Страница 196 из 201
Магія зв’язку не була лагідною. Це була жорстока, болісна сила, що виривала її з його обіймів з такою люттю, ніби могла відірвати плоть від кісток. Він ревів у знак протесту, його вогонь нестримно розпалювався, коли він боровся з ним, напружуючи кожен м’яз.
І нарешті її вирвали з його обіймів, його тепло зникло, коли сам Всесвіт відірвав її від нього.
— НІ! — Його голос зривався так, як ніколи раніше. Він кинувся вперед, хапаючи порожнечу, але сила Кривавого Місяця була безжальною.
Тіло Езміри піднялося, як і тоді, коли вона піднялася поруч із Мейрінісом, тільки тепер вона була млявою в обіймах цієї магії. Вона левітувала в повітрі, її кінцівки були розслаблені, очі ледь розплющені, коли її тягнуло до сестри. Енергія стала жорстокою, випромінюючи світло, мерехтячи навколо них.
Посмішка Нейріси була гострою й тріумфальною, коли почалося висмоктування. Вона пила з ослабленої сестри-близнючки, а її власне тіло світилося яскравіше, коли сила Езміри виривалася з її вен.
Екіпаж кричав її ім’я знизу хаотичними, відчайдушними криками, що заповнили залу. Руйнівний рев Джака, вереск Дженлі, і навіть голос Атласа був розритий жахом. І всі вони злилися в одну какофонію горя. Але ворожі солдати розбіглися, як щури, не бажаючи потрапити під гнів богів.
—
Вибач, Езміро
. — Каліпсо ще ніколи не звучала так далекою від неї. —
Пам’ятай, що я тобі казала, моя маленька сирено
.
Пронизливе, сяюче світло вирвалося з грудей Езміри, вириваючись із дірки, яку пробив уламок велсініту. Сяюча блакитно-зелена куля, що пульсувала сутністю всього, чим вона була — всього, чим була
Каліпсо
— зависла на мить, а потім попливла до Нейріси.
Ні. Ні. Ні
. Езміра ледь відчувала, як сльози котилися їй по щоках.
Її повіки затремтіли, зір потемнів. Останнє, що вона побачила, — це куля, яка занурилася в груди її сестри, зникнувши всередині неї у спалаху блакитного світла.
Нейріса зникла. Однієї миті вона була там, а наступної — зникла.
Зв’язок відпустив Езміру, коли насунули хмари, закривши місяць і зануривши їхній світ у криваву темряву. Її тіло сильно здригнулося в повітрі, а потім раптово обм'якло.
І тоді вона впала.
На мить відчувши невагомість, вона стрімголов полетіла вниз, а її чорне як північ волосся розвівалося під час падіння. Гул битви, крики її екіпажу, навіть крики Дрейвіна — все це розчинилося в тиші її свідомості.
І тоді все, що Езміра бачила, — це темрява.