Полум'я серед морів

Хоча все почалося з того, що вона була його ворогом, насправді їх уже давно пов’язувало дещо більше. Їхні долі були переплетені ще з минулого життя. І цю правду вже неможливо було змінити. Принаймні для нього.

Тож він не збирався відмовлятися від неї. Він

не міг

.

Дрейвін спостерігав за їхніми суперечливими емоціями. Атлас, здавалося, жалів його, а Елоувінн дивилася на нього з чимось, схожим на повагу.

— Тобі доведеться бути розумнішим у цьому питанні, Дрейвіне, — нарешті сказав Атлас. — А це означає, що більше не можна вриватися до тронної зали, намагаючись підпалити нашого батька.

У залі запала напружена тиша, і єдиним звуком було ледь чутне потріскування вогню в каміні.

Дрейвін видихнув через ніздрі й різко кивнув головою.

— Хоча, мушу сказати, — знову почав Атлас, — мені дуже сподобалося дивитися, як ти влупив Варісу в обличчя. Мабуть, це було чудово. Чесно кажучи, я трохи заздрю.

Дрейвін пирхнув.

— Хоча б одна хороша річ сталася сьогодні.

— Але поки що ти повинен робити те, чого очікує король. — Атлас кинув на нього проникливий погляд. — Підкоряйся. Поводься так, ніби шкодуєш про те, що сталося.

Дрейвін презирливо скривився, але не став сперечатися. Король уже стежив за ним, наче хижак, що чекає, коли його жертва відвернеться.

Він різко видихнув, провівши рукою по обличчю.

— Гаразд. Я знову буду грати роль слухняного сина. — Навіть думка про те, що доведеться знову терпіти батька, змушувала полум’я розпалюватися в його грудях.

Атлас продовжив:

— Десятина — через три дні.

Дрейвін уже знав про це. Він думав про це з того моменту, як брат визволив його з підземелля.

Щорічна десятина — це день у році, коли двері замку відчиняються для людей з усіх куточків королівства, які наповнюють його даниною для свого короля: золотом, артефактами та товарами.

Це був єдиний день у році, коли король відволікався. Коли вартові були розосереджені по всій території замку. Коли їхня увага була прикута до чогось іншого. У цей день його батько збирав податки зі свого народу, вдаючи, ніби слухає їхні благання та скарги. Він фальшиво обіцяв більше влади, щоб зробити Лефайрін найвеличнішим королівством Раймеллу.

Дрейвін замислився, чи зрозуміло їхнє королівство це за ці роки. Що єдине місце, куди йшли їхні гроші та дари, — це кишеня короля, а їхні благання залишалися непочутими.

— Король не захоче, щоб я там був. — Дрейвін тихо, без гумору, хмикнув.

— Ні, — сказав Атлас. — Але він захоче, щоб там був Фенікс Лефайріну.

Проклятий Айра.

Дрейвін почав у думках складати мапу залів замку. Уявляв коридори. Пости вартових. Шляхи обходу. Уявляв, як непомітно прослизне повз охорону й знову спуститься до підземель. День збору данини був ідеальним шансом визволити команду.

Атлас і Елоувінн, ймовірно, думали, що він підіграє їм і буде терплячим, але він не мав наміру чекати.

Щось насувалося. Чи то Езміра, чи то Каліпсо, він не був упевнений. У будь-якому разі, він знав, що це було смертельно небезпечно. І Дрейвін молився до всіх тих клятих богів, щоб він не запізнився і встиг дістатися до неї та змусити її усвідомити правду.

Три дні.

Три дні на підготовку.

Три дні до того моменту, коли він приведе свій план у дію.