Страница 56 из 201
Глава 30
РОЗДІЛ 19
ДРЕЙВІН
Небо вранці похорону було затягнуте всіма відтінками сірого, а важкі хмари нависли над Лефайріном, наче задушливий саван. Холодне повітря жалило шкіру Дрейвіна, поки він стояв у королівському дворі, оточеному кам’яними стінами, а багряно-золоті прапори безвольно тріпотіли на вітрі.
Покоївки й цілительки одягли його батька в найрозкішніші шовки й поклали корону на його голову, перш ніж тіло було влаштоване на поховальному багатті. Натовп, що збирався довкола, пошепки вихваляв покійного короля, та більшість чудово знала, що кожне слово було брехнею.
А все, що бачив Дрейвін, — це холодне, бліде тіло чоловіка, який правив з жадібністю та вогнем аж до самого кінця.
Натовп був величезний — дворяни, солдати, жриці та прості люди, яких змусили зібратися, схиливши голови в тому, що ледь можна було назвати жалобою. Жоден з них не плакав за цим чоловіком, і за це, принаймні, Дрейвін був вдячний.
Його батько не заслуговував на те, щоб його піддані оплакували його смерть. Якщо вже на те пішло, то вони мали б святкувати.
Атлас стояв, випрямившись, попереду, а Елоувінн — поруч із ним; обоє були вбрані в чорне, а біля їхніх ніг кружляли тіні. Його щелепа була напружена, губи стиснуті в тонку лінію, а очі були…
холодними
.
Він і Дрейвін досі не розмовляли з часу смерті короля, але попередження Елоувінн повторювалося в його голові майже щосекунди. Він спостерігав за нею, поки вона стояла поруч із його братом, тримаючи спину рівно й не відводячи погляду від натовпу, а її великий палець ніжно погладжував його долоню.
Принаймні, здавалося, що вона його втішає.
Жриці безперервно бурмотіли про честь, обов’язок і жертву. Про те, як король Баррет Роу був першим, хто правив за допомогою тіні та вогню, і першим королем, якому сам Айра подарував магію у вигляді його спадкоємців.
Це все було так клято смішно. Дрейвін дивився на вогнище, а гнів скручував йому нутро, коли він слухав усі ці брехні. У тому, що зробив його батько, не було ніякої честі.
Його кулаки тремтіли, коли слова накривали хвилею. Вони говорили про спадщину, про те, як його спадкоємець, Атлас, тепер перейме владу. Але ніхто не наважувався згадати про кров, яку він пролив. Про голод і руйнування, які він спричинив у власному королівстві.
На дворі запала тиша, коли Атлас вийшов уперед, його чорний плащ розвівався на вітрі, а погляд блукав по зібраному натовпу.
— Сьогодні ми ховаємо короля. Сьогодні… — його голос на мить затремтів, — ми ховаємо мого батька. Людину, яка зробила це королівство таким, яким воно є сьогодні. Кров Роу збудувала трон Лефайріну, і хоч багато хто не погоджується з тим, якою ціною це було зроблено, саме його правління нарешті принесло нам силу.
Дрейвін стиснув зуби, почувши ці слова. Влада, яку його правління принесло їхньому королівству, була куплена життям його синів.
— Тепер тягар цієї корони лягає на мене. — Атлас випрямив плечі, виглядаючи як гордий король. — Я присягаю перед усіма вами тут і зараз, що я не здригнуся. Не зламаюся. Я правитиму з силою, з вогнем і з волею спалити наших ворогів дотла.
Його погляд мимохідь ковзнув на Дрейвіна, який мовчки стояв осторонь, намагаючись приховати огиду на обличчі. Атлас уже використовував магію Дрейвіна як загрозу.
— Усі, хто виступить проти нашого королівства,
усі,
хто наважиться загрожувати тому, що він збудував, зазнають тієї самої долі, — продовжив Атлас. — А тепер, принце Дрейвіне…
Тіло Дрейвіна напружилося.
— Чи зробите ви честь і відправите нашого покійного короля додому? — Атлас вказав на тіло їхнього батька на вершині похоронного багаття, коли їхні погляди зустрілися.
— Підкоряйся,
— ніби говорив погляд його брата.
Дрейвін роздув ніздрі, підкоряючись, і ледь помітно кивнув, піднімаючи руку до похоронного багаття.
— Нехай вогонь короля Баррета Роу горить вічно, — оголосив Атлас.
Полум’я спалахнуло на кінчиках пальців Дрейвіна, і він висунув руку вперед. Пролунав рев вогню, і деревина похоронного багаття миттєво згоріла у вирві червоно-золотого полум’я. Спека обпалила двір, коли полум’я здійнялося високо в небо, а дим підіймався, наче темний сигнал до богів.
Поки полум’я пожирало те, що залишилося від тіла їхнього батька, натовп стояв нерухомо, обличчя людей були блідими у світлі вогню. Запах диму, попелу та спаленого тіла задушував повітря.
Ніхто не рухався, поки Атлас не відвернувся від пекла і не спрямував погляд на натовп.
Важкий дзвін один раз пролунав десь із середини міста, і його гул прокотився королівством, знаменуючи кінець одного правління й початок іншого. Жриці в багряних шатах рушили вперед, схиливши голови, проходячи вздовж згасаючого вогнища.
Щось блиснуло серед їхнього кола, коли вони зупинилися біля підніжжя сходів, привернувши увагу Дрейвіна. Верховна жриця ступила вперед, тримаючи нову королівську корону. Вона відливала обсидіановим блиском у тьмяному світлі полум’я, була викувана з почорнілого заліза, уособлюючи тіні Атласа, а її вістря прикрашали криваво-червоні коштовні камені.
Натовп підвівся, і жриця почала обряд.
— Чи присягаєш ти, Атласе Роу, захищати Королівство Лефайрін і правити ним із силою та гідністю?
Атлас схилив підборіддя, погляд його був порожнім.
— Присягаюсь.
— Чи присягаєш ти на вірність Айрі, нашому Богу Люті та Війни, який благословив і тебе, і твій рід?
— Присягаюсь.
Жриця кивнула.
— Тоді стань на коліна.
Атлас підкорився, і оніксову корону підняли високо вгору, її рубіни відбивали світло вогню, віддзеркалюючи згасаюче сяйво багаття, перш ніж її повільно опустили на темне волосся його брата.
— Встань, Атласе Роу, Захисник Людей і Король Лефайріну.
Атлас повільно підвівся, його обличчя було твердим, як камінь. Натовп впав на коліна — дворяни, солдати, жриці, Елоувінн і, нарешті, Дрейвін.
Новий король Лефайріну подивився на нього, і між двома братами промайнуло сотні невимовлених слів. Потім Атлас повернувся до народу і підняв руку, а тіні злетіли вгору по його зап’ястку, демонструючи силу.
— Хай живе король! — вигукнув хтось, і всі в натовпі повторили ці слова.
У Дрейвіна все стиснулося всередині, коли він дивився, як ревуча юрба прославляє його брата. Він знав одне напевно: йому потрібно звільнити команду Езміри, перш ніж станеться щось ще.
І він мав знайти спосіб зробити це
негайно
.