Страница 46 из 201
Серіна простягнула свої перетинчасті руки з кігтями над Езмірою, яка лежала між ніг Азеріана, і закликала прокляття велсініту вийти назовні. Повільно оніксові вени, що мучили її тіло, почали відступати до місць ран. Її сестра випустила шиплячий звук, кілька разів здригнувшись від того, що, як вона могла припустити, було болем. Огидна чорна речовина піднялася з них, зависнувши в повітрі над Езмірою, і Серіна скерувала її в сусідню вазу, що стояла на колоні.
Колись яскраві квіти, що стояли у вазі, зів’яли в ту ж мить, як вона помістила туди отруту.
— Боги, це огидно, — сказала Езміра, заплющивши очі. — Я ніколи до цього не звикну.
— І, сподіваюся, тобі не доведеться до цього звикати.
— Дякую, — сказала вона, хоча в тілі Езміри все ще залишалося легке тремтіння, коли прокляття повільно зникало з її потемнілих вен.
Смердючий запах велсініту впився в ніздрі Серіни. Він був різким, металевим, їдким, нагадуючи про їхнє давно поховане минуле. Вид чорної скверни, що звивалася під шкірою Езміри, вирвав із її грудей щось гостре й болюче.
Це не було співчуття. Вона ніколи не змогла б відчувати це до когось, не кажучи вже про сестру, яку вона ненавиділа.
Це був
страх
.
Спогад Серіни — чи, точніше, Нейріси — про останній раз, коли ця отрута була випущена на них, викликав у неї нудоту. Вона пам’ятала, як вона роз’їдала їхню силу, наче кислота, як навіть крики богів замовкли, щойно вона впилася в їхні серця.
Вона опустила погляд на Езміру, груди якої швидко піднімалися й опускалися, поки її тіло одужувало. Серіна не могла не думати про те, що її сестра заслужила це.
Каліпсо була сяючою, бажаною єдиним чоловіком, якого кохала Нейріса, і її сила була недосяжною, доки той чоловік не зрадив їх обох. А потім Езміра прожила кілька життів, процвітаючи над хвилями, тоді як Серіна гнила в глибинах.
— Вони заслуговують на цю болісну живу смерть
. — Думки Нейріси спливли на поверхню, наче гірка хвиля.
Каліпсо та Езміра заслужили це. Кожен сантиметр болю. Кожен тріск згасаючої сили.
Але вони не могли померти. Ще не зараз.
Серіна ненавиділа це. Ненавиділа
Езміру
, але вона була їй потрібна. Їм була потрібна сила Каліпсо, щоб завершити те, що Нейріса задумала ще давно.
Коли зцілення завершилося, вона поглянула вниз, спостерігаючи, як тіло Езміри самовідновлюється. Це означало, що прокляття велсініту більше не було в її крові.
— Зараз. Ти мусиш вдарити зараз, доки К
аліпсо
не прокинулася в ній, —
наказала Нейріса
.
У неї буде лише одна нагода для цього.
— Зачекай. Щось не так! — вигукнула Серіна, широко розплющивши очі. — Мені здається, щось у ній ще залишилося.
— Чорт. Це недобре, — сказав Азеріан, підіграючи їй.
— Що? — голос Езміри затремтів від паніки. — Як я могла зцілитися, якщо щось ще залишилося?
— Не знаю, — прошепотіла Серіна, піднявши погляд на Азеріана.
Він ледь помітно кивнув їй.
— Подивися на мене, Езміро.
Серіна знову поглянула на неї, її очі блищали, а зіниці звузилися, перетворившись на зміїні щілини. Вона нахилила голову настільки, щоб зустрітися поглядом із сестрою, яка все ще була слабкою після нещодавнього зцілення.
У мить, коли їхні погляди зустрілися, Серіна дозволила примусу протікати, її голос був тихим і оксамитово м’яким.
— Ти будеш робити саме те, що я скажу, і не збережеш жодних спогадів. Ти лише посудина для того, що мені потрібно, доки я не звільню тебе від свого впливу.
Вона ніколи раніше не впливала на Езміру, і це було ніби занурення в крижану темну воду. Краї свідомості сестри відступали, утворюючи лютий, пульсуючий бар’єр, що кричав про свободу.
Але під тим лютим ревом проблискувала втомленість. Довгі битви, повільне виснаження сутності знесилили Езміру. Серіна сплела свій вплив, наче сітку, тендітну, але нерозривну, пронизуючи тріщини в свідомості своєї сестри-близнючки.
Опір надходив хвилями, але з кожним подихом, з кожною командою він слабшав.
Езміра відрізнялася від усіх, кого вона коли-небудь підкорювала раніше, ймовірно, через те, що володіла такою самою силою. Це не було повним підкоренням, а скоріше перетворенням бурхливого океану на лагідну хвилю.
Легкий трепет пробіг по тілу Езміри, і напруга в її щелепі нарешті ослабла. Її подих вирівнявся, коли боротьба в ній вичерпалася.
— Добре, — прошепотіла Серіна, погладжуючи її щоку. — А тепер…
спи
.
Езміра миттєво заплющила очі, і її тіло знесилено впало в обійми Азеріана.
На губах Серіни з’явилася повільна, задоволена посмішка, і вона вже уявляла собі майбутній ритуал.