Страница 28 из 201
Повітря стало густішим. Морський туман поповз на причали, обвиваючи дерев'яні балки та кам'яні вулиці, тягнучись до всього, що міг охопити. Деякі люди зібралися і витріщалися на це видовище, а інші кричали і тікали.
Езміра дозволила їм дивитися на неї. Дозволила їм
побачити
те, що відродилося в найглибших глибинах їхнього світу.
У повітрі пролунав постріл, за ним — ще кілька, але вона навіть не здригнулася.
— Тут ніщо не може нас зачепити, —
нагадала їй Каліпсо, і на її обличчі з’явилася злісна посмішка.
— Море завжди захищатиме нас, навіть якщо настане час, коли ми не зможемо захистити себе самі.
Мушкети спалахнули один за одним, коли вартові вздовж причалу відкрили вогонь. Кулі свистіли в її бік, але, на подив Езміри, коли вони влучали в її шкіру, вони
сплющувалися
і безсило падали в море з ледь чутним плюском.
Хм. Цікаво.
Вона нахилила голову, і її волосся, осяяне місячним світлом, розсипалося по плечах, перш ніж вона знову підняла погляд на чоловіків, дивлячись на них з поєднанням розваги та презирства. Щоб повалити богиню, знадобиться дещо більше, ніж кілька куль.
Вартові завагалися. Ті, хто стріляв першими, тремтячими руками перезарядили зброю. Інші міцніше стиснули мечі, їхні суглоби побіліли, коли вони підняли леза над головами. Однак їхній страх був густим, як сіль у повітрі, що пекло їй у носі.
— Ну-ну, хлопці… — її голос відлунював над водою. — Хіба так приймають гостю?
Езміра підняла до них свою пазуристу руку, і одним рухом зап’ястя змусила море підкоритися.
Вода здійнялася вгору, наче живі змії, звиваючись у повітрі, перш ніж накинутися. Водяні щупальця блискавично обвили шиї трьох чоловіків, які стояли на краю причалу. Ті навіть не встигли закричати. Океан смикнув їх до себе й затягнув під хвилі.
Вона відчувала, як вони тонуть, відчувала, як їхні спроби вирватися слабшають з кожною секундою, аж поки їхні легені не наповнилися лише морем і сіллю.
Піднявши погляд назад на причал, вона посміхнулася, і з її очей випромінювалося сріблясте сяйво.
—
Бу
-
у-у
, — прошепотіла вона, підморгнувши, і решта вартових кинулися в шалений біг.
Зброя брязкала об причал, коли вони розверталися, штовхаючи один одного у відчайдушній спробі втекти. Дехто спотикався об ящики та купи змотаних мотузок, інші падали на вкарачки, щойно досягали піску. Їхні панічні крики та дзвін попереджувальних дзвонів розносилися повітрям, коли звістка поширювалася по всій гавані.
Езміра не зупиняла їх. Вона не завдавала б шкоди невинним мешканцям їхнього королівства — лише чоловікові, що сидів на троні, та тим, хто йому служив.
І клятому Дрейвіну Роу
.
Її погляд пробіг по хаосу, що розгортався перед нею. Однак серед метушливих вартових і кричущих містян вона його не побачила.
Фенікс Лефайріну не був тут, щоб робити те, за що він так високо себе цінував. Дрейвін завжди першим кидався у небезпеку, першим ставав на її шляху, граючи роль героя.
— Тоді чому його тут немає?
— різко запитала Каліпсо.
Вона нахмурила брови, а губи стиснулися. У грудях закипіло розчарування, яке швидко змінилося роздратуванням.
Езміра попливла вперед, її босі ноги нарешті торкнулися вологого піску берега, а хвиля лизала її п’яти, тягнучись до неї, наче коханець.
Повітря навколо ніби тремтіло, насичене вагою сили, що пронизувала її.
— Де він? — пролунав її голос.
Найближчі вартові, занадто дурні або занадто налякані, щоб втекти, підняли мечі, тремтячими руками.
Езміра нахилила голову й посміхнулася, ніби знаючи щось.
— О, він не може ховатися вічно.
Вона підняла руку, граціозно обертаючи її над головою, випрямивши стегна. У відповідь вода біля її ніг здійнялася вгору, огортаючись навколо неї, скручуючись і подовжуючись, аж поки не прийняла форму морського змія.
О, мені це подобається.
— Тоді тобі сподобається й це, —
муркотіла Каліпсо.
Істота обвила підняту руку Езміри, прозора, але жива, її гладке тіло хвилювалося, наче течія. Її голова, схожа на драконячу, піднялася поруч із її плечем, а рідкі ікла блищали, коли вона сичала на чоловіків перед нею.
Кілька з них зробили крок назад.
Один вистрілив із мушкета.
БУМ.
Куля пролетіла до неї, але лише зачепила її голу шкіру й відскочила, наче камінчик, що стрибає по поверхні озера.
— Дурень.
— Справді, — пробурмотіла Езміра.
Її очі потемніли, звузившись, дивлячись на чоловіка, що вистрілив, а потім морський змій кинувся вперед, обмотавшись навколо його шиї, аж поки вона не тріснула.
Хвиля ринула вперед, піднявшись неприродно високо за її спиною, а потім обрушилася вниз, змиваючи з ніг кількох чоловіків. Вода обгорнула їхні тіла, закручуючись навколо ніг, притискаючи їх до землі, поки вони борсалися й задихалися.
Деякі залишилися стояти, з жахом спостерігаючи, як продовжують дзвонити дзвони королівства. Здалеку долинали крики, коли столиця Лефайріну за лічені хвилини пала під її владу.
Езміра звернула на них погляд, її вируючі татуювання осяяли їхні обличчя. Один її погляд викликав вистріл водяної лози, яка схопила найближчого вартового за горло й підняла його. Його очі розширилися, коли він намагався відірватися від сили, що стискала його дихальні шляхи, а ноги безпорадно билися над піском.
— Я більше не питатиму, — прошепотіла вона, нахиливши голову, коли підпливла до нього. Її очі захопили його погляд, а змієподібні зіниці розширилися.
О, як же я за цим сумувала
. Езміра насолоджувалася силою, використовуючи свою здатність до гіпнозу вперше після злиття.
Тільки відчуття тепер було іншим. Те, що колись здавалося голкою та ниткою, що проколювали поверхню волі її жертви, тепер було зовсім іншим. Вона могла проникнути крізь усе це,
побачити все
. Його життя, плани та думки.
Він задихався, коли вона порпалася в його свідомості. Його обличчя червоніло, поки він боровся. Але він не міг протистояти її магії.
Ніщо не могло.
— Тепер, гадаю, ти будеш співпрацювати. — На її обличчі з’явилася усмішка, а брови зморщилися. — Де. Дрейвін. Роу?
— Д-десятина, — вимовив він, задихаючись. — Король і його сини на десятині. Вона відбувається в замку.
Її пальці здригнулися, і вода відпустила його. Він впав на вкарачки, кашляючи й хриплячи, а вона підняла погляд на замок, що височів на пагорбі й оглядав королівство.
Десятина.