Страница 31 из 201
, а звук перетворився на щось неземне, відбиваючись луною від стін. Усі в залі зробили нерішучий крок назад, а по спині Дрейвіна пробіг холодок.
Різким рухом вона зірвала каптур зі свого плаща. З’явився туман, що повністю огорнув її, а крізь його серпанок промайнули маленькі іскри, схожі на блискавки.
Тоді перший чоловік закричав.
Через секунду пролунали ще кілька криків, і натовп у кімнаті розбігся. Люди спотикалися один об одного, штовхаючи вартових і вибігаючи через двері так швидко, як тільки могли, поки та сила наростала.
І коли туман нарешті розвіявся, Дрейвін відчув, ніби серце зупинилося в грудях.
На місці тендітної літньої жінки тепер стояла постать смертельно небезпечної, абсолютно жахливої красуні. Сріблясте волосся з синім корінням мерехтіло, наче лезо, що відбиває місячне світло, а татуювання вздовж її рук пульсували моторошним світлом. Вона була одягнена в темну, прозору сукню, яка майже нічого не залишала для уяви. Воно спадало каскадом від двох срібних застібок у формі мушель, що лежали на її плечах, і розливалося на підлогу, а подвійні розрізи відкривали гладенькі ноги. Сукня обтягувала її талію, відкриваючи погляди на її шкіру, а ланцюги, інкрустовані коштовностями, спадали з її стегон.
Крижані очі впилися в Дрейвіна, і він роззявив рота.
— Привіт,
Дреє
. — Її голос був медовою отрутою.
Він ледь міг дихати.
Це була
Езміра
. Принаймні, він думав, що це була вона.
Жінка перед ним не мала нічого спільного з тією, у яку він закохався, доки він не помітив її очей. Дрейвін упізнав би ці блакитні райдужки де завгодно. Вони були його першою і останньою думкою щодня, відколи він її зустрів.
Придворні кричали, вартові кинулися захищати короля, і навіть Варіс вибіг через одні з бічних дверей. Але Дрейвін міг лише дивитися.
Він міг би присягнутися, що його брат кричав до нього, але все навколо зникло, коли його серце почало розриватися в грудях.
— Ти в пастці у кімнаті, повній навчених чоловіків, — процідив король, підводячись із крісла й тикаючи в неї набряклим пальцем.
— Ні, — суворо відповіла Езміра, зробивши крок уперед. — Ти в пастці у кімнаті зі
мною
.
Всі вартові міцніше стиснули зброю.
— Повертайся в пекельні глибини, звідки ти прийшла, відьмо! — ревнув Атлас, і це вирвало Дрейвіна з його трансу.
З простягнутих рук Атласа вибухнула темрява, тіні повзли в повітрі, наче живі гадюки, звиваючись і тягнучись до неї.
— Зачекай, ні! Езміро... — благання Дрейвіна застрягло на язику, коли він спостерігав за цим.
Одним рухом зап’ястя вона змусила воду виринути з мармурової підлоги, наче та просочилася крізь тріщини. Струмені рідини та тіні зіткнулися в повітрі, шиплячи під час зіткнення двох сил. Удар спричинив порив енергії, що прокотився по залі, змусивши затремтіти люстри та згасивши кілька смолоскипів.
Вартові кинулися до короля, який ревів нісенітниці зі свого трону, витягнувши мечі. Вона звернула на них погляд і посміхнулася. Тоді повітря ніби затремтіло від її невимовної команди.
Вода вирвалася, огортаючи їхні тіла зі швидкістю удару змії. Їх відкинуло назад, їхні ноги відірвалися від підлоги, коли рідина стиснула їхні кінцівки. Деякі задихалися, витріщаючи очі, не в змозі поворухнутися.
— Проклятий Айра, — прошепотів Дрейвін, відчувши, що стоїть на місці, немов приклеєний.
Крики продовжували лунати від високих стель.
— Ну-ну, хлопці. Не заважайте мені, — промурмотіла вона. Її погляд ковзнув сходами до трону, до короля.
Дрейвін простежив за нею поглядом.
Обличчя короля Роу спотворилося від люті.
— Відьмо…
Вона підняла павукоподібний палець з кігтями, зупинивши його образу.
— Не зовсім. Вам, чоловіки, справді потрібно щось оригінальніше, чого можна боятися.
Думки Дрейвіна перетворилися на невпинну бурю.
Це
була вона
, чи не так?
Жінка перед ним мала її очі, її голос, її силу. Але було щось інше — щось набагато холодніше і якось більш безжальне. Те, як вона рухалася, з легкістю керуючи своєю магією, і те, як вона дивилася на них усіх, ніби вони були нічим.
Його горло стиснулося, і він не був упевнений, чи пам’ятає, як дихати, коли вона тримала вартових на місці, а вода звивалася й стискалася навколо них, наче живі ланцюги. Вони борсалися, їхні очі були широко розширені від паніки, а губи синіли, коли магія забирала у них подих.
Вона справді збирається їх убити?
Атлас діяв без вагань, викликаючи свої тіні, кидаючись на неї, ніби це була звичайна загроза.
Дрейвін не знав, що робити. Його інстинкти кричали йому діяти, зупинити це, зупинити
її
. Але інша частина його хотіла, щоб вона знищила це жалюгідне місце або втопила його у своїй люті. Щоб вона помстилася і знищила все на своєму шляху.
Світ —
боги
— вже забрали у неї так багато. Було цілком справедливо, що вона забирала це назад.
Побачивши її, що стоїть у виклику перед королем, щось у ньому перевернулося.
Езміра була велична.
Вона була жахлива.
І все в ній було абсолютно смертельно небезпечним.
Король посміхнувся з презирством, зневажливо скрививши губи.
— Ти, клята сука. Хто ти, блядь, така, що приїхала до мого королівства і сієш хаос? За це я відрубаю тобі голову. Це буде гарний трофей на моїй камінній полиці. А тепер ти познайомишся з Феніксом Лефайріну!
Серце Дрейвіна підскочило до горла. Слово
«ні»
висіло на кінчику його язика, але повітря розрізав злісний регот.
— О, я вже з ним знайома. — Езміра перевела погляд на нього і посміхнулася зловтішно. — І мушу сказати, що я не дуже вражена.
— Дреє?! — вигукнув Атлас у шоці.
Дрейвін, широко розплюривши очі від жаху, повернувся до брата й промовив беззвучно:
— Це Езміра
.
Атлас роззявив рота, і його увага повільно повернулася до неї, а в його позі прослизнуло занепокоєння.
Усі покинули кімнату, і залишилися лише Роу та вартові, яких вона тримала у смертельній хватці своєї влади.
— Дрейвіне. Атлас. Позбудьтеся цієї суки! — наказав король, його пухке обличчя почервоніло від люті — а може, від страху. — Ти загинеш від рук братів Роу. У їхніх жилах тече сила Айри! Сила
бога
!
Езміра тихо й жорстоко розсміялася, і її сміх ніби відлунював з усіх боків.
— О, ти, жалюгідний, гнилий чоловічок, — муркотіла вона. — Я
—