Страница 48 из 201
.
— Подивися на мене, Езміро, — тихо наказала Серіна, її голос викручувався у нічному повітрі, відчайдушно чіпляючись за розум її близнючки.
Серіна підійшла ближче, її сила звивалася у словах, а зіниці розширилися, щоб посилити цей захват.
— Там немає нічого, що варто пам’ятати, — прошепотіла вона, пропускаючи магію крізь кожну складову, відштовхуючи значення шраму, доки він не став лише позначкою на її тілі.
Езміра моргнула, її подих вирівнявся, і нитка знову натягнулася.
Серіна дозволила напрузі вщухнути, а задоволення від контролю повернулося, наче рівне серцебиття. Лише тоді вона сказала:
— Продовжуй.
Езміра один раз кивнула, а потім провела кігтем по основі долоні, просто поверх шраму. Виступила кров, і вона піднесла руку над чашею, дозволяючи краплям упасти.
У мить, коли її кров потрапила у суміш, змішавшись із кров’ю Серіни, вміст засяяв золотим і срібним світлом.
Азеріан виглядав полегшеним, коли на губах Серіни знову з’явилася злісна посмішка.
— Тепер обидві візьміть чашу, — наказав Азеріан.
Сестри одночасно потягнулися до посудини й підняли її разом, простягаючи до місяця. У саду запала моторошна тиша.
— А тепер повторюйте за мною, — сказав Азеріан. — Я віддаю тобі свою душу в тіні й мовчанні. У крові й плоті. Я пов’язую своє дихання з долею та душею того, хто п’є разом зі мною.
Серіна здригнулася, вдихнувши повітря, а по її спині пробігли мурашки, коли вона почала відчувати смак своєї помсти.
І тоді в унісон близнючки повторили:
— Я віддаю тобі свою душу в тіні й мовчанні. У крові й плоті. Я пов’язую своє дихання з долею та душею того, хто п’є разом зі мною.
— Іменем мулу глибин і кісткового мозку богів. Нехай те, що розірвано, буде з’єднано. Нехай те, що втрачено, буде розділено. — Голос Азеріана випромінював силу, коли він промовляв стародавній обряд, а Езміра та Серіна ще раз повторили його слова.
Пульс Серіни бився в її вухах, а зір потемнів по краях, коли магія почала діяти.
— А тепер, у цьому останньому заклинанні, ви включите імена своїх богинь і повторите: «Я віддаю свою силу. Я віддаю свою плоть. Тим, хто питиме кров моєї крові. Якщо я ослабну, нехай вона підніметься. Якщо вона похитнеться, нехай я злечу». І тоді можете пити, щойно чаша відгукнеться на ваш поклик.
Серіна без вагань повторила його слова. А потім їхні погляди звернулись на Езміру.
Вона бачила, як у очах Езміри миготів сумнів, а може, навіть трохи страху, коли її свідомість продовжувала намагатися прорватися назовні. Крихітна тріщина в її броні була прекрасна у своїй слабкості.
— Нехай вона відчує страх. Нехай вона потоне в ньому, —
просичала Нейріса.
Бо коли Езміра паде, розіб’ється не лише її душа — розіб’ються одразу і її душа, і Каліпсо.
— Зроби це, Езміро, — наказала Серіна.
— Я віддаю свою силу. Я віддаю свою плоть. Тим, хто питиме кров моєї крові. Якщо Каліпсо ослабне, нехай підніметься Нейріса. Якщо Нейріса похитнеться, нехай злетить Каліпсо.
Серіна з іншого боку вівтаря злорадно посміхнулася.
Езміра подивилася на вирізаний з кістки кубок, перш ніж підняти його. Край торкнувся її губ, а потім вона відкинула голову назад і випила. Її горло здригнулося, і тремтіння пробігло по її тілу.
Потім вона передала чашу Серіні.
Викарбувані руни тепер були забарвлені в червоний колір їхньою кров’ю, слабко світячись, тоді як рідина всередині мала темний, майже чорний відблиск. Вона різко вдихнула і зробила один довгий, повільний ковток, не даючи жодній краплі пропасти даремно.
Світло морських вогників і полум'я навколишніх свічок спалахнули яскравим спалахом.
Смак вразив її, наче хвиля. Він був гострим і електричним, наче сіль, метал і блискавка. Її серце здригнулося. Горло пекло. Кожна вена в тілі пульсувала. І щось прадавнє й чуже ковзнуло вниз по її хребту, наче течія, яка нарешті знайшла свою здобич.
Це було ніби тонути і водночас дихати найбагатшим повітрям.
Чаша випала з її рук і м'яко впала на мох. Потім на землю впали її коліна — одночасно з колінами Езміри, адже магія ритуалу не спрацювала, поки обидві душі не випили з чашки.
Тоді її охопив нестерпний біль, що розквітав, наче вогонь під шкірою.
Серіна закричала і схопилася за зап’ястя, яке горіло, але не лише на поверхні. Це було глибше — аж до кісток — ніби щось вирізали в самій суті її душі.
Вона затамувавши подих спостерігала, як на її тілі виринуло тавро. Спочатку — мерехтіння під шкірою, а потім — сяючі лінії, що розлилися по її тілу яскравими золотими та чорними відтінками.
Два довгих змієподібних дракони обвивали одне одного, їхні лускаті тіла звивалися в протилежних напрямках, наче у дзеркальному танці. Між ними, у центрі, плавали сяюче сонце та темний півмісяць. Символи світла та темряви. Дня та ночі. Поверхні та глибин.
Саме тоді Серіна усвідомила, що дракони символізують її та Езміру.
Вона не могла дихати.
Що, в біса, відбувається?
Цей знак не був частиною плану.
Її рот розкрився в беззвучному крику, коли біль став майже нестерпним. А в глибині її свідомості м’який, але жорстокий голос Нейріси прошепотів:
— І тепер ми пов’язані
.
Пульс Серіни бився проти нового тавра, що позначило її шкіру, ніби намагаючись втекти від нього.
Але потім світло морських вогнів і полум’я свічок потьмяніло, і агонія, що розривала її, повільно згасла. Однак знак залишився, свіжий і блискучий на її зап’ясті, наче рана, яка ніколи повністю не заживе.
Повітря було насичене тишею, яку порушувало лише відлуння їхнього нерівного дихання.
Сплеск магії пульсував під її шкірою, мов невблаганний приплив, а тепло вібрувало по всьому тілу, поки вона стояла навколішки, ледь погойдуючись. Вона відчувала себе одночасно порожньою і переповненою, наче її душа втекла і повернулася за лічені хвилини, все ще тиснучи на свою плотську в’язницю.
Вона підвелася на ноги, розтуливши губи, і втрималася за плече Азеріана.
Він посміхнувся.
— Це спрацювало, моя Богине.
Навпроти неї Езміра виглядала розпаленою й розгубленою, підводячись на ноги.
Серіна поглянула на зап’ястя сестри, де шкіра ще була гарячою й блискучою, з таким самим знаком, як у неї. Тільки це вже не була рана, а татуювання на тілі, наче клеймо, викарбуване богами. І один із морських драконів виділявся серед інших.