Страница 52 из 201
Глава 29
РОЗДІЛ 18
СЕРІНА
Це питання ніби завмерло в повітрі між ними, і в кімнаті запанувала тиша, яку порушувало лише ледь чутне дзижчання морських вогників.
Саме це Серіна ніколи не була певна, чи хоче відкривати сестрі. Але щойно з’явилися ці кляті знаки, їхні руки були зв’язані.
Вона не відповіла одразу. Натомість її погляд ковзнув до Азеріана, що стояв на іншому боці кімнати, мовчазний і пильний.
— Азеріан — чаклун, — зізналася Серіна. — Або ж той, кого в королівствах тепер називають Верховним жерцем.
Езміра різко відкинула голову назад, а її очі широко розплющилися й метнулися до Азеріана.
— Що, пробач?
Серіна силоміць пом’якшила вираз обличчя, змусивши себе лагідно всміхнутися, хоча з губ так і рвалося зневажливе фиркання.
— Ти ще так багато чого не знаєш.
— Ага. І чия ж це провина? — відрізала Езміра.
Серіна здригнулася, намагаючись стримати своє роздратування.
— Твого улюбленого батька, якщо хочеш чесної відповіді, — пробурмотіла вона. — Є причина, чому Азеріан увесь цей час залишався моїм першим радником. І справа не в тому, що він палкий шанувальник битв.
Вона помітила, як погляд Езміри на кілька секунд став відстороненим, наче та, подібно до неї самої з Нейрісою, зараз спілкувалася подумки з Каліпсо.
Погляд Езміри перейшов на Азеріана, її очі пробігли по ребрах, схожих на плавники, на його передпліччях.
— Ти раніше був людиною?
—
Пам’ятай. Ти не можеш брехати про це. Каліпсо дізнається
, — нагадала їй Нейріса, сичачи. Схоже, богиня також помітила, що Езміра, здавалося, розмовляла з Каліпсо в своїх думках.
Азеріан поглянув на Серіну, і вона ледь помітно кивнула йому.
— Настав час їй дізнатися.
Він знову поглянув на Езміру, чиї очі підозріло бігали між ними двома.
— Колись, дуже давно. Але я ніколи не відчував, що це моє місце. — Він замовк, і між ними трьома запала довга тиша. — Ми знаємо, що ти чула про нашого Божественного, Асайруса, але чи знайома тобі Малія?
Езміра нахилила голову набік.
— Не можу сказати, що знайома.
— Звісно, що ні. У цьому винні боги. Вони викреслили Малію з історії, так само, як намагалися зробити з нами. Але загибель Малії сталася задовго до того, як нас зрадили, — зізналася Серіна. — Асайрус не завжди був Богом. Колись їх було двоє. Адже світло не може панувати без темряви.
Езміра кліпнула очима.
— Як море.
Вона, блядь, занадто розумна.
— Це хороший погляд на справу, — визнала Серіна, ненавидячи те, що вона так легко складає всі шматочки мозаїки. — Світло і темрява. Поверхня і безодня. Це досить схоже.
— Дійсно, — перервав Азеріан. — Колись Малія мала вірних послідовників, які не підкорялися жодному королівству. І саме там виховували чаклунів.
— А я думала, що чаклуни — це лише міфи та легенди, — сказала Езміра.
— Усі легенди містять правду. — Серіна схрестила руки.
Азеріан злегка нахилив голову, а потім знову повернувся до Езміри.
— Дійсно. Малія була дуже вибагливою щодо своїх послідовників. Нам доводилося виконувати кілька завдань, щоб довести свою відданість їй та її темній магії, фактично зрікаючись правлячого бога нашого королівства на користь служіння їй. Тим, хто пройшов випробування, надавали незначну силу. Невеликі шматочки магії, що імітували магію Малії, але були далеко не такими потужними. Ті, хто не пройшов… ну, скажімо так, вони ніколи не покидали Підземного царству.
— Підземного царству? — Езміра підняла брову.
Серіна тихо хихикнула.
— Малія була Богинею Смерті, люба сестро. Вона мешкала у Підземному царстві й пильнувала за душами, які туди потрапляли.
Езміра звузила очі, коли її увага повільно повернулася до Азеріана. Це викликало в Серіни спалах роздратування, адже вона помітила, що її сестра була занадто розумною для власного блага. А знання Каліпсо лише ускладнювали справу. Вона ніколи не хотіла розповідати їй ні про Малію, ні про зв’язок Азеріана з давньою богинею, але якщо Езміра мала й надалі йти за їхнім планом, їм доведеться дати їй бодай частину правди.
— То як ти отримав свою силу, Азеріане? — запитала Езміра, піднявши брову.
— Ми принесли свої душі в жертву Малії під час ритуалу під її місяцем. У сучасному світі це, як ми вважаємо, називають Кривавим Місяцем. Ритуал позбавив наші тіла їхньої первісної магії, нашої тендітної плоті та кісток.
— Але ти був людиною, — перебила його Езміра. — У тебе спочатку не було магії.
Азеріан кокетливо їй посміхнувся.
— Саме так. Мені не було від чого відмовлятися, крім смертності. Та хто, бляха, про це дбає? — Він видав кілька злісних смішків, і Серіна відповіла йому тим самим. — Смертність — це лише слабкість. Вона веде до одного місця. І це смерть.
Езміра мовчала, дивлячись на них. У її крижаних очах відбивалася дивна печаль.
— А що потім?
Азеріан ковтнув слину.
— Між богами спалахнула війна. Асайрус побоювався, що його сестра стає занадто могутньою, занадто некерованою. Тож одного дня йому вдалося вбити її, проголосивши себе Божеством, що володіє владою як над життям, так і над смертю.
Езміра роззявила рота, а Серіна дивилася на неї з допитливістю.
— Як можна вбити…
смерть
?
Серіна здригнулася.
— Асайрус стверджував, що він поглинув сили Малії.
— Це саме мій план для нас, але з морем, —
нагадала їй Нейріса.
Езміра голосно ковтнула слину.
— Тож Каліпсо і Нейріса, — вона завагалася, на мить загубивши погляд у далечінь, — ти і я… ми не були першими богами, яких вбили?
— Ні, — визнала Серіна. — Ми не були. Просто з нами їм не вдалося.
— Наступними мали бути знищені послідовники Малії, — сказав Азеріан. — Але одного дня Нейріса знайшла мене в схованці. Вона мала вбити мене в ту мить, коли зрозуміла, хто я, але я замість цього запропонував свою службу обом морським богиням. Ви двоє надали мені притулок у Мейрінісі, так само як я запропонував вам свою допомогу.
Езміра звузила очі.
— То ти зрадив Айру заради Малії, а потім зрадив її заради нас?
Серіна з роздратуванням стиснула щелепи.
Куточки губ Азеріана піднялися, але в його очах не було ніякої доброти, коли він сказав:
— До того часу я вже століттями уникав смерті. Я не збирався гинути від руки Асайруса так само, як загинула моя богиня. Мені більше нічого не залишалося. Це було або вижити, або померти.
Езміра пробігла по ньому поглядом, гострим і оцінювальним.