Страница 195 из 201
— Якщо я паду, — прохрипіла вона, — то твій коханий згорить разом зі мною.
Очі Езміри спалахнули, вона інстинктивно обернулася, а серце впало їй у п’яти.
Посеред цього божевілля стояв Азеріан, його понівечена броня тьмяно виблискувала у червоному, палаючому світлі, коли піднялася зброя. Її погляд пробіг по древку списа, і її охопив жах, коли засяяло його велсінітове вістря — націлене прямо на незахищену спину Дрейвіна.
Вона затамувала подих, час зупинився, а звуки битви стихли, заглушені гуркотом її пульсу.
Ні. Тільки не він. Хто завгодно, тільки не він.
Езміра самотужки боролася проти цілих королівств і армій. Вона піднялася з-поміж смерті та бурі й викарбувала свою помсту з кісток минулого життя.
Але думка про те, що тіло Дрейвіна звалиться перед нею, що його вогонь згасне від того проклятого уламка, була нестерпною. І якщо настане час, коли він паде, то вона піде разом з ним.
Вона поклялася, що сьогодні не буде тим днем.
Життя її сестри було в її руках, перемога стискалася в її долонях, але ніщо з цього не мало значення. Ні помста. Ні королівство. Навіть божественність, що пульсувала в її жилах.
Бо вибір Езміри був зроблений, викарбуваний у глибині її душі в ту мить, коли його вогонь зустрівся з її бурею.
І її вибором завжди буде він. Навіть якщо це означатиме, що все інше згорить.
Світ розпався на шматки, коли Азеріан почав наближатися до Дрейвіна, і кожен його крок наближав уламок велсініту, який
вона
принесла сюди, до своєї цілі.
—
Айра не врятував мене
, — почала Каліпсо, відчуваючи, як сльози печуть у куточках очей, —
але ми можемо врятувати Дрейвіна
.
Серце Езміри болісно стиснулося, і її тіло рушило, не давши розуму встигнути за ним.
З відчайдушним гарчанням вона відштовхнула Серіну. Крик сестри пронизав кімнату, коли та відлетіла вбік і покотилася вниз по нерівному схилу з уламків каменю. Але Езміра ледь кинула на неї погляд, лише краєм ока побачивши, як та зривається вниз.
Бо вся її увага була зосереджена на Дрейвіні.
Її сила розгорнулася, штовхаючи її вперед. Кожна деталь навколишнього середовища стала гострою і безжальною: багряне сяйво місяця, що просочувалося крізь тріснуту стелю, блиск смертоносного вістря уламка, широка спина Дрейвіна, який не підозрював, що смерть переслідує його.
—
ДРЕЙВІНЕ
! — Його ім’я вирвалося з її горла у вигляді грубого й відчайдушного крику.
Він обернувся, і його очі, кольору віскі, розширилися в ту ж мить, коли вони зупинилися на ній, на жаху, який, як вона знала, відбився на її обличчі.
Відстань між ними одночасно скорочувалася й розтягувалася у жорстокому спотворенні часу. Її босі ноги ковзали по уламках, наче землі майже не було, кожен крок був невагомим і здійснювався лише відчаєм. Її волосся розвівалося на вітрі, пасма ловили світло, наче нитки срібного полум’я.
Руки Езміри вистрілили вперед, блискавка бурхливо спалахнула на кінчиках її пальців, коли вона націлилася на серце Азеріана. Стріла просвистіла в повітрі, але зіткнулася зі стіною сонячного тепла, коли сила Нейріси заблокувала її удар.
Сила удару ледь не збила її з ніг, а сміх сестри лунав у її вухах, наче розбите скло.
Немає часу. Немає другого шансу.
Немає, блядь, пощади
.
Горло Езміри пекло, коли вона кричала, а спис піднявся вище, виблискуючи, наче уламок смерті.
І тоді вона стрибнула.
Зруйнований зал зник під нею. Її сила ревіла на шкірі, розриваючи волосся, легені, душу. Вона злетіла в повітря, кожен удар серця здавався вічністю, а кожна деталь вирисовувалася з нестерпною чіткістю.
Жорстока посмішка Азеріана.
Нажаханий погляд Дрейвіна, коли він усвідомив, що відбувається.
І жахлива неминучість спису, коли вона кинулася в пащу долі.
Нарешті Езміра зіткнулася з ним з усією люттю хвилі, що розбивається об берег. Дрейвін обійняв її, його хватка була відчайдушною й непохитною. На мить вона відчула його захисну силу — відчула це в тому, як він притиснув її до себе, ніби міг захистити її від усіх богів і монстрів у світі.
Але в ту мить спасіння її пронизала агонія.
Спис з велсінітовим наконечником увійшов в її хребет, удар був водночас як вогонь і лід, розриваючи м’язи й кістки. Зазубрений край стирчав із центру її грудей, а гаряча кров струмками лилася по її грудях. Подих застряг у задушеному стогоні, звук розбився об плече Дрейвіна.
Світ замовк.
Дрейвін завмер, наче перетворився на камінь. Його великі, здивовані очі втупилися у спис, що стирчав з неї, наче його розум не міг змиритися з тим, що він бачив. А потім, коли його погляд знову піднявся до неї, його обличчя спотворилося.
— Ні… — його голос зривався, звучачи хрипло й нерівно, ніби вириваючись із нього. — Ні, ні, ні, ні.
НІ
! Чому ти це зробила?!
Його руки ще міцніше стиснули її, тремтячи так сильно, ніби він думав, що може фізично утримати її душу в її тілі. Його розпалений погляд метався між її обличчям і списом, щелепа стиснулася так сильно, що на шиї виступили вени.
З горла Дрейвіна вирвався горловий звук, коли його гнів і горе явно переплелися. І все ж, навіть коли лють загрожувала поглинути його, його рука обхопила її щоку з розриваючою серце ніжністю. Його великий палець тремтів, коли він пробігав по її заплямованій кров’ю шкірі, а очі були широко розширені від жаху, але сповнені розпачу.
Усе перетворювалося на темну імлу.
— Дике Полум’я, ти мусиш розплющити очі.
Вона навіть не усвідомлювала, що їх заплющила.
— Залишайся зі мною, кохана, — благав він, і його голос затремтів. — Езміро, залишайся зі мною!
Здавалося, він ледь міг вимовити ці слова. Лише її ім’я, сказане, наче молитва, знову і знову.
Було лише відчуття його рук, що обіймали її, тремтячи, коли його тепло відчайдушно тиснуло на її згасаючі сили.
І краєм свого затуманеного зору вона побачила, як по обличчю Азеріана промайнула жорстока задоволеність
,
перш ніж він обернувся й
побіг.
Дрейвін підняв руку в його бік, посилаючи за чоловіком спіральний вогняний стовп, але все навколо неї розмилося.
А потім зв'язок
спалахнув
, змусивши її випустити з себе крик, бо здавалося, ніби кожна вена в її тілі запалала.
Хватка Дрейвіна була залізною. Його руки обхопили її, ніби сама сила могла утримати її прив’язаною до нього. Він дихав нерівно, груди здіймалися, коли він притиснув своє чоло до її, відмовляючись відпустити.