Страница 22 из 201
Вартові кинулися з усіх боків кімнати, тримаючи руки на зброї.
— Ні! Відступіть! — крикнув Атлас вартовим, але звук брязкоту обладунків не вщухав навколо них.
Він міг це зробити. Прямо тут. Прямо зараз. Дрейвін міг покласти цьому край. Покінчити з чоловіком, який вкрав у нього все. У його Дикого Полумʼя.
Але тоді він уявив собі обличчя Езміри. Її крижаний блакитний погляд і руни на її шкірі, які виглядали так, ніби їх випалив у її плоть вогонь Дрейвіна, позначивши її як свою.
Ця помста не належала йому. Вона належала
їй
. І хай усі ці безжальні кляті боги проваляться в пекло, але він не збирався забирати в неї ще щось.
Дрейвін послабив хватку, і іскри згасли, коли він відштовхнув короля назад.
Його батько похитнувся і впав назад на трон. Король випростався зі смішком, потираючи майже розчавлене горло.
— Жалюгідно, — пробурмотів він.
Дрейвін стиснув руки в кулаки, все його тіло тремтіло, коли він відступив, важко дихаючи. Атлас все ще тримав його, готовий знову стримати.
Король обтрусив комір, обвуглені краї якого кришилися під його пальцями. Він знову звернув свій холодний погляд на Дрейвіна, і вся зала, здавалося, затамувала подих.
— Ну, мушу сказати, це було справжнє шоу.
Зліва від трибуни пролунав голос, супроводжуваний повільним, драматичним оплеском.
Коли Дрейвін обернувся, його лють спалахнула з новою силою, щойно він побачив Варіса Лаєна, королівського радника та канцлера. Цей покидьок був відсутній кілька місяців, контролюючи видобуток велсініту на землях Лефайріну.
О, чорт забирай, Айра
. Чому, в біса, він раптом повернувся?
— Варісе, — пробурмотів Дрейвін, зморщивши брови. — Я не знав, що король знову пускає шкідників у наші зали.
Атлас похмуро хмикнув і відпустив Дрейвіна.
— Я знав, що відчуваю запах гнилі. Не знав тільки, що щури виходять на світло.
Маленькі блискучі очі Варіса блукали по братах, які стояли пліч-о-пліч.
— Завжди приємно бачити вас, принци. Я тут лише для того, щоб подати свої звіти.
Він повільно почав підніматися сходинками на помост, не відриваючи погляду від Дрейвіна.
— Хтось
же мав принести нашому королю щось корисне. — Він підморгнув. — Я з радістю погодився, коли поширилися чутки, що його власний син не зміг дати відсіч звичайній жінці на маскараді.
На мить у залі запала тиша.
На губах Дрейвіна з’явилася посмішка, сповнена люті, і він оголив зуби. Повільно він нахилив голову, вивчаючи Варіса. А тоді, не сказавши більше ні слова, завдав удару. Його кулак блискавично метнувся вперед. Тріск кісток об кістки різко розітнув повітря зали. Варіса відкинуло назад. На його губі миттєво розцвіла кров.
Навколо пролунали вигуки, коли радник короля скотився сходами, але Дрейвін лише розігнув руку, а на його обличчі все ще висіла тінь тієї посмішки.
Я роками хотів це зробити.
Атлас вибухнув гучним сміхом, поклавши руку на плече Дрейвіна, щоб утримати рівновагу.
— Нарешті, чорт забирай, хтось це зробив.
— Охорона! — гримнув король, вириваючи їх обох із цієї миті. Озброєні чоловіки, що стояли навколо кімнати, кинулися вперед на цей наказ.
Брати обернулися до батька, піднявши брови.
— Я не можу дозволити вам штурмувати мої зали, розмахувати кулаками й хапати один одного за горло, наче дикі звірі. Відведіть Дрейвіна до підземелля, — наказав король. — Нехай він охолодить свій запальний характер у темряві на одну ніч.
Атлас застиг поруч із ним.
— Батьку…
Король підняв руку, змусивши його замовкнути, навіть не глянувши на нього.
Сем зробив крок уперед, роззявивши рота, але Дрейвін знав, що той не знає, що сказати. Хоча він розповідав своєму другові історії про те, що з ним робив батько, Сем ніколи не був свідком справжньої взаємодії між ним і королем.
Варіс самовдоволено посміхався, витираючи кров з нижньої губи.
— Дурний дикун.
— Заберіть його. — Голос короля був рішучим, з металевим відтінком.
Вартові завагалися лише на мить, перш ніж накинутися на нього.
Дрейвін стиснув щелепи, напруживши кожен м’яз тіла, але цього разу не чинив опору. Не тоді, коли король уже насолоджувався моментом своєї влади. Не тоді, коли знав, що команда Езміри теж перебуває в підземеллях. І, можливо, тепер у нього нарешті з’явиться шанс скласти план разом із ними.
Одна ніч.
Одна ніч у камері — це ніщо порівняно з війною, що насувалася.
Він дозволив вартовим схопити його за руки й штовхнути до дверей. Коли його витягали з тронної зали, брат крикнув йому вслід:
— Я тебе витягну!
— Не треба, — промовив Дрейвін крізь стиснуті зуби, перш ніж востаннє підняти погляд на короля. — Ти заслуговуєш на все, що на тебе чекає.
Сміх його батька пролунав, коли двері тронної зали зачинилися за Дрейвіном і вартовими.