Страница 32 из 201
богиня. А ти? Ти ніколи не був нічим іншим, як дурнем, що сидить на вкраденій владі.
На обличчі його батька з’явилося здивування, а брови зсунулися.
— А тепер скажи мені, — знову почала Езміра, зробивши крок уперед, а її холодні, крижані очі були прикуті до короля. — Яке це було відчуття — встромити лезо в серце Сайріса Блеквуда?
Жовч пекла Дрейвіна в горлі. Вона знала про його смерть. Але звідки?
— Розкажи мені, як ти себе почував, холоднокровно вбиваючи людину! — закричала вона, і її голос розривав вуха. — Ти порушив свою угоду. Ти вбив мого капітана в глибинах свого замку, тихо стративши його. Ти вбив мого
батька
! — Слова виривалися з неї, оглушаючи, наче грім.
Серце Дрейвіна розривалося від відчаю в її голосі. Він поглянув на Атласа, чиї груди важко підіймалися, а тіні кружляли навколо його рук, чекаючи нагоди для удару.
— Ааа, сирена повернулася. — Очі короля потемніли. — Схоже, ти маєш звичку вдиратися до мого королівства. А тепер скажи мені… ти готова зустріти гнів Айри?
В її очах спалахнув сріблястий імпульс сили.
— Твій бог не обрав тебе, вважаючи тебе таким же негідним, як будь-який селянський жебрак на вулицях твого королівства. Ти — ніщо інше, як жорстокий, слабкий, безхребетний боягуз. Той трон мав би згоріти до попелу в ту мить, коли ти посадив на нього свою негідну дупу.
Король замовк, коли вона виплюнула найпотаємнішу таємницю їхнього королівства: що Айра визнав його негідним влади, надавши її натомість його синам.
Езміра нахилила голову, а її очі блищали, наче серце бурі.
— Як тобі, знати, що ти правиш лише тому, що ніхто інший не потрудився відібрати це у тебе? Так, як ти відібрав
усе
в мене.
Атлас став між ними, його тіні розгорталися чорними хмарами.
— Торкнися його, і я розірву тебе на шматки. Він —
король
.
— Атласе, зупинись! — викрикнув Дрейвін, і з його рук вирвалося полум’я.
Тільки не Атлас. Вона не торкнеться його брата. Що, чорт забирай, мені робити, якщо вони почнуть битися?
Він міг би присягнутися, що в погляді брата промайнув біль, коли той перевів погляд на вогонь у долонях Дрейвіна.
Езміра підняла брову, в її погляді промайнула іронія.
— О, я не збираюся його
чіпати
.
Тріск. Тріск. Тріск.
Повітря наповнилося звуком ламання шиї, коли всі вартові під її владою знесилено впали на підлогу.
Її котяча посмішка викликала сильний холод у Дрейвіна по спині.
— Езміро, не треба! — крикнув він, але було запізно.
Одним поглядом вона вивільнила свою магію.
Вона з’явилася нізвідки, звідусіль, як стрічкоподібна хвиля, що піднімалася з самого повітря. Вона обвила короля, огортаючи його ноги, груди, руки, і притиснула його до трону.
Король Роу задихався, борючись, марно б’ючи ногами по мармуровій підлозі. Його пальці вчепилися у водяні кайдани, що затягувалися навколо його шиї. Очі вирячилися, а потім закотилися, рот роззявився в беззвучному крику. І тоді вода прорвалася крізь його губи, носові отвори й поглинула його горло.
Дрейвін кричав. Кричав, щоб вона зупинилася, благав Атласа про пощаду, благав їх обох зупинити це божевілля, перш ніж хтось із них постраждає.
У кімнаті стемніло. Сила Атласа вибухнула, націлившись на Езміру. Його тіні вирвалися вперед, але не змогли її торкнутися. Вона лише підняла руку, і між ними з’явилася стіна води. Її сила поглинула його тіні, коли він безжально кидав їх на неї, але вони розчинилися, як чорнило в морі.
І все ж погляд Езміри не відривався від короля, коли вона змушувала його потонути на троні.
Його тіло сіпалося і здригалося, коли він задихався. Корона впала з його голови, з гуркотом розбившись об підлогу, а обличчя набуло потворного синього відтінку.
Дрейвін стояв нерухомо, наче свідок на краю могили. Його легені могли робити лише швидкі, неглибокі вдихи, а губи розтулилися від жаху.
Езміра не моргнула. Не завагалася. Лише дивилася, нахиливши голову.
— А тепер ти дізнаєшся, як це було для Сайріса Блеквуда всі ті дні, коли ти тримав його на суші. За всі ті тижні, коли ти змушував його терпіти долю свого прокляття, лише щоб відібрати його життя в ту мить, коли я повернула її йому.
— Дреє, зупини її! — ревів Атлас, а його тіні невпинно билися об стіну води, не в змозі прорватися крізь неї.
Дрейвін не міг. Уся його увага була зосереджена на Езмірі, яка мстилася його батькові й королю. Чоловікові, який віддав своїх спадкоємців Богу Люті й Війни в обмін на владу. Його батькові, який перетворив його життя на пекло, таємно утримуючи його в ув’язненні з велсінітом роками. Чоловікові, який бив свою дружину, добиваючи її майже до смерті, поки магія Дрейвіна не вибухнула, намагаючись врятувати її. Тирану-королю, який забрав у свого народу все, не давши нічого натомість.
Правда була в тому, що Дрейвін не хотів її зупиняти. І хоча це мало б його налякати, цього не сталося. Король Роу заслуговував на таку долю. Можливо, він заслуговував навіть на гірше.
Езміра підняла руку до короля, і її магія занурила ще більше води за його губи і в горло. А потім, з останнім сильним тремтінням, король завмер. З нього вирвалося булькання, коли його голова схилилася, а з рота потекла морська вода.
Її сила повільно розсіялася по кімнаті, коли вона кинула бездиханне тіло короля на трон, наче зламану ляльку. А ревуча стіна води випарувалася, перетворившись на прозорий туман.
У кімнаті запала мертва тиша.
— Бачиш, — почала Езміра, тихо видихаючи. Її погляд перейшов на Атласа, обличчя якого було сповнене шоку та люті. — Я його не торкалася.