Страница 36 из 201
Сайріс зробив крок назустріч, простягнувши руку.
— Виправ це.
Уся лють, горе, жага помсти — раптом це стало занадто
.
Вага цього, чиста, нищівна сила тиснула на неї, наче найглибші глибини моря, топлячи її в чомусь, з чим вона не могла боротися чи втекти
.
— Я не хотіла тебе підвести, — прошепотіла вона.
Сайріс зітхнув.
— Я не єдиний, кого ти підвела. Де зараз екіпаж «Нічного Привида»? Де наш дім?
Езміра впала на коліна.
Вона дихала коротко, здригаючись, а її кігті впивалися в холодний мармур під нею, коли вона дивилася на свого батька.
Її губи розтулилися, але слів не прозвучало. Бо він мав рацію. Вона підвела його у всьому, що мало значення. Езміра знайшла те, що шукала все своє життя, але в кінці кінців втратила все, що було для неї найважливішим.
У кімнаті пролунав крик, але це був не її.
Вона підвела голову в той самий момент, коли світ навколо неї тріснув
,
а її зір розпався, наче розбите скло.
Обличчя батька спотворилося, мерехтіло, наче міраж, а потім розчинилося в чорному тумані.
Трон, її сестра, зрада Дрейвіна —
все
зникло.
Її погляд привернув рух у розмитій вогняній завісі: вона побачила, що Дрейвін повалив свого брата назад на землю. Мушкет ковзнув по підлозі.
— Атласе, не роби цього! — ревів Дрейвін, притискаючи руку брата до землі, а інша його рука палала ледь стримуваним вогнем. Він підвів погляд у бік Езміри, але здавалося, ніби дивився крізь неї. — Елоувінн. Відпусти її.
Негайно
!
Його голос був хрипким, сповненим і авторитету, і відчаю.
Атлас гарчав під ним.
— Елоувінн, не треба!
Езміра обернулася в бік, куди дивилися брати, і тоді вона побачила її.
Жінку. Або це була відьма? Її шкіра мала насичений рудо-коричневий відтінок, що ніби підкреслював її золоті очі, а темні коси були заплетені за гострим вухом.
Вона була ельфійкою.
Ельфи могли заглядати в думки інших, часто змушуючи їх бачити свої найбільші страхи.
У горлі Езміри зародилося гарчання.
Жінка — Елоувінн — стояла нерухомо, її очі слабко світилися золотом, а руки були простягнуті до Езміри. Вона відчувала, як нитки розуму ельфійки пробігають по її власному, шукаючи тріщину, спосіб повернутися всередину.
Езміра була розлючена. Вона відчувала себе
зґвалтованою.
Відлуння того видіння все ще не відпускало її розум, звиваючись у її думках, наче отруйні змії. Вона досі бачила це. Це здавалося таким
реальним
. Зрада й душевний біль продовжували пекти, хоча вона й знала, що це брехня. Принаймні в ту мить.
Але що було найгірше? На мить вона
повірила
в це.
Її подих був нерівним, а сила вирувала всередині неї, бурхлива й відчайдушна, прагнучи вирватися назовні. З нею гралися — керували нею, наче маріонеткою на невидимих нитках. Від цього в її шлунку закрутилося щось, небезпечно схоже на страх. Страх перед тим, що ще вони можуть змусити її побачити й повірити.
Рівен був єдиним ельфом у її команді, і в них було суворе правило: він ніколи не мав використовувати магію на комусь з борту «Нічного Привида»
,
якщо тільки цього не вимагали самі Езміра чи Сайріс.
—
Ти
, — Езміра вказала пазуристим пальцем на ельфійку.
Це слово пронизало її мозок, але перш ніж вона встигла поворухнутися, перш ніж встигла покласти цьому край, звук його реву розірвав її туман.
— Я сказав, відпусти її! — пролунав голос Дрейвіна.
Жар його голосу пробіг по її тілу, розриваючи стару рану.
— Не смій, блядь, казати моїй дружині, що їй робити! — ревів Атлас Дрейвіну в обличчя, продовжуючи борсатися під ним.
Дружина.
Езміра повернулася до жінки, і на її обличчі з’явилася хитра посмішка.
— Елоувінн, так?
— Вінн, добий її! — крикнув Атлас між стогонами.
Ельфійка завагалася, її магія мерехтіла, продовжуючи танцювати в куточках свідомості Езміри.
Езміра похитала головою і цмокнула.
— О, ти туди не повернешся, красуне. Твій ефект несподіванки втрачено. — Вона зробила загрозливий крок назустріч. — Тепер моя черга.
— Ти напала на мого нареченого. Ти напала на мою родину та королівство! — крикнула Елоувінн, знову спрямовуючи свою магію розуму на Езміру.
Езміра лише підняла брову.
— Ти борешся за
Роу
? Дозволь мені позбавити тебе душевного болю. Ти заслуговуєш на краще.
— Не слухай її! — крикнув Атлас. — Слухай мене! Швидше!
У мить, коли Езміра зробила крок уперед, Елоувінн похитнулася назад, широко розплющивши очі, коли зрозуміла, що відволікання коштувало їй дорого.
Вода огорнула руки Езміри, кружляючи навколо них, наче дві змії. Тепер, після поранення, їй було важко задіяти свою силу, але вона вклала в це кожну краплину енергії, що в неї залишилася.
І тоді двері до тронної зали розчинилися.