Страница 23 из 201
Глава 17
РОЗДІЛ 6
ДРЕЙВІН
Залізні двері зі скреготом відчинилися, і Дрейвіна грубо штовхнули вперед. Його чоботи проїхалися по запиленій кам’яній підлозі, коли він спіткнувся, але встиг упертися рукою в стіну, перш ніж впасти. Різко розвернувшись, він оскалився.
Вартові лише посміхнулися.
— Спіть добре, капітане.
Ґратчасті двері грюкнули з оглушливим брязкотом. Замок клацнув, зафіксувавшись, перш ніж вони розвернулися на п’ятах і попрямували назад до сходів.
Камера була темною, пахла цвіллю та іржею. Дрейвін різко видихнув, намагаючись приборкати жар, який досі вирував у його венах, а тоді провів руками по обличчю.
— Ну-ну-ну… — голос прорізав тишу з іншого кінця коридору. — Подивіться, хто нарешті опинився в клітці, як і решта з нас.
Його погляд миттю перекинувся на іншу камеру, зір пристосувався до тьмяного світла смолоскипів, перш ніж його магія зробила його яскравішим.
Екіпаж Езміри вишикувався біля ґрат, а в їхніх очах палали ненависть і підозра.
— Знаєш, Феніксе, — почав Джак, його золоті, схожі на совині, очі блищали у світлі вогню. — Коли ти сказав, що зустрінеш нас тут, мушу зізнатися, я думав про дещо інше.
— Ось тобі й звільнення, — різко кинув Рен, стоячи поруч із ним.
Дрейвін розправив плечі, змушуючи себе дихати рівно.
— Це, очевидно, не було частиною плану.
Нічого з цього не було частиною плану.
— А я сподівався, що ви встигнете посидіти й придумати, як звідси вибратися, поки я за вами прийду, — закінчив він.
— О, у нас було достатньо часу, щоб посидіти й подумати, — сказав Джак, зробивши крок уперед. — І подивуватися, чому нашого капітана немає тут із нами. Де, в біса, Сайріс? Востаннє, коли я його бачив, він був у тій самій клятій камері, в якій ми зараз стоїмо.
У Дрейвіна скрутило шлунок, жовч підступила до горла. Він ніколи не думав, що доведеться розповідати екіпажу «Нічного Привида» про долю їхнього капітана. Уся його увага була зосереджена на Езмірі, але тепер йому доведеться розібратися з ними, перш ніж він зможе знайти спосіб врятувати її.
— Блеквуд мертвий, — зізнався він, піднявши очі, щоб зустрітися поглядом із Джаком з іншого кінця зали. — Король вбив його в ту мить, коли я відійшов. Атлас повідомив мені про це, коли вас усіх приводили сюди.
Вони одночасно роззявили роти, в їхніх очах відбивалася невгамовна лють, а потім усі почали кричати й лаяти Дрейвіна, не вірячи в те, що почули.
Кісточки пальців Джака стали примарно білими, коли він міцніше стиснув велсінітові грати їхньої камери.
— Знову ці брехні, ти, вогнедишний виродку! Сайріс безсмертний. Він не може померти!
Дрейвін зітхнув, стиснувши губи в тоненьку лінію.
— Езміра знайшла спосіб зняти його прокляття.
Очі Джака спалахнули, а решта екіпажу обмінялася обережними, збентеженими поглядами.
— Що?
Як
?
— Я ж казав тобі ще на кораблі, перед тим як ми пришвартувалися! Езміра не та, за кого ти її вважаєш. Вона набагато більше. Богиня, прив’язана до смертних кісток.
Рівен презирливо скривився, його сріблясті очі майже світилися в темряві камери.
— Яке відношення її божественність має до прокляття Сайріса?
Дрейвін зустрів їхні погляди, стиснувши щелепи.
— Я не впевнений у повному зв’язку. І нагадаю вам, що мене підкорили, а потім, до біса, викинули звідти раніше, ніж я встиг наздогнати власний корабель? — Він вказав на своє око. Тепер його брову перетинали три глибокі шрами, залишені кігтями Серіни. — Мені також залишився цей чудовий прощальний подарунок від її психотичної сестри.
— То звідки ти знаєш, що прокляття Сайріса було знято, га? — гримнув Джак. — Звідки ми знаємо, що це не просто черговий трюк?!
— Тому що я це бачив! — гримнув у відповідь Дрейвін, і його голос відлунював у камерах, коли спалахнули смолоскипи.
Між ними запала важка тиша.
Дрейвін схилив голову, стискаючи пальцями ґрати.
— Коли ми спустилися сюди, він виглядав цілком нормально, як і будь-яка людина. Навіть Атлас помітив, що він не задихався. — Він заперечно похитав головою. — Спочатку я не склав усі шматочки мозаїки до купи, але,
чорт забирай
, якби ж я це зробив. Я пішов, не бажаючи брати участь у тортурах цього чоловіка.
— А що потім? — перервав його Джак.
Дрейвін зітхнув.
— Коли Атлас прийшов мене шукати, море почало бурхливо хвилюватися. На південному небі промайнули блискавки. Я всім серцем відчуваю, що це була Езміра. Чи знає вона про його смерть, чи ще ні, я не маю жодного уявлення.
— Боги, хай вам допоможуть, коли вона дізнається, якщо ще цього не зробила. — Слова Джака закінчилися тихим, похмурим сміхом.
— Повір мені, я знаю, — зізнався Дрейвін, відчуваючи, як стискається горло.
Він провів рукою по волоссю, різко видихнувши.
— Слухай, я нібито тут лише на одну ніч. Мій батько думає, що робить мене прикладом для інших, але як тільки звільнюся, я повернуся за вами.
Серед екіпажу прокотився сміх — похмурий і без гумору.
— О, так? І ми маємо просто тобі повірити? — запитав Рен.
Терпіння Дрейвіна вичерпувалося, але він стримався. Йому потрібно було, щоб вони його вислухали.
— Я вас не здав. Мій брат захопив вас, перш ніж я встиг щось зробити. Але я не збираюся залишати вас тут, тим більше, що мені знадобиться ваша допомога.
Джак зціпив щелепи, просунувши руки крізь ґрати й недбало спершись на них.
— Навіть якщо ми тобі повіримо, як саме ти плануєш нас витягнути? Ми ж не можемо просто так пройти через головні ворота.
Дрейвін посміхнувся, поглянувши на кам’яну стелю.
— Ні. Але є інші способи.
Їх скептична тиша підштовхнула його до продовження. Він знизив голос, коли сказав:
— Під підземеллями є старий тунель. Більшість думає, що він завалився, але я знаю, як його відкрити.
Джак звузив очі.
— І звідки ти це знаєш?
— Тому що я не такий відданий своєму батькові, як ти думаєш. — Він схрестив руки. — Я ніколи не казав, що це мій перший раз тут.
У пам’яті спливли спогади з дитинства, коли король наклав на нього велсінітові кайданки у покарання після того, як він випадково втратив контроль над своєю магією того страшного дня.
Його зізнання, здавалося, на мить змусило їх замовкнути.
Потім Джак прочистив горло.
— Скажімо, ми тобі віримо. Який план?
Дрейвін похитувався на ногах, оглядаючи обличчя за велсінітовими ґратами.