефайріну, був лише тінню брата, з яким він виріс, кого він вважав, що знає до самої глибини душі. Єдиної людини в королівстві, у якій він був певен: вони ніколи не опиняться по різні боки прірви.
Дрейвін мало в чому був упевнений, але завжди вірив, що принаймні брат залишиться поруч. І хоча стосунки між ними стали напруженими, і він прагнув це виправити, він просто… не знав, як. Він знав, яку позицію займав Атлас щодо Езміри, і Дрейвін відмовився змінювати свою.
У горлі стиснулося, коли до нього почало доходити, що нічого вже ніколи не буде так, як раніше.
Не встигнувши добре обдумати ситуацію, Дрейвін поправив камзол і рушив крізь натовп, проштовхуючись повз дворян, які перешіптувалися й здивовано проводжали його поглядами.
Атлас одразу його помітив, і його гострий сірий погляд звузився, коли він підійшов до краю помосту.
— Ну, брате, — промовив він, піднімаючи келих з вином. — Насолоджуєшся святом?
— Навряд чи, — пробурмотів Дрейвін. — Нам треба поговорити.
Не кажучи більше ні слова, він піднявся сходами, серце в грудях гучно стукало. Музика за його спиною набирала сили, вага поглядів усіх у бальному залі тиснула на його спину, але він не відводив погляду від брата. Тепер його
короля
.
Нова корона важко лежала на голові Атласа, хоча горда, втомлена посмішка, яку він носив, ледь приховувала тіні під його очима. Елоувінн мовчки спостерігала з його боку, її золоті очі блищали.
— Про що? — Атлас відкинувся на спинку трону. — Про те, як ти вирішив перестати дутися в тіні й приєднатися до святкування? Як це не схоже на тебе, Дрейвіне. — Він підняв брову в глузливому жесті.
Його спроба пожартувати застала Дрейвіна зненацька, але він навіть був вдячний за це, сподіваючись, що так буде легше почати розмову, якої вони обоє потребували.
Дрейвін вимушено посміхнувся.
— Щось на зразок того.
Між ними виникла довга пауза, і Атлас оглянув його з голови до ніг.
— Я не був упевнений, чи ти взагалі з’явишся.
Дрейвін видав млявий сміх, і напруга з його плечей спала.
— Я теж.
— Я давно хотів поговорити з тобою. Про… ну, про все, — зізнався Атлас.
— Тому я й прийшов. Щоб вибачитися за те, що зробив. За Езміру. Я… — Дрейвін важко ковтнув. — Я втратив самоконтроль і дозволив серцю взяти гору над розумом.
Брехня мала огидний присмак на язиці, але йому потрібно було побачити реакцію брата. Потрібно було перевірити, чи є шанс врятувати ситуацію.
Очі Атласа трохи розширилися, у них промайнуло здивування.
— І я вчинив так само, — нарешті сказав він напруженим голосом. — Я дозволив гніву засліпити себе. Батько… Я знаю, яким він був. І тепер я знаю, що він зробив і з тобою. — Він знизав плечима, повільно похитавши головою. — Ми обоє винні.
Слова брата викликали біль у грудях Дрейвіна, але він не був упевнений, чи то тому, що повірив у них, чи то тому, що його власні слова не відповідали його серцю.
— Я хочу це виправити, — зізнався Атлас. — Це не правильно. Ти завжди був поруч зі мною.
У
будь-яких ситуаціях
. Я маю намір дотримуватися цього до кінця свого правління.
Дрейвін ледь зміг вичавити з себе напівпосмішку.
— Я теж.
Він мав це на увазі. Справді, мав. Але він також знав, що це неможливо.
Погляд Атласа пом’якшав.
— Ми — родина. Ніколи не забувай про це, хай що трапиться далі.
Що трапиться далі.
Ці слова викликали тривогу в душі Дрейвіна.
Того дня в тронній залі Атлас сказав, що буде готовий, якщо Езміра колись повернеться. То що ж він планував?
Він кивнув і прочистив горло.
— Я не забуду.
— Слава богам, — сказала Елоувінн, стоячи поруч з Атласом, і увага обох перейшла на неї, коли вона зробила ковток вина. — Що? Боги, ви обоє були такі нещасні. Час поцілуватися й помиритися. — Вона підморгнула.
Обидва тихо засміялися, і Дрейвін ще мить стояв перед ним, відчуваючи, як між ними все ще висить тягар невимовленого. Але принаймні це вже було чимось.
— Іди, — сказав Атлас, посміхнувшись іронічно. — Насолоджуйся тим, що залишилося від ночі. Поговоримо вранці.
Дрейвін коротко кивнув і, розвернувшись, спустився з помосту. Він не міг позбутися думки, чи не чекає Атлас, як і він сам, хто з них завдасть першого удару.
Але Дрейвін не міг далі так жити, і він знав, що самотужки йому не вдасться визволити команду.
Оглянувши натовп, він побачив Семвелла і Томмі біля далекого столу, де було розставлено вино та їжу. Озирнувшись, він побачив, що Атлас уже розмовляв із кількома лордами, і, здавалося, ніхто не помітив його зникнення. Тоді він кинувся до членів своєї команди, намагаючись тримати рівний крок, але він знав, що час спливає.
Вони випрямилися, побачивши його.
— Капітане, — привітався Сем.
— Радий нарешті тебе бачити, хлопче, — сказав Томмі.
Дрейвін посміхнувся їм кволою посмішкою і провів рукою по волоссю.
— Ви мені потрібні. І ви обоє, і, ймовірно, решта.
Вони обмінялися тривожними поглядами.
— Для чого? — тихо запитав Сем.
Він не гаяв часу.
—
Екіпаж «Нічного Привида»… вони досі гниють у підземеллях.
Сем презирливо скривився.
— Там, де їм і місце. — Він підвів погляд на Дрейвіна, в якому промайнула нотка виклику. — Там, куди
ми
їх помістили.
Дрейвін гнівно видихнув через ніздрі.
— Тепер, коли наш батько спочиває з миром, а Атлас коронований, він має право покарати їх. — Його погляд став суворим. — Ти знаєш, що це означає. Їх повісять.
— Заради Айри, — вилаявся Сем під ніс. — Саме так, Дреє. Вони на це заслужили.
Чорт забирай, Семе.