Страница 27 из 201
Глава 19
РОЗДІЛ 8
ЕЗМІРА
«Нічній Привид» стогнав, наче вмираюча тварина, а його розколоті чорні, мов онікс, дошки жалібно скрипіли, здригаючись під натиском хвиль. Він мав би досі лежати на дні моря, гниючи під тиском води, але Езміра
повернула
його назад.
Вона витягла свій корабель з безодні, наче привид помсти. Жодний вітер не наповнював його пошматовані вітрила, і жодні руки не керували його штурвалом. Лише її сила, що звивалася крізь море, несла судно вперед.
Езміра стояла на носі корабля, обхопивши пальцями розщеплені поручні, поки вітер шаленів навколо неї. Зруйнований корабель розрізав воду, наче привид, рухаючись з неприродною грацією, незважаючи на величезні діри в корпусі та пошматовані залишки щогл. Він був мертвий, та все ж плив, відповідаючи своїй назві:
«Нічний Привид
».
Езміра відчувала себе подібно до цього судна — ніби щось, розірване між життям і смертю, щось випорожнене й відбудоване з нічого, крім гострих, порізаних країв.
Її погляд палав у бік горизонту, у бік королівства, яке забрало у неї все. Кров її батька була пролита на землі Лефайріну, а руки їхнього короля були заплямовані червоним від злочинів, які, як він думав, залишаться безкарними.
Езміра
хотіла,
щоб вони побачили, як вона наближається. Більше того. Вона хотіла зробити заяву. І привид корабля Блеквуда був для цього ідеальним.
Вона уявляла, як вони всі стоять на скелях і стінах гавані, з жахом спостерігаючи, як «Нічний Привид» розсікає хвилі. Вона жадала їхніх панічних криків, різкого дзвону дзвонів, що лунають по всьому порту, коли вони усвідомлюють, що наближається. Ні прапора, ні весел, що занурюються у воду, ні живої команди, що стоїть за штурвалом.
Лише уламки корабля і богиня, яка підняла його з могили.
—
Ти тремтиш,
— сказала Каліпсо, її голос прослизнув у свідомості Езміри. —
Твоє серце б’ється, наче у здобичі
.
— Тому що Дрейвін зрадив мою довіру, — прошепотіла Езміра, і її голос затремтів.
— Кохання — найгостріше з лез, —
сказала Каліпсо
. — Схоже, і Айра, і його спадкоємець точно знають, куди приставити лезо.
Езміра випустила сповнений ненависті сміх, що більше нагадував зітхання.
— Як це, бляха, поетично.
Настала тиша, яка тривала кілька хвилин, перш ніж богиня продовжила:
— Якого результату ти прагнеш? Ти вже є тією, ким він тебе зробив, так само як я є тією, ким мене зробив Айра. Вони вирвали наші серця і залишили нас стікати кров’ю на кам’яній підлозі.
Езміра стиснула щелепи.
— Я хочу справедливості за те, що було зроблено. Я хочу…
— Ні, —
перебила її Каліпсо.
— Я знаю твоє серце. Я бачила, що криється у твоїй душі.
— І що там?
— Езміра з роздратуванням скривила губи.
— Ти хочеш помсти. Ти хочеш, щоб вони страждали так само, як страждала ти, —
просто сказала Каліпсо.
Езміра розтулила губи, з огидою усвідомлюючи, з якою легкістю богиня прочитала її думки.
— А ти — ні?
— Я хочу, щоб вони пам’ятали,
— зізналася вона.
— Ми змусимо їх усіх заплатити за те, що вони зробили. За те, що вони змусили королівство забути. І якщо ми згоримо, то згоримо разом. Вони відповідатимуть перед Богинями Глибин.
Богинями
. На її губах з’явилася гостра посмішка.
Навколо неї почав розстилатися густий туман. Він виповзав у море, мов тисячі загребущих пальців. Езміра почувалася зрадженою в кожному можливому сенсі цього слова, і тепер світ відповість перед Каліпсо. І разом вони покажуть їм, що означає по-справжньому потонути.
Після трьох довгих днів у морі на обрії нарешті з’явився Лефайрін. Езміра прислухалася до відлунь, очікуючи, що королівство буде сповнене гаміром купців і дворян, як завжди. Але там було тихо.
Тінь «Нічного Привида» виривалася з води, оточена туманом. Корабель не причалив і не кинув якір. Він просто чекав, плаваючи трохи далі від гавані.
Котяча посмішка промайнула на її губах, коли вода почала ворушитися.
Езміра підтягнулася на поручень, врівноважившись на п’ятах, перш ніж зробити крок за його край. Вона не впала і не злетіла в море, а замість цього граціозно опустилася за допомогою своєї магії.
Як тільки вона дісталася до краю води, туман розступився, відкривши тиху, темну поверхню моря. Віддзеркалення, що дивилося на неї, було водночас чужим і знайомим — те, що зазвичай змушувало її серце тремтіти від хвилювання, але вона з радістю прийняла цю зміну.
Сріблясте волосся з синім корінням спадало каскадом на плечі, мерехтіло, наче рідке місячне світло, і рухалося так, ніби мало власне життя. Воно обрамляло її гострі риси, а шкіра мала ледь помітне переливання, ніби її виліпили з самої сутності океану. Її татуювання закручувалися тими ж сріблясто-блакитними візерунками, обвиваючи її руки.
І вона знала, що під цими очима — цими зміїними, крижаними очима — Каліпсо дивилася на неї у дзеркальному відображенні.
Сукня на ній була напівпрозорою, кольору чорного оніксу, і відкривала шкіру, облягаючи її природні форми, а ноги визирали з подвійних розрізів.
Завдяки новій силі Каліпсо, що текла в ній, одяг більше ніколи не буде проблемою. Вона не тільки могла
стати
ким завгодно, але й приховати себе під будь-яким образом, який тільки зʼявиться в її уяві.
Езміра нахилилася і провела своїми перетинчастими пальцями по воді, створюючи хвилі, що спотворювали її відображення.
Колись вона була маріонеткою в руках чоловіків та їхніх королівств. Страшним монстром з глибин. А тепер? Тепер Езміра була зовсім іншою — набагато гіршою.
З причалів пролунали крики, коли вартові кинулися вниз по дошках, нарешті помітивши її присутність. Страх у їхніх голосах викликав у неї гостре задоволення, що розливалося по грудях.
Езміра зависла над поверхнею, її босі ноги ледь торкалися хвиль. І, як вона того хотіла, море рухалося
разом
з нею, піднімаючись під її п’ятами тихою течією. З кінчиків її пазуристих пальців виривалися крихітні іскри блискавок, і вона спрямувала свою силу по поверхні води.
Крики пронизали порт, коли вона повністю з'явилася на виду.
О, вони роблять це занадто легким.
Регот, що вибухнув з неї, відлунював, звучачи так, ніби долинав з усіх боків, розносячись по хвилях.