Страница 45 из 201
Глава 26
РОЗДІЛ 15
СЕРІНА
Серіна сиділа на своєму троні з різьбленої слонової кістки та перлів, а її пальці нетерпляче барабанили по підлокітнику.
Азеріан став поруч із нею.
— У нас закінчується час, — попередив він, гостро поглянувши на неї. — Місяць Малії не чекатиме вічно. Якщо ми не почнемо діяти негайно, наш план провалиться, і нам доведеться чекати ще
цілий
рік.
Губи Серіни вигнулися в тонкій посмішці, але всередині роздратування спалахувало, наче буря під спокійним морем. Вона знала це вже кілька місяців. Як вона могла забути, якщо він говорив про це протягом останнього тисячоліття?
Але обережність була ключовою.
— Езміра не тільки хитра, — почала вона, — але й сильніша та розумніша, ніж ми обоє очікували. Ми не можемо поспішати й ризикувати втратити все.
— Так, але...
— Я розумію, — перервала вона його, намагаючись втримати голос рівним, приховуючи нетерпіння. — Але ми маємо бути точними. Момент настане досить скоро. Ми вдаримо, коли вона буде найслабшою. Коли вона не очікуватиме цього і не буде місця для помилки.
Величні двері розчинилися, і вони обоє обернулися в той бік, коли увійшла Езміра. Як Серіна не відчула її силу в той самий момент, коли та прибула до Мейрінісу? Її сестра кульгала й була в крові, на обличчі — вираз чистої люті, а її оніксове волосся звисало мокрими пасмами, просякнутими червоним.
Що ж у всіх світах могло спричинити
таке
? Це смакувало як крихітний шматочок перемоги, але якщо Езміру вже так глибоко поранив хтось інший…
— Сестро, — задихаючись, вигукнула Серіна, вдаючи щиру турботу. — Що, в ім’я всього пекла, сталося?
Езміра стиснула щелепи.
— Я його спіймала. Я
майже
всіх їх спіймала. А потім… — Її голос затремтів, перш ніж вона зустрілася поглядом із Серіною. — Велсініт.
Чорт.
Серіна встала й бурхливо зійшла сходами, а її сукня розвівалася за нею.
— Як вони змогли підібратися так близько до тебе? — Вона оглянула кровоточиві, інфіковані рани й зустріла погляд сестри. — Це дірки?
— Кульові рани, — зізналася Езміра. — У них їх так багато. Я не розумію, як це сталося.
Тоді до них підійшов Азеріан, мовчки оглядаючи її поранення.
Серіна широко розплющила очі, а горло стиснулося.
Кулі
?! Смертні тепер володіли найсмертоноснішою речовиною для всіх магічних істот, включаючи богів. Її погляд метався туди-сюди, відмовляючись зупинитися на чомусь одному.
— Езміро, якби ці кулі влучили тобі в серце…
— Я знаю, — перебила вона її. — Я знаю, це могло мене вбити.
Серіна прикусила нижню губу.
— Як давно це сталося?
— Три дні, — зізналася Езміра, і її коліна підкосилися. Вона б впала на підлогу, якби Серіна не підхопила її на руки.
— Тепер у нас є шанс
, — пролунав у ній голос Нейріси.
У голові Серіни зародилася приємна думка. Езміра була сильно ослаблена, її захист давав тріщину. І це, можливо, був єдиний шанс для Серіни зробити те, що вона планувала протягом останньої тисячі років, не ризикуючи вступити в криваву сутичку.
Погляд Серіни зустрівся з поглядом Азеріана. Вони нічого не сказали, але між ними промайнуло мовчазне порозуміння, і на їхніх губах з’явилися крихітні, жорстокі посмішки.
— Азеріане, ти повинен її утримати, — наказала вона. Передавши Езміру йому, вона відступила назад, і її сестра миттєво знесилено впала йому в обійми.
— Ми витягнемо його, — тихо сказала Серіна, кивнувши головою.
Езміра слабко ворухнулася в його обіймах, здивовано зсунувши брови.
— Зараз?! Прямо тут, у тронній залі?
Серіна звузила очі.
— Це треба зробити, перш ніж воно заглибиться ще більше. Очікування лише ускладнить справу, а то й зробить її неможливою.
— Моя богине, якщо отрута надто довго залишалася в її тілі й вона не здатна позбутися її самотужки, нам може знадобитися ваша кров, — сказав Азеріан, обережно опускаючи Езміру на кам’яну підлогу, все ще тримаючи її безсилу постать.
Вени на шиї Серіни напружилися, коли вона намагалася стримати гнів. Вона не розповіла Езмірі правду про протиотруту від велсініту.
Велсініт був викуваний з крові Асайруса, Бога Життя і Смерті, джерела всієї божественності та руйнування. Насичений цією прадавньою сутністю, велсініт був призначений не просто для того, щоб завдавати шкоди богам, а щоб руйнувати їх до самої сутності. І тіло, і душу, і магію. Щойно він потрапляв у вени бога, він роз’їдав його зсередини, викривляючи саму його природу, доки його сила не починала пожирати саму себе.
Якщо не очистити організм, з часом ця речовина перетворювала жертву на не більш ніж живу оболонку, навіть якщо удар не припав у серце. Бог без сили стане тінню божественності, приречений пам’ятати вічність, будучи прив’язаним до смертності.
Єдиний відомий лікувальний засіб був настільки ж рідкісним і божественним: кров іншого бога, добровільно подарована. Тільки те, що походило з того ж джерела, могло протидіяти гниттю, залишеному прокляттям.
І з усіх богів Раймеллу лише Нейріса та Каліпсо мали здатність витягувати прокляту речовину з вен жертви. Їхня магія, завдяки здатності керувати припливами, могла прослизнути між складками духу та плоті, щоб м’яко витягнути отруту.
Саме так Серіна змогла вилікувати поріз Езміри, коли та вперше прибула до Мейрінісу. Але то була лише поверхнева рана. Тепер це було щось зовсім інше, і тіло Езміри було вкрите дірками та виразками.
— Про що він говорить? — запитала Езміра.
Серіна кліпнула очима, намагаючись упорядкувати свої думки, прочистила горло, а потім опустилася на підлогу поруч із ними.
— Ці рани надто довго гноїлися, а їхні краї вже почорніли. Є ймовірність, що навіть очищаючі хвилі сили Нейріси можуть виявитися недостатніми, щоб дістатися до самого серця цієї інфекції, люба сестро.
— Дійсно, — додав Азеріан. — Але тільки якщо сутність велсініта вкоренилася занадто глибоко.
Езміра ковтнула слину.
— І
кров
— єдині ліки від цього?
— Кров іншого бога. Очевидно, що це не може бути твоя власна, бо саме вона і зіпсована.
Езміра зітхнула й драматично відкинула голову назад.
— Чому ж не можна просто вилікувати це звичайною маззю й на тому покінчити?
Серіна й Азеріан просто дивилися на неї мовчки, не знаходячи в цьому нічого смішного.
Вона повільно повернула погляд на них і зітхнула.
— Ага. Тоді робіть, що мусите.