Страница 194 из 201
Глава 81
РОЗДІЛ 70
ЕЗМІРА
Потужні зіткнення сил стрясали самі кістки палацу. Кожен удар, кожен імпульс божественної магії був війною за їхню спільну сутність, битвою не лише тіла, а й душі.
Езміра левітувала в повітрі над усім цим, її легені напружувалися, коли пил і дим задушували повітря. Купольна стеля давно зникла, розбившись на гострі уламки на тлі криваво-червоного неба. Колони тріщали й гуркотіли навколо них, розкидаючи уламки блідого каменю по розбитій підлозі.
Вона втратила свій спис під час атаки Нейріси, і її шлунок стиснувся, коли вона побачила його, напівзасипаним уламками, а уламок велсініту безпорадно стирчав поза межами досяжності.
Без цієї зброї вона не була впевнена, що знайде спосіб перемогти Серіну. Якщо вона затримає її ще на кілька хвилин, чи розірветься зв’язок? Якщо жодна з сестер не зможе поглинути силу іншої, що тоді станеться?
Чесно кажучи, вона не хотіла цього дізнаватися. У свідомості Езміри з’явився образ, як вона вириває серце сестри з грудей, і вона посміхнулася.
На мить вона відвела погляд від Нейріси й оглянула хаос внизу.
Шабля Джака блиснула, коли він розрізав на шматки вартового, який був удвічі більший за нього, а кров стікала в нього по скроні. Голос Атласа лунав навіть понад гуркотом обвального каміння, підбадьорюючи інших, поки з його рук виривалися тіні.
Волосся Дрейвіна прилипло до обличчя кров’ю, і вона молилася, щоб вона була не його. Кожен його рух був відчайдушним і непохитним, а його меч палав вогнем, збиваючи з ніг усіх, хто опинявся поруч.
Її погляд перейшов на протилежний бік кімнати, де Дженлі билася пліч-о-пліч з Реном і Рівеном. На наказ Дженлі з підлоги вистрілили лози, зупинивши нападників і утримуючи їх на місці, поки Рен огортав їх непроникним туманом, а ельфійські сили Рівена виривали з їхніх горлянок нескінченні крики.
Вони були в крові, виснажені й билися щосили проти сил, покликаних їх знищити. Але вони все ще були тут. Команда Езміри
все ще
билася за неї.
Її команда. Її
родина
. Вони потребували її.
— Ми мусимо це закінчити! —
гримнула Каліпсо
.
Езміра знову зосередилася на сестрі, яка мала злісну посмішку, ніби відчувала напрямок її думок.
— Ти можеш дивитися, як вони гинуть, — муркотіла Нейріса, очі якої світилися, наче палаючі корали, — або ти можеш здатися. У будь-якому разі ти програєш.
Підлога здригнулася, і ще одна колона впала в сутичку внизу. Пролунали крики, коли екіпаж кинувся шукати укриття. Над цим піднявся голос Дрейвіна — нерівний крик непокори.
Езміра не мала наміру здаватися і не хотіла підвести тих, кого любила.
Повітря навколо них тріщало, дві богині зависли над уламками, наче дві зірки, приречені вибухнути. Кожен подих обпалював легені Езміри, кожен імпульс сили загрожував розірвати її на шматки, але вона все одно рухалася вперед.
З пронизливим виском вона кинулася в повітря, аж поки не врізалася у свою сестру. Разом вони стрімголов звалилися, врізавшись у гору гострого й розбитого мармуру, що була майже такою ж високою, як колись стеля. Земля заскрипіла під натиском, по уламках розбіглися широкі тріщини.
Езміра перебиралася по ній, м’язи тремтіли, коли її погляд зафіксувався на сестрі. Нейріса повторювала її рухи, кігті блискали на тлі розбитого мармуру, коли вона шукала опори. Повітря навколо них мерехтіло, коли вежа уламків, за яку вони трималися, стогнала, балансуючи на межі обвалу.
А над ними Кривавий Місяць досяг зеніту. Його багряне світло осяяло зруйнований палац, просочуючись у тріщини каменю й освітлюючи їхню шкіру. Цей вигляд лише поглибив божевілля в очах Нейріси, водночас зміцнюючи рішучість у жилах Езміри.
Езміра не втрачала ні секунди, її руки вистрілили вперед, перш ніж пальці стиснулися навколо горла сестри, а кігті впилися в її шкіру з навмисною силою. Нейріса борсалася під нею, сонячне світло виривалося з неї, але хватка Езміри була невблаганною, коли сила пробігала по її руках.
Вона відчувала кожну зраду, кожну вкрадену мить як свого життя, так і життя Каліпсо, і це палило в її грудях, наче всепоглинаючий вогонь.
Пульс сили богині пронизував її, підсилюючи її силу.
Гнів, змішаний із почуттям справедливості, перетворився на небезпечний трепет. Нарешті вона була тією, хто контролював ситуацію, нарешті вона володіла силою, якої її так довго позбавляли. Холодна впевненість оселилася в її грудях, даючи їй відчути смак помсти, що лежала в її руках.
Іншою рукою вона провела пальцями по грудях Нейріси, шукаючи пульс її серця.
— Ти забрала
все
. Кожне життя, кожну мрію, кожен подих і радість, які нам були призначені… ти вкрала їх. — Слова вирвалися з Езміри, але вони лунали голосом Каліпсо, коли вони разом засуджували своїх близнючок. — І тепер і ти, і Серіна заплатите.
Однією рукою вона тримала Нейрісу за горло, а інша лише на мить зависла над її грудьми, перш ніж проникнути крізь тканину, плоть і кістки. Її хватка була залізною, а блискавка повзла від кінчиків пальців до шкіри сестри. Магія спалахнула між ними білим жаром, шукаючи пульс серця богині.
Місяць палав угорі, вежа тремтіла внизу, і в ту мить здавалося, ніби сам світ затамував подих.
Нейріса билася під нею, впиваючись нігтями в зап’ястя Езміри, а її обличчя спотворилося від жаху. Звична завіса самовдоволеної зарозумілості зникла, злетіла в одну мить, залишивши по собі лише суворий страх. Її бурштинові очі, що колись сяяли жорстокою насолодою, тепер були розширені від невіри, а відблиск Кривавого Місяця огортав їх шаленим, відчайдушним світлом.
З Нейріси вирвався задушений крик, нерівний і панічний, що відлунював у тронній залі, коли вона усвідомила, що її вкрадена сила та злі ігри в цю мить нічого не означають. Вперше Богиня Поверхні виглядала безпорадною, і Езміра відчула, як її пронизує трепет, коли Каліпсо насолоджувалася цим.
Губи Нейріси ворушилися, задушені слова виривалися з її горла, а кігті впивалися все глибше. Звук був нерозбірливим і уривчастим, занадто тихим, щоб його було чутно серед ревучого хаосу, що оточував їх.
Езміра нахмурила брови, її голос прорізав повітря, гострий як лезо.
— Занадто пізно для слів,
сестро
. Тепер тебе ніщо не врятує, — закінчила вона, відчуваючи серце Нейріси у своїх руках.
Але тоді, замість того, щоб чинити опір, губи Нейріси вигнулися в жорстокій, закривавленій посмішці. Її очі блищали від трішки тріумфу навіть крізь жах.